Євдокимов Ярослав Олександрович
Євдоки́мов Ярослав Олександрович (нар. 22 листопада 1946) — співак (баритон), заслужений артист Російської Федерації, народний артист Білорусі.
| Ярослав Євдокимов | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Не повірите, але я до 26 років ніяк не міг знайти себе у житті, — зізнається Ярослав Євдокимов. — Хотів спочатку бути моряком. Однак на заваді стала тодішня існуюча негласна директива — дітей репресованих на кораблі не допускати, а мої батьки майже десять років були висланні, і я виховувався у дідуся та бабці. Отож, після служби на флоті довелося повертатися у рідну Користь у Корецькому районі. Всі мої друзі створили сім’ї, знайшли своє професійне покликання, а я ніяк не міг визначитися. Втім, рано чи пізно кожній людині випадає шанс реалізувати свої мрії. Так сталося, коли, одружившись, я переїхав на батьківщину дружини, до Білорусі. Мені, аматору сцени (бо не мав музичної освіти) запропонували взяти участь у концертній програмі “Пам’ять”. Після цього виступу, в який вклав усю свою душу, на адресу філармонії прийшли тисячі вдячних відгуків, і мене відразу зарахували до “штату”. З тих пір пішло-поїхало. А найбільше мої пісні набули популярності після виконання “Поля пам’яті”. Тоді мене стали запрошувати у відомі на той час телепередачі “С песней по жизни”, “Шире круг”, “Споемте, друзья!”, почали “крутити” пісні на всесоюзному радіо. А “За Дунаем”, “Фантазер”, “Полинушка”, “Маменька”, “Колодец” (хоча остання спершу мені не дуже подобалася) справді стали шлягерами.[1] |
Мій дідусь був ковалем. Щоранку я прокидався від стукоту ковальського молота, який віддзенькував у кузні діда. Коли був малим, то думав, що я теж буду ковалем. Адже на прохання діда роздмухував горн з ним.[2] |
Ця зустріч (із матір’ю) була тяжкою для мене. Від переляку, що чужа жінка прийшла до хати й настирливо пропонувала цукерки, я побіг у картоплиння, заплутався, впав і плакав, бо не міг повірити, що в мене є мати. Адже діда й бабусю вважав своїми батьками.[2] |
Свого ж батька ніколи навіть не бачив. Десь він теж наклав головою у ті страшні роки.[3] |
Кажуть, що я на свої роки не виглядаю, тому й зменшую собі їх. Скоро до 18 дійду! Це в мене від мами![4] |
Чомусь усі вважають, що я білорус, бо з того часу, як переїхав із села, минуло вже багато добрих три десятки років. Земляки обурюються: який же ти білорус? І я погоджуюся, бо ніколи себе ані білорусом, ні, тим паче, росіянином не вважав.[3] |
Я пишаюсь тим, що я українець.[3] |
Так з роками на батьківщину потягнуло, що іноді від ностальгії плакати хочеться. Не повірите, але моя нинішня московська квартира — то справжня українська хата. Колекціоную рушники і вишиванки. Все частіше згадую слова Ніни Матвієнко, яку дуже шаную: «Де твій пупок заритий, туди завжди тебе буде тягнути». І це справді так.[3] |
Я вважаю, що Корець, то маленька перлина на Заході України, що з’єднує Західну і Східну країну.[5] |
А що тут поганого, — дивується артист, — коли пісні беруться до репертуару. Отже, вони подобаються слухачам. Взяти, наприклад, пісню “Роза красная моя” з репертуару Кіркорова, “Майский вальс” у виконанні Кобзона та багато інших. Хоча, вважаю, що в таких випадках слід проявити бодай якусь моральність — хоча б дозволу попросити. Зрештою, я не скандальна людина, тому закриваю очі на такі речі, у тому числі на піратські диски. Нехай таким творцям Бог суддею буде.[1] |
Ви Ярослав Євдокимов? |
У Москві, де зараз живу й працюю, мені не вистачає мами й України. Мене, ніби магнітом тягне, на свою землю. Тому при першій ліпшій нагоді навідуюся на Рівненщину.[6] |
Моя квартира у Москві нагадує радше українську хату: вся у вишиванках, рушниках – і все це дає мені натхнення жити і творити (він вибачається за русизми, що майже не проскакують).[6] |
Знаєте, в Москві є гурт «Сладкая ягода», разом з яким я виконую українські пісні. Але доводиться добряче попотіти, доки вони заспівають, приміром, «Несе Галя воду» — не виходить у них твердий «н», «с» — та й годі.[6] |
На мої концерти приходять багато земляків-українців, де б я не був - чи у Москві, чи на Сахаліні, чи в Самарі, Ростові. Тут проживає чимало моїх співвітчизників і вони радо мене зустрічають.[7] |
Аби не втратити найцінніших надбань українського народу, всім політикам варто нарешті об’єднатися: з вогнем, як кажуть, не жартують.[6] |
Про Ярослава Євдокимова
ред.- (український оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично-громадський діяч, професор (з 1979 року), академік Міжнародної педагогічної академії країн СНД (з 2001 року).
Голос у Ярослава Євдокимова був поставлений з дитинства.[3] |
- ((біл. Пётр Міро́навіч Машэ́раў, уроджений Машеро (біл. Машэра); 31 січня (13 лютого) 1918, с. Ширки, Сєнненський повіт, Західна область, РРФСР — 4 жовтня 1980, Мінськ, Білоруська РСР, СРСР) — білоруський радянський партійний діяч.)
Ось це талант! Я його заберу в естраду. Військовим такий голос ні до чого![8] |
- (біл. Ніл Сымонавіч Гілевіч, англ. Nil Hilevich, 30 вересня 1931, Слобода, БРСР — 29 березня 2016, Мінськ, Білорусь) — білоруський поет, професор Білоруського державного університету, автор понад 80 книжок віршів, публікацій, перекладів, один із засновників Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини)
Це ж треба уміти - вигнати із Білорусі найвидатнішого естрадного співака нашого часу Ярослава Євдокимова! Видатного за красою голосу, за неповторністю тембру, за рівнем майстерності... І хто ж це зробив? Хто постарався? Хто був зацікавлений, щоб Білорусь, білоруських аматорів пісні позбавити такого яскравого, рідкісної талановитості, рідкісної привабливості співака? Хто? Мовчання. Повне мовчання. Ніби й нічого не сталося.Із чиєї ж "ласки", із чиєї волі, з чийого наказу покидають Білорусь кращі з кращих? Кому на користь-вигоду? Мовчання. Повне мовчання.[9] |
Іван Пилипчук
ред.- (благочинний парафій Рівного, магістр релігієзнавства, митрофорний протоієрей)
Моєму братові допомагала настирність, яка межувала часом із впертістю. Я молодший від Ярослава й міг лише поспівчувати йому, дорослому, коли вчителі нашої сільської школи тягли брата до учительської, бо він не хотів обстригати волосся чи нехтував їхні заборони одягатися стильно. У ньому був бунтарський дух, який він ще підлітком проявляв по-своєму.[2] |
Про пісню «Фантазер»
ред.Андрій Куцмус
ред.- (нападник волейбольної команди «Урал», Росія )
Сподобалося моє виконання пісні «Фантазер». Вона стала хітом місяця! Можна сказати, що завдяки Ярославу Євдокимову мене і вибрали (Сміється.) Мені на Новий рік вболівальники подарували афішу з автографом виконавця, який у грудні виступав в Уфі. Це було несподівано і приємно. «Фантазер» стала частиною нашої з Мельником відпустки. Влітку ми вирішили пограти з ним на турнірі з пляжного волейболу, назвали нашу команду «Фантазер». Кожну нашу гру на майданчику супроводжувала ця пісня. Там таке творилося на трибунах! Народ співав! Я підійшов до діджея перший раз, кажу, постав, друже. Він спочатку подивився скептично, а потім побачив, який успіх вона має у глядачів і учасників, і крутив, крутив. Повірте, її багато співали і влітку, і взимку співають. Вона в'їдається, якщо з ранку послухав, і звучить в голові до вечора цілий день. Хороша така, весела пісня. Вона вже стала неофіційним гімном «Уралу». У нас команда «фантазерів». Сміятися не сміються, але багато хто почав мене називати фантазером. Головний тренер в тому числі.[10] |
Примітки
ред.- ↑ а б Новак С. Народний артист Білорусі Євдокимов мріє оселитися на Рівненщині / Сергій Новак // ВІСНИК+К. – 2007. – 21 листопада.
- ↑ а б в Вальчук П. Ярослав Євдокимов - наш земляк. І син репресованої жінки / Поліна Вальчук // Сім днів. - 2007. - 12 жовтня. - С. 3.
- ↑ а б в г д Марчук Л. Ярослав Євдокимов: "Я пишаюсь тим, що я українець"/ Людмила Марчук // Рівне Час. - 2007. - 11 жовтня. - С. 6.
- ↑ Тубіна С. Мама зірки - співака Ярослава Євдокимова, уродженця Рівного - Анастасія Очеретович. / Світлана Тубіна // Вісті Рівненщини. - 2009. - 23 липня. - С. 1, 13.
- ↑ Павловський А. І зацвітуть липи Євдокимова: [Про насадження дерев біля районного будинку культури з ініціативи нашого земляка, заслуженого артиста Білорусії Я. Євдокимова] / Андрій Павловський // Вісті Кореччини. — 2009. — 28 березня.- С.3.
- ↑ а б в г д Омелянчук І. Ярослав Євдокимов: "Мені не вистачає мами й України" / І. Омелянчук // Дивосвіт. - 2010. - N3. - С. 33-35.
- ↑ Андрій Павловський // Вісті Кореччини. — 2009. — 28 березня.- С.3.
- ↑ Мати зірки «Голос України». Газета Верховної Ради України. – 2009. – № 144. – 5 серпня.
- ↑ [1]Гілевіч Н. У віры быцця і дум... Роздумы. Хто зацікаўлны? (10.11.2002) / Ніл Гілевіч // «Верасень». – 2014. – № 1. – С. 173 - 174.
- ↑ [2] Куцмус: тепер нас називають фантазерами. (31.12.2015) / Прес-служба ІФОФВ за матеріалами championat.com.
Література
ред.- Беларуская энцыклапедыя. Т. 6. — Мн., 1998.
- Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі. Т. 2. — Мн., 1985.<br
- Encykłapiedyja biełaruskaj papularnaj muzyki. Mińsk: Zmicier Kołas, 2008, s. 368. ISBN 978-985-6783-42-8. (biał.)
- На Рівненщині посвідку на постійне проживання отримала мати Ярослава Євдокимова, Народного артиста Білорусі