Матвієнко Ніна Митрофанівна

радянська й українська співачка, акторка

Ні́на Митрофа́нівна Матвіє́нко (10 жовтня 1947, с. Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область, Українська РСР) — українська співачка, народна артистка України з 1985, лауреатка Державної премії УРСР ім. Шевченка (1988), Герой України.

Матвієнко Ніна Митрофанівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Ніни Матвієнко

ред.
  •  

Риба псується з голови. Все залежить від того, як до цього ставиться держава. Вона повинна бути главою в цьому житті — батьком і матір'ю.[1]

  •  

Мені здалося, що я також померла. Я живу, а мені соромно, що я живу. Вибачте мене! Вибачте мене, що я живу. Живу замість тих дітей. Що не змогла там когось замінити... Сьогодні Україна як вдова. Всі жінки як вдови. Це наші діти.[1]Про Небесну Сотню.

  •  

Щастя — коли люди йдуть за ручку і посміхаються. Щастя — коли сміються діти. Щастя — коли співає душа. Щастя — коли є сім'я, коли можна всім разом сісти за стіл. І, звичайно ж, щастя — коли мир, коли люди не вбивають один одного.[1]

  •  

Я давно стою на сцені, мені вже 67-й рік... Не можна артистам задавати тон їхнього життя. Коли людина замовкає, вона просто гине. Потрібно взагалі благословляти тих, хто ще може співати.[1]

  •  

Я просто працюю. Виконую те, що мені подобається — слова, музику. Якщо мені від цього боляче — значить, воно справжнє. Потрібно бути самим собою — таким, як ти є. Не замахуватися на те, що створили інші, а створювати щось своє.[1]

  •  

Коли мій чоловік сказав, що раб — це перед Богом, я говорила, що Богу не потрібно твоє рабство, а потрібна твоя свобода любові, щоб людина була вільною у любові до Бога і розуміла закони.[1]

  •  

Київ не відчуває того, що там (на Сході) відбувається. Це зовсім інша ситуація. Київ і ця дорога від Дніпропетровська до Маріуполя і далі до Донецька — це інші абсолютно дороги, інші обличчя людей. І нам потрібно більше інформації, більше показувати по телебаченню. Бо не знятий жоден бій, не показують втрати. Показують тільки інформаційні речі, а це викликає байдужість.[1]

  •  

Я не можу впадати в депресію, адже я повинна захищати свою країну. У людини повинен бути внутрішній стержень. А депресія — для тих, у кого відсутній дух.[1]

  •  

Нікуди не поїду, ні за які гроші, ні за які мільйони. Там така ностальгія! Я була в Нью-Йорку 1,5 місяці в 1995 році, в Детройті, в Фладельфії, але так хотіла додому! Україна є Україна, комусь і тут потрібно жити. Тут мій Бог, мені здається, тільки тут він є, і я з ним тільки тут можу поспілкуватися.[1]

  •  

Якщо Господь готує вам долю, вона буде нелегкою. Легким було те, що легко співалося. Тільки треба берегти божий дар, його не потрібно пропивати, продавати, ним потрібно помірковано користуватися.[1]

Цитати про автора

ред.
  •  

Голос
Ніни Матвієнко —
шовкова косиця
на вершині
солов'їного суцвіття
української землі.

  Іван Фідик[2]

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж и к л 10 цитат Ніни Матвієнко про життя, смерть і Україну
  2. Воскресни в кожні серці, Україно! / М. Яворський. — Дрогобич: Відродження, 2001. — С. 10. — ISBN 966-538-151-2