Вікіцитати

Іванов Порфирій Корнійович/79

Іванов Порфирій Корнійович

Цитати ред.

Паршек. 1979.01 ред.

  • 14. Ми боїмось, як ворога, її, у цьому в усьому захищаємось, не любимо її таку. А хто ж нас таких ось полюбить, якщо ми з вами воняємо, у нас усе чуже й до того ж мертве. Давайте ми розберемось: з мертвим жити не доводиться.
  • 21. Ця система, це діло, воно людьми робилось не на користь людського здоров’я. Ми від цього всього отримуємо шкоду. Мати-природа з недовірою до чоловіка поставилась за його зроблене на ньому хороше й тепле.
  • 23. А ідея Паршека, вона не за наказом робиться, а в любові зберігається ділом. І холодно, і голод – свідоме це терпіння, воно вироблене в процесі цього ось життя. Чувілкін бугор – це всьому грім, на ньому є рай людського життя. Якби це не було правдою, Паршек не жив би.
  • 24. А раз це зробив Паршек, то чому це не можна іншому. Чувілкін бугор – це місце природи, хто її любить, тому воно належить. Це один з усіх Паршек. Він не вивчений у природі такій ученими.
  • 26. Це є природа на Чувілкіному бугрі. Його визначили своїм здоров’ям у всьому житті для всього світу наших людей як рай. Це місце як таке зберегли для нового потоку, щоб люди на ньому не вмирали. Паршек цьому бугру не якийсь самозванець. Його за всім законом отець через відсутність засобів. Це місце ніхто з людей не знає й не відає про це ось місце. Це буде для всіх. Ми повинні його цінувати й берегти у цьому ділі. Це буде рай, де люди змінять свій потік, своє таке створене життя.
  • 32. Ми люди в природі не такі, як у житті треба. Якщо нема в природі любові, то нема й життя. Найголовніше, всьому діло – це є любов. А з любов’ю треба свідомо це діло робити, тоді не буде в тебе ніякого захворювання. Тебе за це все природа полюбить.
  • 33. За все вона у відповіді. Без усякої природи ти, чоловіче, нічого не отримаєш того, що буде треба.
  • 34. А Чувілкін бугор послужить раєм для наших земних людей. Умирати там не будуть вони, а жити вони будуть. Це місце обрано моїм отцем рідним. Він сказав: життя моє має прогресувати на бугрі.
  • 35. Чому це так робиться? У людях нема любові. А раз у тебе, чоловіка, нема ніякої любові в житті, то що може бути в світі.
  • 36. Усі цього хочуть, але їм цього природа не дає, вони незадоволені. А раз люди цим незадоволені, уже це їхня хвороба. Особливо нашим людям, котрі живуть у селі, у хуторі, в аулі, у місті, це неможливо так, як їм хочеться. Вони близькі сусіди, а стіна їх відганяє. Вони робляться чужими, у них на це все наявне – злодійська ненависть.
  • 37. Ми це робили, це ми робимо, і так ми будемо робити. Це наша в цьому ділі помилка не мала, а велика. Через нашу нелюбов, через це ось кипуче діло всі люди цим ділом незадоволені. А зробити вони нічого не зможуть. Це є їхня така в цьому хвороба. Самі люди в природі так і зостались при своєму ділі. Отець був таким, і від сина цього не відбереш.
  • 38. А от Духа Святого такого люди не шукали. А він був, він є, він і буде, якщо за нього за такого так візьмуться всі наші такі люди, як узявся в нас один з усіх людей Паршек. Він продовжувач свого рідного отця, він йому цю віху показав. Йому доводилось жити потім, а отець не сказав: за рахунок кого жити доведеться. А Паршек сам узявся за це діло. Він знайшов його в природі. Цьому ось чоловікові належить бути на цьому місці, на ньому чоловік повинен зупинитись, і там йому доведеться жити за рахунок Святого Духу.
  • 39. Це місце довго шукав у природі, Паршек робив для цього діло, він улазив у воду й там без усякого дихання був. Це ось і є Святий Дух, де його зустрінеш, і будеш із ним так жити. У Паршека весь напрям був до того, щоб від природи, як матері рідної, отримати задоволення. А ми з вами, усі живущі на білому світі, своїм ділом не були задоволені. А Паршек довго на цьому папері писав букви, слова, а в нього не виходило до тих пір, поки він не побачив цієї ось істини, котра треба нам усім. Я один проти цього всього, я протилежний. * 51. Паршек вам як ученим низько кланяється, просить, молить вас як таких, щоб ви по заслугах обнародували. Ми тоді візьмемось за Чувілкін бугор, він буде нашими людям раєм. Ми початкові люди, щоб звільнити Землю від посіву для того, щоб земля зацвіла квітами. Природа мені за це все поможе. За нас, за тих ось людей, весь світ заступиться.
  • 52. Вони є люди всякого роду, їм треба кинути, щоб вони зробилися такими, як Паршек. Холодно, голод, а робити треба. Одне їсти молочне, а хліба не треба, м’яса ніякого, води ніякої – це буде правда. Вони з ним разом виходжували свою клітину й серце молоде, загартоване, здорове, 25-літнього чоловіка. Ось тому я за чоловіка писав, пишу, знайшов його без усякої потреби.
  • 53. Це місце виявилось на Чувілкіному бугрі. Я хотів народити такого чоловіка, а мені охоронці не дали. Я сам узяв на собі випробував це діло, став, ради всього світу всіх людей я не їм, навіть не п’ю води.
  • 74. Із природою воювати не треба, щоб вона від нас терпіла. А з нею треба ввічливо, у любові, щоб вона була задоволена нашим учинком. Можна без квашеного хліба обходитись, без цієї води й без м’яса. Уже цього Учитель досяг. Йому ж сили, котрі будуть треба, не прийшли, їх береже природа.
  • 75. Вона їх до цього діла тягне, а на це діло прийшов Учитель. Він до цього всього сам себе готує. Уже є, на що опиратися – це нам знайдено Чувілкін бугор. Він нас усіх до цього діла закликає, щоб ми своє наявне кидали як таке мертве, а взялись за живе, за енергійне.
  • 76. А на Чувілкіному бугрі буде рай людського життя. Чоловік там себе задовольнить цим, його оточить здоров’я те, що треба. Простуджуватись, хворіти уже не буде. Що може бути краще, ніж це все. Чоловік оточить себе райським життям, воно на Чувілкіному бугрі. Ми, усі люди, поки живого характеру, ми здорові люди, тільки нам таким доводиться кидати своє наявне, а треба взятись за діло Учителя. Він учить усіх нас одному здоров’ю. Коли ми за це діло візьмемось і почнемо робити за Учителем, у нас вийде рентабельне. Ми страждати від природи не будемо так, як страждали. Ми зробимось у цьому Боги.
  • 83. Люди діждуться, прийде час. Настане такий час, люди змінять потік на інший. Місце таке знайдуть, їх оточить свідомість така бути за природу, вона запахом запахне. Золота й срібла не стане. Буде на землі рай природного характеру. А він був до цього, він буде тепер, коли ми з вами до нього прийдемо й скажемо у весь голос: ми знайшли вічно невмираюче місце Чувілкін бугор.
  • 90. Ми так завчили: усю ніч, весь час спи й спи, як ніколи. Ця звичка нікуди не годиться. Це вічно розвинуто в домі в мертвому капіталі. Це йде не до життя, а до смерті. Що ми робимо в житті, це наша вічно розвинута система така є. Таке діло – герой уві сні гине.
  • 114. Цього місця бугра всім вистачить, лише б його чоловік захотів.
  • 127. Люди відмовляться від усього цього діла, а візьмуться за діло Паршека за Чувілкін бугор. Він для нас, для людей, єсть земний рай. Ми на цьому ось бугрі будемо врятовані. Там ми не будемо спати, простуджуватись і хворіти. Це місце, ці умови підказані для людей усього світу. Там на цьому місці, на цьому бугрі люди не будуть так умирати. Такого діла до цього в житті ніколи не було, а тепер це місце.
  • 137. Гітлер пішов з Богом війною на руських, українців як таких убивав. Він не знав і не бачив Бога. Чому Паршек і чому це так вийшло? У Берлін запросили, а потім у гестапо в Дніпропетровську він опинився. Це було для Паршека нехороше. Сувора зима лежала, а його на мотоциклі по німцях возили в ту ніч, коли німців під Москвою розбили, а під Волгоградом оточили. Я природу, її упросив, щоб німці цього успіху більше не мали. Так по-моєму воно й вийшло.
  • 138. Я з дурнями не говорив. Ходив я понад морем, сидів у воді, ліса проходив як. А я не думав про це. І все-таки наших учених не доводилось боятись за їхню доброту. Як їм хотілось із дороги зняти на мені Божу ідею. Ця ідея за всім цим ділом особисто належить усім нашим таким людям. Вони в усьому світі повинні самі себе від усього цього діла врятувати. Усім нам через це ось, вона мати рідна є така, повинна простити і більше нас таких за це саме діло карати вона не буде.
  • 141. Примушення його – це йому є гострий ніж. Ви самі знаєте, його в житті примушували – це є адміністративний наказ. Ви від цього всього наказу відмовтесь, починайте цьому дитяті змалечку цю просьбу прищеплювати. Усе, що ви робите над своїм солдатом, негоже – ваш такий упевнений наказ. А якщо його предки навчать просьби, він буде розуміти, для чого його так просять. Щоб він не робив такого поганого, щоб не вчився по-старому жити.
  • 142. Дитя наше новонароджене, воно тільки що від матері відірвалось, пішло в життя в природу з великим адміністративним наказом. Ми показали йому таку дорогу, по котрій стали його примушувати ділу, щоб він брався за діло й робив його. Треба нам таким людям народжувати дитину без усякої потреби.
  • 143. Треба дитину просити, щоб вона не потребувала цього. Просьбу свою перед природою ставити нам, щоб вона згодилась із нами й стала цій дитині помагати зоставатись без цього всього. Просьба зоставатись без труда природним порядком у природі задовольняється. Здорове тіло – здоровий дух. Каприз усякого чоловіка перемагається ввічливістю. Ми просимо природу  і дитя просити. Яка введена нашими людьми ця ось ввічливість! У просьбі природа – до природи, чоловік – до чоловіка. Ось де наше таке, зроблене нами,  життя невмираюче живе природне. Це повітря, вода й земля – вони повинні це дитя зберегти природно.
  • 144. Природою дитина має зустрітись пахучою, а не воюючою через любов, свідоме це терпіння.
  • 146. За рахунок чужого жити неможливо, природа має своє тіло, воно живе природне. У ньому струм, магніт, електрика – невмираюча істота, вічно живуща сама природа.
  • 147. Треба визнавати природу як матір рідну. Не примушувати, треба буде просити її, тоді буде в природі на все такий виграш.
  • 165. Для цього йде такий час. Люди зробляться такими, котрих не було в житті своєму. Їм природа за їхнє діло зроблене  благом. Ми будемо для цього діла всі, як один чоловік, боги. Нас природа, як дітей своїх, прийме, пожаліє й поцілує своїм райським Духом. Ми запахнемо ароматом. Ось чому нас це вчить.
  • 166. Ця істина нас оточила, вона мною розкрита на Чувілкіному бугрі. Усі люди там були, вони кланялись низько цій ось землі, цьому місцю. Вони просили Учителя як єдиного Бога землі. Він стояв і просив, щоб вони це місце просили, молили його, щоб воно дало їм їхнє здоров’я. А здоров’я є в мене: здорове тіло – здоровий дух. Він оточив себе в природі Святим Духом. Що може бути краще як це все? Далі тиша.
  • 171. А Паршек про це довго думав і хоче, щоб люди не вмирали. Він сам цього ось добився, не по землі, а по снігу роззутим пішов. Це свідомість визначила моє буття.
  • 172. Паршек говорить: не треба робити, що ми зробили. Чоловік ще не народжувався, а йому як такому створили їжу, одяг, житловий дім. Він сюди зайшов живим, а от звідти він – мертвим. Природа сама відібрала в нього його наявні сили, він зостався без них. А раз сил у нього нема, уже він не є чоловіком життя. Ці люди, котрі всім підкорялись, вони в цьому не винуваті.
  • 173. Зостались винуваті люди адміністратори. Він своїм таким учинком примусив себе на своє місце таке народити чоловіка, і став його із самого початку примушувати робити свою покладену роботу.
  • 177. Цьому ділу цієї історії треба люди ті, котрим доводиться в житті своєму стояти в черзі. Вони для цього всього нічого не роблять і не вміють, тому вони в ньому так хворіють, простуджуються. Їх діло одне – треба пробуджуюча, природного характеру поміч. Вона дається цим людям через любов до природи, через повітря, через воду й землю. У них для життя є все, тільки треба це робити. У нас є в цьому ділі Учитель, він через себе, через своє таке діло природного характеру, котре треба.
  • 180. Партія є природна. Вона чужим не задовольняється, вона мертвому не належить. У неї своє живе, мертвого нема, є природного характеру. Воно живе в повітрі, воді, землі. Щоб чоловік чоловіком не розпоряджався, вона є нове. Вона чоловіка з життя не проганяє й не примушує, а в свою чергу вона чоловіку говорить: зрозумій це діло.
  • 181. Це не адміністративна особа, що жене в бій безвинного незнаючого чоловіка. Партія в ділі не живе. Їй їжа не треба, одяг їй теж не треба, дім не треба їй. Треба люди не мертвого характеру, а живого. Їй треба таке місце життєве знайти в природі без усякого діла, такого діла, у котрому чоловік помиляється й на віки-віків умирає. Партія  невмираюча істота, вона народжена людьми для порятунку всіх нас земних людей, щоб вони відмовились від цієї технічної системи, штучного діла, перестали вводити хімію. Паршек є вона, природного характеру.
  • 182. Природне – повітря, вода, земля. Партія цим оточена. Своє має, а чуже не тривожить, іншому не заважає. Паршек є природна партія, вона невмираюча, вона нікому не заважає, живе, вічно живуще. Це місце, воно належить усім живим людям. Партія просить, благає всіх нас. Хочеш жити за Паршековим ділом – іди займай це місце. Воно дано нам усім, вибору ніякого, лише б душа й серце. Треба любити, любов є діло, це чоловіка тіло, воно повинно стати близьким до природи – ніколи вона тебе за це не покарає, а полюбить усіх.
  • 183. А партія готує, але не колишніх людей – без усякої потреби, живих людей. Паршек не бореться за мертве, його оточує живе – це Чувілкін бугор. Він сам на нього на таке місце вийшов і там ці якості відкрив, а тепер просить чоловіка того, хто це діло не зовсім зрозумів, щоб чоловік це зрозумів і став робити те, від чого йому зробиться в його житті легше й краще. Я  цьому ділу перший чоловік, початковий. Я веду за собою цього чоловіка з упевненістю, щоб чоловік не простуджувався, не хворів, а був від цього всього здоровим чоловіком.
  • 184. Це Паршек, він  за живу партію, але не за мертву; за еволюційну, за свідому, не за хвору, без усяких цих грошей. Здоров’я не купляється й не продається, так воно природою дається. Треба шукати цьому чоловікові це ось місце, на котрому Паршек зупинився, і всі люди там були, закричали в один голос: ура. І сказали: це Перемога буде наша в цьому. Ми тут умирати так не будемо. Діло наше таке буде діло, ми будемо жити в цьому ділі вічно. Ми всі цього доб’ємось.

Паршек.1979.05 ред.

  • 14. Хіба Бог царя нам вводив? Він був проти цього царства. Підкорятись комусь за щось – цього Бог не велів. Він був ділок, сам все робив, у нього ніяких таких діл нема, крім однієї свідомості, щоби було буття. Бог нікого не примушує, щоб вони робили, у цьому помирали. Він говорить: треба жити. Щоб не хворіти, не простуджуватись – це Бог велить.
  • 15. Мене, такого заслуженого чоловіка, ображати людям не треба, а треба знати.
  • 18. А природа – така річ, вона сьогодні тепла, вона хороша – вона буде завтра погана. А погане таке не люблять. А якщо любові не буде, то й життя нема.
  • 18. Якщо не згодитеся з моєю такою думкою, з таким мудрим висновком, то ображайтесь самі на себе. Життя ваше не знає суті ворога. Який він завтра буде, і яким він звідки появиться? Ми про це нічого не знаємо і не зможемо знати.
  • 19. Ми робимо те, що не слід. Нас уб’є природа, її не обдуриш. Вона така штука є в житті, вона карає. Люди за моє таке погане били, вони сміялись, а тепер жахайтесь. Це ж неможлива штука, є те, що треба. Учитель – усього світу Спаситель.
  • 20. Я для того і народився, щоб завоювати в природі життя. Це моє таке ось небувале в житті знання, котре примусить робити, що в житті треба.
  • 22. А раз тобі, чоловікові, буде в житті в природі хороше, це хороше в людях тягне погане. * 26. Рай земний на це діло прийшов на землю. Учитель, він нас, усіх людей, одному учить: у природі треба жити не так, як ми з вами прожили ці ось роки. Ми всіх людей в процесі цього діла, самі всіх добрих і недобрих людей у землю закопали. Ми всі лежимо в праху. Ніхто про це діло не думає, крім одного Учителя. Він у нас один думає. Він це робить, і хоче зробити те, чого в житті не було.
  • 28. Застудились, заболіли, поболіли і вмерли. Як це робилось, робиться, воно буде так у житті робитись. Ворога люди не знали, вони його не знають, і не зможуть знати, який він є, і звідки він береться, і для чого він таким до нас приходить. Це наше таке є незнання. Ми його не знаємо і не зможемо його пізнати. Ворог – це є люди, вони його самі створюють своїм ділом. Вони його роблять не на користь таку, а на шкоду природі, з ними такими вона не рахується, відбирає їх сили, робить безсилими. Вони падають жертвою, умирають на віки віків. Ось що нам дало наше діло, воно нас веде до гибелі, у чому не живемо, а вмираємо на віки віків. Це всьому винне це діло.
  • 29. Це ми стали робити, робимо дуже багато, а щоб вийшла в цьому користь, ми отримали шкоду. Це наш ворог, вічно розвинений на нас самих. Ми в природі воюємо, стараємось у неї відібрати те, що треба – не погане, а хороше. А скільки не живи добре, прийде погане, завадить воно життю. Чоловік помирає, що може бути від цього гірше? Жити буде треба. А час прийшов такий – треба вмирати. Це такий потік, він був, він є, він буде через наше таке діло.
  • 30. А раз він хворіє, уже це погане. Що може бути від цього гірше в житті, якщо чоловік хворіє? Він іде невдало під копил, його природа оточила своєю неприємністю. Вона його тягне туди, куди це не слід. Це його є гибель життя – смерть.
  • 34. Що ми зробили? Та саме погане життя створили. Це все зробила в природі така звичка, вона нас примусила вмирати. Умираємо ми в цьому всі. А щоб не вмирати, цього в людях нема. А є одна смерть. Люди задумали, щоб ватажки їх розказали про їх дітей, що народились. Вони народились отцями, матерями. Спитайте, що її або його примусило це дитя народжувати? Сама народжена в людях похіть. Вона нами для життя цього розвинута. Вона нами розведена для того, щоб у природі пожити добре і тепло.
  • 35. Ось що треба нам, дітям. Їм треба робити не по-людському, а за ідеєю Учителя Іванова. Нам треба дитя народити без всякої такої потреби, щоб наші діти жили, але не вмирали.
  • 36. Ми дітей виховуємо, усі наші вожді побажали свого здоров’я і щастя, пожити хороше і тепло, а потім треба вмерти. Це наше не виховання, а повний у цьому програш. Ми з вами дітей народжуємо для життя, а виховуємо для смерті. Ми їх примушуємо, женемо їх у бій, вони не з любов’ю туди ідуть, а капризом вони примушуються. Не хочеться, а треба буде робити такі умови, такий несвідомий побут.
  • 37. Хвала залишилась вся в Учителя на Чувілкіному бугрі, безсмертна. Робити нічого не будемо, жити ми будемо за рахунок природи, за рахунок повітря, води і землі, що нам дало все наше життя для чоловіка. Вона нас умертвила. А тепер нам життя дає безсмертне, еволюційне. Здорове тіло, здоровий дух. Це святе діло.
  • 38. Чоловік, він буде цього діла ділок, він покаже свою вічно живущу красоту на цьому місці. Це земний для людей рай. Потреба для людей відійде, а народяться в житті без потреби.
  • 39. А в горі тобі хто в житті допомагає? Бог у житті є єдина особа, котра своїм ділом в людях заслужила ним бути. Він допомагає бідному, хворому чоловікові. Просіть його, він усім вам дає, у нього є природа, у нього є все. Він її просить як таку, вона йому дає в його такому ось ділі. Він її упросив, як матір, вона його пожаліла, вона йому все дала по його просьбі.
  • 42. Люди жили, вони багатіли, самі себе показували, що вони живуть хороше і тепло. А потім приходив такий час, робилось їх погано, вони втрачали своє індивідуальне здоров’я, хворіли, умирали на віки віків. Ця історія робилась, робиться, і буде вона так робитись. Щоб змінити на інший потік, цього люди не думали робити. У них одне в цьому – треба змінити себе дитям. А щоб його виховати, цього в них нема. Як малюк зустрічався, так він залишився.
  • 44. Це свідомість визначає буття. Це місце, воно виявилось Чувілкін бугор, це земний для людей вічно не вмираючий рай, вся в цьому ділі є слава всього світу.
  • 45. Перемога залишиться за Учителем, він введе своє безсмертя. Я запитую про сили у себе в житті. Вона мені говорить про визнання моєї ідеї, вона мені так показує: у 1989 році мене як такого визнають.
  • 46. Розвиток космосу ніякого реального не дає, все це даремно. Економіка, вона цього потребує і хоче зберегти політику. Хочете, не хочете, а ідея життя переможе. Ми не задовольнили себе тим, що ми з вами зробили, що ми маємо в цьому. Ми лежимо в праху вічно. Спитайте в природи: а хто їх буде піднімати? Вона мені вже сказала: Паршек. Він нічого не заперечує. Лежав материк земля, ніким не займався. Хто вам давав таке право це все зробити, у кого ви питали? Ви в цьому сильні. У вас техніка, природа вам дала не даремно – за це все взяла живого чоловіка. Що ми на цьому ось місці зробили? Могили людського життя.
  • 49. Ми, всі люди, такі є в житті технічні, безсилі в житті жити. У нас – на щастя в усіх. А щоб знати такого чоловіка, як Учитель, ми живемо в природі, не знаємо. Один на весь Всесвіт. Молодому чоловікові хочеться це знати: а що він учить, і що він говорить, цікаво знати.
  • 52.У колдибаню треба чоловікові живому залізти і купатись. Ось де береться енергія чоловіка, життя вічно невмираюче. А ми його не хочемо робити. Нас прийме всяке море, не відмовить нам. Ми так доб’ємось, зробимось легкими і достойними в цьому ходити по воді так. Ми не будемо боятись такої бурхливої хвилі, вона нас за нашу доброту зустріне спокоєм. Ми застуджуватись не будемо, хворіти також не станемо. Хвороба – це наше незнання є.
  • 62. Це такий ворог у природі, він умираючий. Він був, він є, він буде. Це є природа така, вона бачить на чоловікові неправду, котра примушує: сильний – безсилого, хитрий – нехитрого. Вона за це карає, його держить на черзі для того, щоб його чим-небудь покарати. * 64. Ось чого ми з вами навчились – свого великого знання – це виховання самих людей. А Учитель учився в природі, вона виховувала його своїми природними силами, вона його учила любити людей, любити природу. Вони це все зробили. Вони Арктику відкрили, космос. Вся історія зроблена людьми, а чоловік цим не задовольнив себе. Його діло одне – жити в природі, робитись у природі технічним чоловіком за рахунок штучного, хімії введеної. Вони кидають землю, а шукають інше що-небудь. Треба на землі рай знайти і зробити для чоловіка рай. А ми відшукуємо в Арктиці за рахунок мішка. І в невагомості космос завойовується. Це не життя зроблено нами. Чоловік цим задовольнити не зміг. Що люди зробили? З живого – мертве.
  • 67. Хочемо так жити, а фактично ми вмираємо. Нас природа проганяє із землі, щоб ми їй не заважали. Тому ми зі своєю національністю за наше діло тримаємось, за все наше вмираємо. 67Хочемо не попадати в погане. Хочеться жити легко, хороше, а природа на путі того, щоб було погано. Вона чоловікові не довіряється, бере карає. Це його те, що в житті чоловікові заважає.
  • 68. Чоловікові погано робиться тоді, коли він простуджується, хворіє. А коли він вмирає, це гірше не може бути в цьому. Якщо чоловік в будь-якому місці вмирає, йому нема слави. Я не вживаю хліб, не п’ю воду, обходжусь молочним. Здоров’я моє таке, як треба в житті всіх.
  • 69. А за ділом Паршека, ми вмирати ніколи не будемо, у нас є таке місце – це нашого всього світу Чувілкін бугор. Вічно лежить, ніким не зайнятий, і ніхто його не присвоїв. Це місце святе. Людського життя рай.
  • 70. Ми з вами живемо біля моря. А спитайте в нього: він у ньому купався? Він скаже: ні. Для чого воно було мені треба? А йшов у 12 балів, хвилі були. Я зайшов у нього – десь тиша появилась.
  • 71. Бог за дітей, у Бога таке вчення допомагає в ділі, щоб дитя вчилось на це. Щоб він не був хворий, ось що нам треба. Умирати ранувато. Таке життя ми зробили, з ним живемо, ми вмираємо. Милі діти, дорослі і старші діти, всі ми в природі є діти, живемо ми один раз. Як воно і робиться в житті. Треба б дітям безвинно жити, а їм природа не дає умови такі, в котрих люди там є. Це мертвий капітал.
  • 73. Продавати, купувати природу навіть Бог не велів. А ми, капіталісти, віруючі в Бога, все робимо ради грошей, убиваємо чоловіка. А ми, комуністи, що робимо? Цяцьку на ринок. Для чого це все робиться нами? Ради грошей. Ми з вами за них умираємо, нас за них убивають. Хороше і тепле люди створюють. Ми не знаємо ворога, а він нас оточує.
  • 73. Розвалиться наша така система. Ні капіталісти, ні комуністи на своїх місцях не залишаться, умруть, як і не жили вони.
  • 74. А ви, Зорін, шукаєте вину на кому? Та вина, вона на вас, всю біду ми робимо. Горе приходить до нас, а допомогти нікому. Ми горді й неввічливі, не любимо природу, у нас нема ввічливості. Ми відходимо від природи. Приходить ніколи не бувалий день, а ми зі своїм розвитком, з ділом тут як тут, починаємо робити, а в ділі помилились, погоріли. Ми застудились, захворіли, нас природа покарала. Хто вводить ці війни? Природа: повітря, вода, земля. Ми з нею ідемо в бій. Вона нам все це зробила, без чого чоловіка не уб’єш. Вона допомагає цьому всьому. А ми що це таке є? Живе тіло, воно ж таке само, як і повітря, вода, земля, по якій повзають у самозахисту. Він ішов від цього всього, його такого зустріла стихія, оточила захворюванням, він хворіє. А всі люди жадають цього всього. Якби вони не боялись природи, вони не озброювались.
  • 76. Для чого ти яму вирив? Тобі сировина треба, ти з цього зробив голку, шило, ніж, пилку, сокиру, молоток – все не твоє, а чуже. Це все не корисне, а шкідливе людському тілу. Через це все діло ми в ньому так гинемо, нас природа за це діло карає. Сили її невмолимі. Вона з нами тихо чинить, нам все це дає, а тіла наші забирає, їх держить у праху вічно. Це наша людська схильність. Ми боїмось смерті, вона нас тягне. Це те, що зробили, ми мертвого чоловіка зарили в землю. Це поводок смерті, вона нашого брата за це умертвляє, не дає йому життя. Він застудився, він захворів і вмер. Це все зробила їх прикраса, чуже зовсім діло. Особливо жінки, на них кільця, браслети.
  • 79. Таке місце як Чувілкін бугор – це радість одна для всього світу всіх людей, невмираюче це місце, рай людського життя. А ми від нього пішли, не хочемо його так любити, як полюбив без потреби Паршек. Тут на цьому місці не вбита і не захоплена вся система: повітря, вода і земля. Власності тут нема, є спільного характеру життя, невмираюче це діло. Нічого не робити, ні за що не відповідати, а жити в цьому всьому вічно.
  • 82. А ворог наш є незнання наше. А ми для цього діла вчимося. Хвороба – це є природа, вона посадила цю виразку, вона сіла по заслугам. Ніхто так ось не обходиться, а тільки доводиться відповідати. Вона не голубить, а сильно нас таких карає, особливо наших діток. Їм байки – це не спокій.
  • Їм треба зустрітись з бідністю великою, свідомим терпінням. Це треба дитину зустрічати в чистому повітрі, у воді пробудженням, не за рахунок шматка, не за рахунок ганчірки або якої-небудь мертвої стінки. Все живе повинно народитися живим від живого. Матір своє дитя може народжувати всюди. Роди робляться індивідуально, а треба народжувати спільного характеру. Треба мислями примусити таку матір, котра має так із своїм самцем закласти це зернятко для народження, і виходити дитя своє для життя і спасіння всього світу всіх людей.
  • 83. Він у нас таких народиться для життя на Чувілкіному бугрі зі своїми силами. Ми його будемо зустрічати природою: повітрям, водою. Ми його приймемо на адамову землю через руки всіх наших людей. Для життя всіх нас ми його повинні народити і виховати при всіх своїх таких умовах. Ми повинні його як дитя своє зберегти, своєю мудрістю він нас тоді, коли стане на ноги свої. Він буде нас усіх своїми мудрими словами вчити. Ми будемо вчитися в нього. Він нас не поведе по закону Мойсея, а поведе по Паршековому ідейному ділу. Треба його в природі випросити, дитя народиться для нас таких усіх. Ми будемо в нього вчитися, він буде учити всіх нас. Не по старому потоку ми будемо йти, а по новому, небувалому. Наш у цьому буде великий виграш. Ми, всі люди, його самі створимо, цього ось Бога, нас навчить своїм ученням Паршек. Ми не будемо творити так, жити так, як жили ми до цього святого діла. Візьмемось ми за нове таке діло, за життя своє безсмертне. Ми своє минуле залишимо позаду, візьмемось за це, за дитя. Ми його таким виходимо. Він у нас буде жити за рахунок природи. Його таким оточить повітря, вода і земля – три цих тіла, що нам у цьому допоможуть бути цьому чоловікові, як він не був.
  • 86. Ми нікому своїм учинком не завадимо. Віриш цьому всьому – іди поклоняйся цим умовам. Вас веде до життя, а не до смерті. Ми прийшли сюди не ховатись, а ми цілуємо його за силу ту, котра нам дає наше здоров’я. Він з нас цим недуг видаляє. А той, хто поцілував і відійшов, він Юда життя продавець. Цілував – хотів бути здоровим.
  • 88. Це історія моя дана мені природою для того, щоб виховати природним порядком всякого чоловіка, щоб він не боявся так природи і не відходив від неї. Для цього діла я навчився, як треба в природі перемагати в житті всякого ворога. Це найголовніше в людях.
  • 91. Вони коли не робили ніякого діла в своєму житті, вони жили вічно. Їх природа нічим не турбувала, їх ум не мислив про свою нужду, потребу, ніякої помилки не було в житті, смерть як така не появлялась. Люди тоді жили вічно, вони без всякого діла не вмирали. А коли вони стали їсти, одягатись, у домі жити, їх за це діло природа стала непокоїти. Люди стали застуджуватись, стали хворіти. А засобів на це все природа не давала, чоловіка такого не було, щоб любов у цьому проявити. Всі люди боялись і бояться її тепер, як лютого ворога.
  • 92. Це його бугор – райське місце всього людського життя, всього світу це безсмертя. Ось де чоловікові це є слава – жити на цьому бугрі вічно, ура!
  • 118. Ми звикли вмирати, ми вмираємо на віки віків. Яка нам хвала є в цьому, що ми живемо хороше і тепло, а потім приходить таке діло безсилого характеру, люди гублять своє здоров’я, їм доводиться хиріти, вони вмирають із-за цього діла. А раз вони вмирають, що може бути гірше від цього діла? Я як такий ці умови не визнаю, а хочу, щоб так люди не вмирали, як вони досі вмирають. Цього більше в житті не буде, а буде на бугрі райське життя.
  • 119. Ви говорите, що я створюю якусь секцію. А хто із сектантів згодиться на це холодне, погане піти, бо це їм є смерть їх. А щоб із цим згодитись так жити, як живе Паршек! Він 46 років так ходить, як люди ще не ходили, їх діло було таке – відходити. А щоб любити, берегти, цінувати, як око своє, цього ми як такі не брались і не вміємо, і не хочемо. Жили ми – надіялись на щастя.
  • 120. Ми, всі люди, живемо в мертвому капіталі. А я не хочу, тому знайшов Чувілкін бугор. Я про цей бугор з природою розмовляю 46 років. Вона мені через хліб говорить тільки одну правду, виявляє невдачу точно.
  • 121. Вони Богу вірять як такому, а щоб виконувати, у них духу не вистачить. А перш ніж Богу треба вірити, треба іншому побажати те, чого сам не хочеш. А ми як живемо сусід із сусідом? У нас своя характерна ненависть, невмираюче таке зло. А щоб життєва любов була в цьому, ми, всі люди, цього не маємо.
  • 124. Ми робимо всю таку ось техніку, вона штучно робиться, а хімія вводиться. Все це чуже є, природне, воно зроблене із сировини в мертве діло. Це неживе зовсім, а ми, люди, у цьому живемо та ще говоримо: хороше і тепло. А приходить кінець – погане і холодне. Від цього гірше не може бути. Ми всі такі ось є люди, сьогодні живемо, а завтра – ні. У нас такі діла проходять. Наше діло – робити, а що з цього діла вийде? Ми про це ось не знаємо.
  • 125. Його оточує природа, а він від неї так біжить, відходить, з нею не хоче жити, вважає: це все для нього є ворог. А з нього треба зробити любимого друга. То відходив від нього, а тепер близько став. То капризував, а тепер проявив у цьому любов. Природа через це зробилась любимим другом. А через любов і життя пішло, воно таке змінило всі свої такі напрямки. Коли чоловік її боявся як холоду в цьому, він від неї відходив.
  • 125. Це його горе оточило, біда зробилась, все це наробила природа. Вона того любить, хто її любить. А раз між цим проявилась любов, то і життя створилось. Каприз усякого роду до хорошого не приводить, а скоріше всього приходить погана сторона, вона в цьому ділі вмирає. Це така звичка, а ми її так ось робимо, все думаємо, для чого.
  • 126. Він цим ділом оточив себе, став жити технічно, а штучне став робити, хімію ввів. Він із цим пожив, сваволив. Йому в цьому ділі жилось добре і тепло, що привело в житті погане і холодне. Чоловік застудився, він захворів. А хвороба – це вже нестаток, а його видалити не можна ніяк, природа його не дає. А наше діло – думати, по природі шукати. А те, що треба в житті, нам не так просто дається. Загубити так ось легко, а тяжко його знайти.
  • 129. Весь каприз відійде, а народиться ввічливість. Таке горде, таке ненависне зло відімре, відійде. А буде одна з усіх просьба. Ми будемо природу просити, благати, як матір рідну. Вона свій такий сильний вчинок змінить. Не хвороба буде відігравати роль проти чоловіка, а чоловік буде відігравати проти хвороби. Ми візьмемось за вчення Учителя, через що в тюрму не будуть попадати, лягати в лікарню не будуть. Жити будуть вільно, на рожен перестануть лізти. Яка буде свідома ввічливість перед дідусем, перед бабусею, дядею і тьотею та молодим чоловіком. Їм треба сказати з душею і серцем вголос здрастуйте. Ех, і життя моє таке. Зрозумійте моє терпіння. Милі мої ви люди, загартуйте ви свої серця. Гляньте на сонце, на своє оздоровлення таке. Бути таким, як я, Переможець природи. Учитель народу, Бог землі. Я в природі переміг ворога, чоловіка навчив бути здоровим, відкрив очі. Чому вам таким не зробитись? Кому це право не давалось? Я відкрив цей бугор не для самого себе особисто. А я до цього бугра відчинив ворота, доступ до нього всім людям усього світу, щоб вони сюди приходили і кланялись йому як такому, його просили, щоб він своїми силами виганяв ворога від всякого нашого чоловіка.
  • 130. Ми тоді не живемо, коли люди правдою не оточені, їх вона жене з дороги. Вмій писати одну правду.

Паршек. 1979.06 ред.

  • 1. Діло Паршека зробити без усякої такої помилки. Чувілкін бугор – це така міжнародна жива природного характеру спільна одиниця. Бугор – це не так щоб даром обійшлось. Краще, легше та здоровіше зостатися без усякого такого. Не ради тільки себе це діло свідомо робиться. Воно зробиться, і обов’язково воно буде для всього світу. Це буде жити в людях вічно.
  • 5. Отець сином розпоряджався, а тепер син узяв своє право вбивства людського життя. Ні за що чоловік умирав, і умирає він тепер, і буде він умирати з такою економічною політикою, вона не дала життя чоловікові.
  • 6. Він в цьому ділі помилився і вмер на віки-віків, його в цьому не стало. А тепер Паршекова ідея, вона спасає весь світ, усе людство від смерті. Краще і легше нічого не робити, це все свідомо терпіти від холоду і голоду. Ти це все робиш для всього світу, ти, Бог землі, маєш зародити зернятко життя, але не смерті.
  • 10. Я був у Вітчизняну війну німцями окупований. Вони мене зустріли, як земного Бога. Тільки не помічник їм за їхню таку режимну систему, вони її творили в особі мене в Україні над українцями. Хоч вони мені вірили, але я за ними не пішов. Природа мені підказала, хто буде в Перемозі. Я їм в Гестапо в Дніпропетровську сказав: Сталін. Я був на боці руського солдата, ображеного німцями. Він напав із-за наживи, хотів чужого. А Бог не пішов на його бік.
  • 11. Він так сказав: вірити можна, а виконувати треба – це Божий закон. А ми як німці цьому вірили, і сильно, а щоб вони виконували це вони в житті не зробили. Їх Бог за неправду покарав.
  • 17. Усі люди на білому світі живуть у житті чужим добром, вони віруючі і невіруючі, убила їх природа за своє наявне добро. Вона їх примушує, вони простуджуються, хворіють і вмирають. Їм повернення нема, вони не хочуть жити за Божим явленням. Він є чоловік зі своїм наміром. Йому не треба буде чуже, він своє живе тіло нам усім як таке показує. Він говорить істинно, воно моє.
  • 18. Я його як тіло не жалію, і не хочу його годувати, також одягати. Хочу, щоб воно жило так, як природа без усякої потреби, без усякого чужого, як живе без усякого запасу природа. У неї нема того, що давати. Бог нічого ніде не потребує. Йому треба Чувілкін бугор. Щоб там був мертвий капітал, цього на ньому нема, а є живе природне діло: повітря, вода, земля – що і зберігає цим живого чоловіка.
  • 20. Свого в житті в людях нема. Спільне надбання природи. Ніякого цінного матеріалу не треба. А ми своє місце маємо, присвоюємо, його ім’ям називаємо: це місце моє за законом. Не чуже, а своє. На нього нападають люди нехорошого характеру, сильні люди, беззаконного начала. Через своє власне індивідуальне місце на нього як на таке може напасти будь-який чоловік. Йому, цьому чоловіку, свого мало, він хоче чужого. А чуже – треба придбавати таку сильну зброю, щоб нею відібрав сильний у безсильного. Так воно робилось і робиться силою, і буде воно робитися завжди.
  • 20. А бугор Чувілкін ніким ніде не займався, і нікому він не треба був. Це пусте і безкорисне місце. На ньому, крім одного Бога, він на ньому життя ввів.
  • 23. А в природі на це все банкротство – стихія з горем, з бідою. А її природа створює за твоє хороше і погане. Ти не хочеш хворіти і простуджуватись, а воно саме чоловікові через учинок дається. Ми, такі ось люди, не гарантовані із цим ось у житті зустрітись. Хороше створює погане. Ми в цьому довго не живемо так хороше.
  • 24. Нас із вами зустрічає погане, воно нікуди не гоже, за котре ніхто з усіх не хотів братись. За це погане, холодне свідомо взявся сам Паршек.
  • 25. Ці сили є в природі на Чувілкіному бугрі.
  • 26. Там нема того діла, від чого доводиться чоловікові вмирати. Там Паршек знайшов живе природне невмираюче – це повітря, вода, земля, що нам у житті народило чоловіка.
  • 31. Я природу спитав: хто зостанеться в перемозі? Не капіталісти, не комуністи, будеш ти у славі. Так вона мені такому сказала. Я нічого такого не зробив, а це так говорить природа. Ще було питання про мою ідею: коли буде визнана? Вона говорить, у 1989 році визнають усі. * 47. Я вже по-природному робив. Треба було жінці ноги відновити, її чоловік звернувся з просьбою до мене, щоб я їй допоміг, а вона 17 років не ходила, усе робилось на милицях. А я перед природою поставив питання таке: якщо ця жінка піде ногами по землі, я тоді босий піду по снігу зимою. І це природа, вона зробила в людях. Вона в цьому ділі допомогла. Ця жінка після мого такого прийому, вона своїми ніжками пішла, про це люди мені сказали. Я цьому не повірив, сам пішов переконатись. Приходжу – вона ходить. Як ви думаєте про мене, я дав слово таке: якщо вона піде, то я своїми ногами піду зимою по снігу.
  • 48. Я зроду не ходив по снігу, але природа і тут мені допомогла. Я йшов роззутим, а люди побачили – сміхом вони оточили. Я і тут сказав: це вони сміються із самих себе.
  • 57. Їду я з тюрми Кіровоградської в Москву, а тюремщики сказали свої слова мені. «Ось ти, – вони говорять, – їдеш у Москву, цього Хрущова прожени». Я не доїхав, а його зняли – ось, де сила була між мною і ними. Якби вони просили мене, вони б не сиділи. Я є Учитель народу, всіх людей всього світу.
  • 58. Щоб хто-небудь такий був, у цьому замінив і став другим Паршеком – цього природа не зробить. А от кого-небудь вона зробить.
  • 59. Свій гімн проспівати. Це була істина закладена в цих словах, ми його співали. Люди Господу вірили як Богу, а Він сам до нас на землю прийшов. Смерть як таку вижене. А життя своє в славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть слово. Це є наше райське місце, чоловіку слава безсмертна.
  • 81. Сонечко – це не щось таке є – усі наші люди. У них усіх є така часткова сила, що треба бути.
  • 82. Коли люди себе піднімають, вони були в глибокому сні, спали, їх оточувало таке безсилля. Вони це діло робили самі, їм хотілось спати – такий ось був розвиток. Їм було ні до якого покою; от діло вони не зможуть робити те, що роблять люди. У них розум над усім розмірковував, за що треба буде братись і робити те, що він надумав. Це діло робилось людьми один раз, воно готувалось багато часу. Його в житті довго очікували, цей час тягнувся. Люди хотіли, щоб ця ось тепла атмосфера в життя прийшла.
  • 87. Я в нього заради пристойності взяв брюки та сорочку. Сам у нього спитав: є у вас хворі, що не ходять. Він мені говорить: на Першотравневій, 11, лежить хвора, не рухається.
  • 88. Вона не хотіла хворіти, ждала Божого спасіння, а я зі своїми силами прийшов. Так з нею вчинив, як вона не очікувала. На це діло природа десь узялась зі снігом, з дощем. А я її, хвору, по снігу, по дощу, по грязі роззутою став водити як таку. Сусіди бачили це, лякались. А хвора ходить, вона своїм дітям приготувала їжу. Тоді Федір визнав свого шурина Паршека Христом, не менше, не більше.
  • 99. А тепер це все діло готується нами до двох тисяч літ, люди ждуть якусь зміну в житті. А природа вже підготувала в цьому ділі чоловіка, щоб він прослідкував минулу історію. Вона робилась на збиток, люди цим за цей час не задовольнили себе своїм життям. Вони прожили, самі себе за це діло закопали в землю, тепер вони лежать у могилі.
  • 112. А мені природа так сказала. У світовій війні ані капіталісти, ані комуністи не виграють, а перемога буде за еволюцією. Свідомість визначить буття.
  • 113. Здоровий дух – здорове тіло, я за нього один борюсь, ввожу всім живущим здоров’я.
  • 115. Треба таке діло робити, щоб воно у тебе було, а іншим не заважало. Ми своє не зробили, а інших ми вчимо це робити, убиваємо іншого і самого себе.
  • 116. Прочитайте його «Перемога моя». Вона вам усе скаже, що треба зробити, щоб не вмирати.
  • 117. Чоловіка такого треба мати, і місце таке йому треба дати, щоб діло в цьому вийшло. А ми як учені із цим ділом не згодні. Ми про це діло не знаємо нічого. А чоловіка такого треба нам народити без усякої потреби. Чоловік є для цього діла Паршек. Якби вона мені про це все не говорила, я б про це в неї не питав. Для чого мені треба цей Чувілкін бугор? Це – місце всіх людей усього світу їхнього здоров’я.
  • 121. Це не яке-небудь у житті місце, а святе райське наше місце, чоловіку слава безсмертна. Це мною так написані слова. Це все створено, щоб люди в себе усно співали для свого життя. Це робилось у природі практично, щоб про це не забути.
  • 132. У природі свого нема, є все спільне, живе енергійне, природне невмираюче. Повітря, вода, земля – вони рідні всіх наших людей, вони мають цим усім розпоряджатись, не присвоювати, як це робиться людьми.
  • 133. Це місце всього світу всіх людей, де нема чужого, а є спільне живе, струм, електрика, магніт, що є і в чоловікові. Він у ній як у ванні, усім людям це доступно. Приватної власності нема, місця. Чоловік життя, але не смерті. Своїм ім’ям називати не можна, бо буде чуже. А між своїм і чужим – ненависть, зло.
  • 135. Людей присвоювати, своїми робити – цього права ніхто не давав і не дасть. 134природа. Вона живе вічно, живе незайманою ніким – це Чувілкін бугор. Його Паршек знайшов у природі. Він є природний, живого характеру. Повітря, вода, земля – вічно невмираючі істоти. Якими вони були, такими вони залишились.
  • 142. Природа за це все, зроблене ними, чоловіка оточила простудою, він захворів, похворів і вмер. Це його діло зробило, він пішов з життя через це діло, котре він робив у природі. Він хотів жити, а йому природа не дала; взяла сили відібрала, а тіло в цьому без сил не потрібно. Чоловік треба природі із силами, а він їх у процесі свого життя загубив. Він не живий чоловік, а мертвий став.
  • 156. А Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Він терпить від холоду і голоду свідомо через нас, таких людей.
  • 157. Він питає в нас, таких ось людей: чиї ми є у своєму такому житті? Ми з вами не знаємо, чиї. Чи ми чорного чоловіка, чи ми належимо білому, але добре знаємо, що нами такими людьми розпоряджається закон самих людей. Вони це своє добро бережуть, як око, люди бояться залишатись без нього. Вони його в труді в природі самі створюють для того, щоб одного разу цим усім пожити та сваволити хороше і тепло,
  • 160. Природа нікому нічого не забороняла в своєму житті робити, але відходити, ховатись від природи, вона цього права нікому не давала.
  • 167. Паршек, він прийшов до Духа Святого, до еволюції, до свідомості, щоб люди всього світу зрозуміли, що ворога як такого нікому права не давалось знищити.
  • 168. Паршек був на такій стороні, котра вводилась обом свідомо: треба Сталін, Гітлеру через своїх людей домовитись, щоб через це все зроблене між собою не зло, а любов таку ввести, тоді більше через це не буде ворога.
  • 171. Мені цей ось бугор, він буде треба всім людям. Вони на ньому своє все те знайдуть і стануть на ньому задовольняти себе так, як я там оточив себе духом на віки-віків. Моє здоров’я треба буде нам усім для того, щоб на цьому місці жити вічно через усі наявні там життєві умови. Вони мають оточити всякого кожного чоловіка. Вони мають зробити йому як такому славу безсмертну. Там нема того, від чого доводиться хворіти або простуджуватись, щоб там від чого-небудь загубити своє особисте здоров’я. Вони будуть там, як у ванні.
  • 175. А тепер у людях народилась для життя еволюція Духа Святого: жити треба без усякої такої потреби. Ось, що нам, усім людям, знайшов Паршек.
  • 179. А от такої свідомості в житті не було, щоб люди взялись за це діло і робили, щоб Чувілкін бугор взяли під своє шефство. На ньому нема для чоловіка стільця чи стола, за котрим люди пристосувались щодня сидіти і уставати. На цьому місці нема ліжка, на котре всі люди лягають і свій час глибоко сплять, потягуються, як якісь пани. У них в умовах під головами подушки з пір’ям. Їм у цьому сон сниться, начебто все це сприймають у наві. Це йому не на бугрі, спати там не треба, там треба ноги, довільно на них треба стояти.
  • 180. Їх не доводиться так няньчити. Це не ноги, котрі тебе як чоловіка не держать. Як такого сну чоловік не буде приймати. Йому все буде робитися в тілі природою, якось бути в атмосфері, оточуватись. Цей чоловік не буде землі. Він цього всього там відірветься. Куди він дінеться? Це знає природа, вона його збереже як такого. Він подумки, він за нею так сам піде, як ніхто. Його тіло буде зовсім не видно. Він почне цю всю свою таку роботу робити появленням самого себе в цьому.

Паршек. 1979.10 ред.

  • 6. Я для того на землю прийшов із цим ось смерть як таку вигнати, а життя у славу ввести. Цьому бути.
  • 10. Він же чоловік наш руський не так, як усі люди. У такому красивому фасонному одязі ходити він собі відмовив. Не їсть, води не п’є, вважає  усе це чуже. Ми ним як таким задовольняємось, самі собі говоримо: ось ми, так ми, такі ось люди. Ми свої ці животи розпустили, нам цього мало. Так що ж ми, такі люди, уміємо самі себе цим берегти? Це ж хімічне, зовсім негоже. Може, скажете, я неправду кажу? Я живу правдою, мені так холодно, а вам тепло. Мені прощається, я залишаюсь без усього вашого. Я хвалюсь своїм живим, а ви – мертвим. Ви з чим живете? З бездушним.
  • 11. Ви не вірите мені, такому ось чоловікові. Так повірте матері природі, вона мені говорить свою правду: хто я такий є, і де місце моє? Чувілкін бугор – це місце всіх наших таких людей. Хто згодиться й скаже свої слова: йому не холодно так, як він ходить. Дуже холодно, але треба терпіти.
  • 21. Я перед ними  нове, а вони не згоджуються. Привели моє здоров’я до розвитку особи параноя, шизофренії, тобто я від них одержав по труду I-у групу інвалідності. Вони мене зробили в людях, що я не чоловік.
  • 22. Це було моєю ідеєю  людям помагати. Я від цього не відмовився. Я був хворий тим, чого люди боялися робити. Я йшов на смерть цього діла, і в мене виходило. Я не простуджувався і не хворів, цим я свою практику доводив. Моє здоров’я сил набиралось. Я готувався бути в природі в людях корисним чоловіком, на ходу вивчав те, що було треба. Мене природа готувала, вона моє тіло електризувала природно повітрям, водою, землею.
  • 24. Наша рідна мати, вона нас усіх народила однаково, участь брали повітря, вода і земля. Вони усьому діло, любі друзі, ховатись від них ніяк не треба, вони є ванна, та ще яка жива, енергійна. Її треба так ось просити: «Ти природа мати моя, дай мені життя, моє вчення, щоб я навчився та інших учив». Це така моя є в житті просьба до природи. Я сам цю штуку випросив. Завдяки становищу мене моя дружина Уляна Федорівна любила, я старався не відставати від інших людей. Я з усіх один заслуговував пошани. Де я не був, мої такі сліди поважали.
  • 25. Я вже зимою в ополонці купався. Як я ходив, так я виходив із води без утирання. Людям був у цьому страх один. Мене люди усно держали в себе як Переможця. А коли мені треба куди-небудь проїхатись, то для мене був помічник транспорт у будь-яке місце, лише б слово сказав. А люди – служаки, їхнє діло. Я для них був чоловік загартування. Де не попрошу, без квитка. Так довірявся й на поїздах пасажирських, і на товарних, і на паровозах. Тим більше, я йшов із холоду, і не боявся виходити з тепла. Моя така система – любити людей, а люди люблять тебе.
  • 26. Я скоро цю просьбу перемінив на свою улюблену роботу фізично з людьми займатись. Це моє основне таке діло, від чого я не зміг відмовитись. Люди на собі всі ці хвороби мали, це їхня така нужда, вона в природі. А задовольнити себе чим, якщо не мудрець? Це давалось тільки Паршеку. Він на це пішов з любов’ю. А коли ти любиш природу, то що може бути від цього всього краще? А на твою таку любов багато людей озветься, вони про тебе про такого іншим людям розкажуть це все, потрібне їм. Вони між собою бачили цього ось Паршека. Він знає природу, вона така: лише б народилась мисль, діло буде. А Паршек цю мисль мав, він отримав її в природі й став робити з голови.
  • 27. А якщо голову довелось розкрити, то й ноги роззув. А раз це я зробив, у людях чому не ходити завжди в шортах? Це Паршека ідейне явлення. А люди цього не хотіли, їх оточував сором, а в Паршека – слава. Мої руки, вони гроші ні в кого не витягнули. А якщо я знайшов ці ось засоби, то тут уже нічого такого не поробиш. Хвороби, вони не припиняються, а розвиваються. Я їм потрібний був, мій організм, у природі загартований, я ним хвалюсь. Говорю їм: бідні люди, не хочете жити. По-своєму жити, як ви живете – безслідно, як ніколи, умирати.
  • 28. Коли мені в людях доводилось по снігу зимою ходити роззутим, а людям помагати, учені своєю критикою, вони взялись як за якогось знахаря, нехорошого чоловіка. Їм це здавалось: це діло неможливе. Я це роблю свідомо під маркою психічно хворого, а в самого проходило без усякої шкідливої помилки. Це не технічна така сторона  робила в людях сама природа природними путями, ніякої аварії. Мене за це все, що робила природа, ученим доводилось тримати у психіатричних таких лікарнях.
  • 30. Паршек – у Бобринцях Кіровоградської області, забрали в спец прийомну. Як такого кладуть, а в самих зародилась думка убити як такого. Не порахувалися з моїм таким здоров’ям. В Одеську тюрму, в ізолятор №14, психіатрія, там мене постригли. Усе наробила прокуратура Кіровограда, її мета – зробити мене здоровим чоловіком. Я й не був хворим. Моє здоров’я було таке, якого не було в світі, й я його мав.
  • 31. Три роки 10 місяців у цих психіатричних умовах я свідомо протерпів та проговорив про свою таку істину. Вона була в мене, так і до сих пір не така нога  ось що умови психіатричні зробили.
  • 32. Я всьому колективу лікарів місцевої лікарні зі своєю практикою на живому факті на людях довів, що я корисний чоловік. Знову суд і прокуратура, як повноцінного чоловіка випустили. Ох, і життя моє таке важке. Ви, такі люди, зрозумійте, серця свої загартуйте. Милі ви люди, гляньте ви на сонечко – своє оздоровлення. Бути таким, як я  Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.
  • 35. За моїм усім цим висновком, краще й легше нічого не треба робити, а терпіти свідомо без усякого такого, ніж це робити. Це все не наше є, людей, а все це належить природі матері рідній. А ми цим ділом ловимо й убиваємо як своє, за що будемо ми відповідати.
  • 36. Ми, такі ось люди в природі, ми це діло зробили. У зв’язку із цим усім я, Бог землі, не хочу, щоб у цьому ділі люди помирали. Вони умирають, самі не знають, за що? Їм не треба це ось робити. Те, що вони в житті своєму розвинули, це все мертве, убите ними. За що мати рідна їх буде жаліти, якщо вони  її вбивці, якщо вони злодії, вони грабіжники і винищувачі? За це все їх природа вмертвляла, і буде вона їх умертвляти. Паршек, недарма він узявся за Чувілкін бугор. А йому такому всі адміністратори всіх наук відмовили, не дають йому це продовжувати. Він нікого з усіх не примушує й не жене в цей бій. А дивіться, хороше розумійте, що із цього всього виходить? Якщо Паршек це сам зробив, він робить для життя всього народу, усіх людей світу. Бугор – це природа, вона  повітря, вона  вода, вона  земля.
  • 37. А Паршек як у ванні в ній зимою й літом. Ось це історія, вона була, вона є, і буде завжди. А вчені цього не розуміють, їм не доходить. Це ж істина, моя писанина про життя невмируще, про вічно живий ніким він не займаний Чувілкін бугор. Я, Паршек, від вас нічого не беру і нічим не заважаю.
  • 38. Природа-мати, вона молода, вона  берегиня своїми силами. Але вона стара робиться через наше діло. Що ми в ній не робимо? Бикові  ярмо на шию, а коневі  хомут, словом, ніж під серце ось що. Паршек, він нам не велить такими бути. Давайте краще будемо жити, ніж у цьому вмирати.
  • 39. Ми як такого не знаємо Паршека. А хто він є? З нами живе на одній землі, але так не користується правами. Усі ходять одягнутими, а Паршек ходить без взуття, не те говорить. Йому природа наперед усе говорить. Про все спитає в неї  вона йому скаже.
  • 40. Ви що ж, шановні ви вчені такі люди, я вам так 46 років проходив та продумав, а потім доводилось робити моє таке ось діло. Вам так даром не пройде. Я живу разом із природою. Вона нам те, що ми хочемо, не дасть. Я питаю в неї, вона мені говорить: «Що вони думають, не отримають».
  • 42. Люди зі своїм напрямом, особливо молодь зі своїм ученням, забули зовсім Бога: який він і для чого його це ім’я звучало. Його як такого людям не треба. Страх його в людей пройшов. По-їхньому, його ніколи не було. І багато людей його не ждуть і не збираються. А є такі люди, котрі від предків вірили, хотіли, щоб він залишився з ними, а самі його як такого не виконували. А якщо в них не виконується, то краще й легше зовсім не вірити. Тому його як такого ніколи не було. Люди вірили. Кому? Самі не знали. А життя проходило, воно робилось на щастя. Так жили люди, старались Бога бачити, але це не можна було побачити. А ось ним зробитись – ніхто цього ось не починав робити.
  • 43. Бог є, за ділом усім, Паршек. Він любить природу, особливо своїм поцілунком від людей жене ворога. Він із нього зробив друга. Це  повітря, вода й земля. Паршек між ними, як у ванні. Він по снігу по морозному босою ногою ходить. Він своїм тілом заслужив бути в людях Богом. Люди з бідою й горем його, як Учителя, просять, а він через природу їм допомагає. Одна артистка виконувала ролі свого діла. За ідеєю, субота – не їсти. А співати-то треба, її умови примушують, треба співати. Вона побоювалась. Учитель їй говорить: «Ти цю суботу їж і співай, а другу суботу ти не їж, а сама співай. І це все склади, визнач, яке краще”. За її таким висновком виявилось, що краще, коли не їси.
  • 44. Паршек хліба не їсть, води не п’є, м’яса  ніякого. Молочне  за дозволом природи, і того не треба їсти. А я їм те, що мені велить природа. Вона мені в усьому допомагає. Це – повітря, вода, земля – троє нерозривних друзів, невмираюче тіло. Про це доводиться знати і багато писати, адже без цього всього нікому життя нема. 45. Люди всіх національностей, вони для Паршека однакові, усі вони жити хочуть. Здоров’я треба, а засобів не знайшли, чоловіка нема. Ідуть у лікарню до лікарів, а хтось іде до знахарів. Словом, люди рятуються, хто як. А самі усі люди хворі нічого не роблять. А по-Паршековому, історичному, треба самому позбавлятися від ворога. Ось що Паршек людям вносить. 46Бог не такий ось, як ми є всі. Він знайшов місце  це Чувілкін бугор  це для нас усіх райське місце. Ми там доб’ємося життя, але не смерті. На цьому місці обнародувано Паршека Богом.
  • 48. Адже був такий час: чоловік жив, нічого він не творив, його оточувало живе, струм, магнето, електрика. А коли йому доводилось міняти свою форму в житті, він кров’ю облився, пробрався в ці ось людські умови. Люди його як такого повернули на свою сторону, почату ними. Він став не своїм наявним розпоряджатись, а став по-їхньому шукати по природі жирне, солодке, смачне. Тим він розвинув свою систему свого тіла чужим. Це його так люди за своїм розвитком навчили. Один попробував, а іншому сподобалося це робити. Кращого від цього всього не знайшли, а взялись, стали це діло вживати, стали їсти, що солодше та смачніше.
  • 49. А от по цій дорозі не пішли, щоб від цього всього свідомо терпіти. Тут кілограми не рахувати, пуди не піднімати, а нічого не робити в цьому. А тут уже історія в житті не така, уже вона вбивча, злодійська. Люди не живуть своїм, а живуть чужим, убивчим. Паршек це зрозумів, він людей не став слухати, узяв свою дорогу, природну, живу, найгіршу, холодну, не став убивати. Природа говорить: живи ти як такий за рахунок молочного виробу, поки знаходишся в умовах людей. А коли підеш на Чувілкін бугор, там того нема, що є в цьому селі. Село – технічна сторона, штучно робиться, а хімія введена – усе ось це дає чоловікові погане, він робиться холодним, він умирає на віки-віків.
  • 50. Що ви робите? Зрозумійте: треба давно піти від цього ось чужого діла. Діло почато нами не на користь, а на шкоду. Ми з природою боремось, її вбиваємо, а вона природно нас умертвляє.
  • 51. А ось Паршека вчення, його ідея  усім людям нужденним і тим, хто не хворіє,  їм це треба робити. Воно одне для всіх нас, ми не будемо хворіти й простуджуватись.
  • 52. Ніяких інших таких застосувань, а тільки пробудження повітрям, водою й землею. Це нам, усім людям, обов’язково треба, без цього без усього життя  ніякого.
  • 66. Лейтенант – це адміністративна особа, чоловік одного місця. Він бідний, нужденний чоловік: стоїть у черзі, як усі люди. Вони ждуть свого дня, у цьому ділі вони нічого не роблять, щоб не простуджуватись і не хворіти. Їх оточують умови життя. Вони навчаються, щоб іншого чоловіка примушувати, його гнати в бій. Він кар’єрист, він сам себе продає за гроші. Вони йому треба на його потреби, а їх не перелічити. Він жити не зможе без них. Йому так не дають – він бідний-бідний чоловік. У нього нема свідомості. Він не знає самого себе й не вважає своє тіло природою, береже його як якесь око. Він боїться вмерти. Таке тіло, воно нікому не треба. Він  кровожерливий, йому треба кров, він без цього жити не зможе. Йому треба м’ясо, йому треба хліб, йому треба вода – це все чуже. А чужим жити не можна. Треба навчитись свідомо терпіти в природі.
  • 68. Ось що зробили з мене мої хлопці, я сильно плакав. Це історія одна з усіх згубна, вона зроблена нашими хлопцями, щоб убити мене, такого молодця. Я на себе взяв це  перший такий початок.
  • 68. Я не знаю, що писати? Вам як таким відомо діло Паршека.
  • 69. Він не за стару ідею, не за старий потік, а за нове життя, але не смерть. Не втомились, ви, такі люди, вам хочеться вмирати? Так зрозумійте мою ідею, вона 46 років проходила. По вашому цьому всьому, місце яке-небудь треба, щоб у природі безсмертя завоювати. А воно нам треба й необхідно треба – це Чувілкін бугор, мною обґрунтовано це райське місце. Хіба нам, усім цим людям, не по душі з серцем це ось місце? Воно лежало в природі до сьогодні невмираючою таємницею, вона розкрита особисто для людей усього світу Паршеком. Він це діло через руки свої, ноги, весь організм усім нам показав живим, невмираючим фактом. Це є чоловік, незалежний у природі, йому не треба ніякі потреби, він цим місцем задоволений.
  • 70. Там є все живе, життєрадісне, без усякої техніки й усякого штучного й хімії. Там одне природне, природа: повітря, вода, земля. Це початкова одиниця, з котрої можна зробити все необхідне нам. А Паршек, він знає поклади золота, де воно там лежить. Він його не хоче життю так розкривати. Завдяки цьому ось ділу нам, усім людям, легше й краще. Ми ж не будемо на цьому місці вмирати, а будемо вічно в цьому ділі жити. Яка нам буде благодать: там золота нема, грошей нема, техніки ніякої, штучного з хімією теж нема, а є найенергійніша жива струмина природи: повітря, вода, земля.
  • 71. А якщо це там таке є, то там може бути інше, не природного характеру, технічне, штучного порядку, хімія введена? Де ця штука є, там ми, усі люди, своїм здоров’ям на своєму місці програємо, ми вважаємось бідними в цьому ділі.
  • 74. А щоб чоловік робив у себе те, що треба, щоб він не простуджувався й не хворів! Ось що треба нашими людям – щоб у природі зробитись таким чоловіком, як є Паршек. Він своїм тілом показав усьому світу в журналі «Техніка – молоді», №4. Це  наш руський герой.
  • 64. Робили, озброювались, і будуть озброюватись. Воювали й будуть воювати до приходу на землю Бога.
  • 84. А для цього всього такого діла природа прислала на бугор свого чоловіка Паршека. У житті він для цього народився, став жити в цьому, а вона його такого представила, він тепер є цьому ділу хазяїн. Він узявся за бугор, він отцем моїм заповіданий. Він нею для цього зберігся, не давалось людям яке-небудь діло там зробити. Ніхто таке право не давав, щоб на ньому що-небудь облюбувати й поставити в житті таке, щоб воно давало прибуток. У чоловіка на це й мисль така ось на це діло не народжувалась, бо цьому ось у житті бути.
  • 85. А от цьому ділу природа ці сили представила. Паршек для цього, він багато часу ходив, шукав по природі це місце, і все ж він намислив своїм розумінням. Це місце буде наше, усіх наших людей усього світу. Це  початок, а кінця цьому не видно. Кінець прийшов Отцеві та Синові, їх таке діло, а Духові Святому тільки є перший початок, уміле еволюційне діло – це велике в житті терпіння без усякого діла такого бути. Такого не було й нема на білому світі, а буде для цих людей рай. Він у себе нічого не буде мати, це буде природа, вона Паршека оточить славою вічно невмираючого життя. Це місце, ці умови дадуть чоловікові одне з усіх безсмертя.
  • 90. То чоловік жив весь час за рахунок природного такого чужого багатства, а тепер приходить такий ось час: треба буде визнавати таке небувале нове. То чоловік багато чого такого потребував, йому це ось треба було, а його йому природа не давала. Він без цього хворів до тих пір, поки він це побачив і став цим користуватись. Він це купив в іншого такого чоловіка.
  • 91. Він хоче, щоб люди жили по-новому. Так себе не вів ніхто з усіх людей, як вів сам себе Паршек. Він до цього природою готувався. За його до нас таку ось любов, котру робив у людях Паршек, він із собою ніякого матеріального запасу не мав. Гроші з дороги він так гнав, як якусь людську звичку. Гроші збирають, їх накопичують як таких. Паршек їх врахував. Якщо будуть треба, кожному окремо чоловікові  мінімум 33 карбованці. Якщо буде мало й треба, то ми ж багаті люди, усім ми прибавимо, але не одному на вибір. Тому всі  за його таку пропозицію.
  • 97. А сон такий прийшов сьогодні. Більшовики, вони нічого такого не робили, прийшов новий час. Бог Отець був, Бог Син є, а Духа Святого не було. Самодержавство, Радянська влада. Еволюція, вона повинна бути, – велике сильне терпіння без їжі, без одягу, без дому свідомо робити.
  • 98. Це ось у житті обов’язково буде. Так не пройде в житті, а буде й обов’язково буде.
  • 108. Вважаємо, це є наше таке спасіння, якщо ми з вами будемо їсти, наїдатися досита, а одягатися до тепла, а жити в домі з усіма такими вигодами. Це ж усе, що ми з вами маємо, воно все належить природі зовсім чужій.
  • 109. А природа нам це не дає, вона наші тіла живі відбирає. Ми з вами не живемо, а вмираємо. Нас у житті не стає, у землю кладемо прахом. Що від цього ось усього гірше так буває, якщо чоловік жив хороше, а потім він так здався, став хворіти? Він хворіє, іде з життя, він умирає на віки-віків – гіршого, ніж це, не може бути.
  • 112. Вони ці дні тягнуть до себе, щоб погода була така хороша для їхнього життя. Їм природа все це робить за їхнім таким ось бажанням. Вона їм у цьому ось робить те, що всі хочуть. Їм треба весна, що відкриває їм для життя тепло для того, щоб атмосфера на іншу таку систему мінялась.
  • 115. Своїми людьми розпоряджаємось, ми робимо те, що треба. Ми їх примушуємо як якихось людей, щоб вони йшли в бій у природу. Для того вони туди йшли, щоб знаходити таке добро й за рахунок його треба пожити хороше й тепло один раз, сваволити, а потім умерти. Це ми так робили й робимо так. Усі люди вмерли, умираємо в цьому, і будемо ми вмирати вічно. Життя таке важке. Краще й легше, ніж це все,  терпіти, нічого не робити. Для цього – бугор Чувілкін.
  • 118. Усього три особи знаходиться в житті, за історією старого закону. Так сказано: Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Два пройшло, у житті живуть, а третього ще не видно. Тільки воно починається в Бога Духа Святого, це його початок – 1979 рік 25 квітня. І стража вся спала. Учитель, цього він не думав, воно саме так прийшло. Уся ворошиловградська міліція, вона була для цього діла насторожі, не дала так новому відбутись, як самі люди хотіли.
  • 119. Це ж своє є живе тіло, а те, що на ньому вість, це все чуже, зроблене іншими людьми. Вони цим морочились, вони це зробили для того, щоб за гроші це все природне продати. Люди так навчились чужим оточуватись, йому як такому вірять, на все це надіються, як на якусь особливість. Вона його врятує від того, що є в природі? У природі є дуже багато такого діла, його треба робити.
  • Ось що належить нам, людям, – на Чувілкіному бугрі доводиться робити.
  • 124. Не хвались ти своїми силами й не говори ти, що це район твій. Як такого місця свого нема. Ти ж не живеш, а вмираєш. Кому це місце залишаєш? Це не твій район, хоч його будував. А він зі своїм капіталом залишається. Там свого власного нічого нема, крім чужого. А чуже – це є мертве, природне, зроблене руками людей.
  • 128. Паршек створив небувалий у цьому ділі свій написаний гімн. Це слово Паршека, воно звучить по всьому цьому світу так. Люди Господу вірили як Богові, а Він Сам до нас прийшов. Смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть слово: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.
  • 129. Паршек співає його щохвилини та щогодини. Один я так сильно про це діло думав. Що ж я в цьому ділі думав, що за своє діло таку кару отримав? Я  боєць у цьому. Паршек у всіх місцях цього білого світу. Я є якийсь мислитель нового характеру й ділок усіх живих людей, котрі стоять на черзі та ждуть свого такого дня. А він приходить у природі один раз із своїми такими силами, вони даремно до людей не приходять. В одну пору дасть великий прибуток, а в другу пору це місце, воно покривається снігом.
  • 132. У Паршека нема власного місця, оточеного мертвим, бездушним. У людей є вся складена техніка, усе їхнє штучне, уведена хімія. Вони цим ось із природою воюють, вони на шматочки її рвуть, палять, плавлять на метал.
  • 134. У нас для цього є міста й села, ми цим оточені. Вважаємо, це все наше, нікому в житті не дамо. Для цього ми озброюємось, у нас на цього сусіда є всі можливі штуки вбивати чоловіка. Він для нас чужий, він природний. Він у себе думає на свою сторону. Йому не хочеться, щоб сусід жив добре, мав своє право.
  • 137. Паршек не хоче бути таким, як ми є в житті своєму: нам треба чуже, а своє не треба, ми його женемо з дороги геть подалі.
  • 139. Я це робив для всього світу всіх земних людей. Я не думав і не робив.
  • 140. У Паршека нема такої землі, щоб доглядати за нею, її примушувати, про неї думати. У Паршека немає того, щоб час цей ждати. А він десь був, десь брався, а до нього доводилось довго в цьому ділі готуватись.
  • 148. Я й досі наважуюсь так ось сказати: що ж у цьому ділі було, якщо в житті нічого не було? А як це в житті вийшло, що стало в цьому в усьому придумане таке діло? Це є сказане одне слово. Воно примусило по природі лазити й шукати по природі таке, щоб обпертися на яке-небудь таке діло.
  • 149. Звідки й як це вийшло в житті нашому, що в житті своєму  на своїх ногах? Ця історія нам, таким людям, сама себе такою представила, нібито чоловік наш у цьому появився від Бога чи від життєвої тварини мавпа. Словом, ми, усі люди цього потоку, нічого не знаємо, а свої слова в цьому говоримо. Ми з вами не знаємо в нашому такому житті, що ж було в житті тоді, коли не було тьми й світла? Що тоді було, скажіть? Такі ми були, люди.
  • 150. А тепер людям є і буде найголовніше в житті своєму, якщо в них родиться така мисль одна з усіх про Учителя, як про Бога, і всі будуть його просити як Бога, щоб війни не було. Природа, вона це зробить, такого вбивства людей не буде. Природа  за Бога. Усьому діло є в усьому Бог, він милує, він і карає за ваш учинок. Ви від нього відмовились, не хочете йому як такому вірити. Він війни не хоче.
  • Це все роблять самі люди. Вони ненавидять свого ближнього сусіда. Їх адміністративна особа своїх людей держить, щоб вони його режим охороняли. А люди йому як своєму ватажку вірять, вважають його милим своїм чоловіком.
  • 151. Він же є батюшка-цар, правитель їх. Що він захотів, те над ними він зробив. Він ними гордиться, як своїми людьми. А люди в житті є природа, вона може бути за й може – проти, залежно від того, яка й де сила зможе оточити. За нею люди, вони йдуть, умирати не хочуть, жити всі хочуть. Тому Бог на землю прийшов для життя людей, смерть як таку вижене, а життя в славу введе. А люди де візьмуться? На цьому бугрі. Вони скажуть слово: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Просіть його ви всі, моліть те, що вам у житті треба. Він за вас заступиться.
  • 152. Він  за вас, за таких людей. Ви своїм учинком ображені, ви  хворі в цьому люди, хочете інших людей своїм ділом образити. Цього Бог не хоче. У нього одне побажання всім – щастя, здоров’я хорошого. Цього жоден ватажок своїм людям не бажав, він людей жене в бій для свого захисту, для свого здоров’я. Він є чоловік-адміністратор, розпоряджається, примушує. Помогти цьому чоловікові він безсилий це зробитиА Бог помагав, він помагає від цього позбавитись. Заслужений, кого природа намітила. Він залишився таким, як Учитель є. Він  охоронець цього всього.
  • 153. Адміністратор – це технічний чоловік ученого характеру, теоретик, боїться природи, як вогню. Він проти неї озброюється, думає в цьому врятувати себе, такого грішного чоловіка, на кого дивляться. Адміністратор – він не помічник, а розоритель своїм ділом. А діло таке: треба в житті своєму воювати з людьми іншими. А Бог говорить: треба від цього ось діла відмовитись. Йому не бути в цьому царем  слави ніякої. Бог слави ніякої не хоче в цьому, у нього під руками діло таке, яке треба всім.
  • 154. Бог то Бог, але природа, вона його створила на цьому ось бугрі.
  • 158. А Паршека треба буде як такого освітити своєю просьбою, уговорити просьбою, як природу  вона обдаровує спокоєм цього чоловіка.
  • За нього  природа, вона зробить те, що буде треба. Кого слід, вона так забере з дороги, як ніколи, він піде з дороги.
  • 159. Так що до чого тут я, якщо це сама природа. Вона мені говорить про це все потрібне наперед, що в ній таке буде. Вона про стихію всяку точно скаже й про те, що ти хочеш у природі отримати. Я в природі є один з усіх Бог землі, Володар цього всього, вона так говорить: тебе люди визнають у 1989 році, що ти є Бог. Це таке діло буде точно в природі. За що й про що? А це діло обов’язково буде. Це  життя, воно робиться нею. Вона як така  усіх на цю дорогу, щоб по ній ішли й те ми робили, що треба.
  • 160. Якщо розібратись, розслідувати, то можна побачити, що треба в житті одна з усіх зразкова правда, вона ставить чоловіка на ноги. Не я це все роблю  це все робить у природі вона своїми силами. А вони знаходяться в Паршека в тілі природного порядку, вони переходять як такі через організм, через здорове загартоване тіло. Воно прийняло природне: повітря, воду й землю,  що нам усім дало все.
  • 168. Ось що говорить про це Паршек. У природі треба вчитись, як треба буде жити. А коли ти як такий навчишся, то тобі буде в цьому легко жити, ти навмання не будеш робити. А завжди проси того, хто вміє свого ворога, це незнання, перемагати. Ти ж – хворий, нужденний чоловік. А якщо в тебе нестаток, його треба зжити. Це природа, вона такий подарунок піднесла, вона й покарала. А ось цьому всьому початок: Паршек знайшов цьому чоловікові місце, щоб там без усякої потреби бути. А воно нам таке обов’язково треба, ми повинні його таке знайти й зробити таке, щоб воно в нас було.
  • 169. Я довго по цьому місцю так ходив, а скільки я так ось думав! А все ж мені прийшла в мою таку голову практика така: треба буде в цьому ділі потрудитись, цю історію своїм тілом вивчити, таке природне живе місце.
  • 173. А тепер Паршек, він себе привів до цього діла. Він через це все переніс дуже важкі зрушення на правій нозі, вона себе показувала, що це робилось нами. Вона брала приклад із такого діла. Я говорив усім, що мої ноги, вони так служать двом сторонам у житті: капіталістам і соціалістам  внаслідок їхньої помилки. У них тюрми, у них лікарні, вони проводять важке життя своє, через це вмирають.
  • 174. Паршек не побоявся цього діла, як вона тримала. Я з такою ногою не боявся залишатись. Вона в мене не тяжко хвора, щоб не давала мені по природі ходити. Я в цьому ділі був правий у тому, що я не зміг нічого такого зробити, щоб вона не була такою. Мені козиряти було нічим. А ось люди бачили, говорили мені, не давали в цьому спокою. Я їм усім відповідав так, як треба: це ось одна моя нога, ліва, – соціалістична, а ось друга нога, права, – капіталістична. У них погані умови життя, умирають люди. А я для цього на них ходжу 46 років. У мене мисль не така.
  • 177. Ображені люди  це євреї, котрих умови примушують це робити. Вони в цьому одержують незадоволення. Учні це мої, у цьому ділі помічники всього мого життя, вони знають і роблять по-Учителевому. Вони те роблять у своєму житті.
  • Моя така є протилежність, у мене таке діло: я не вірю вченим. Вони в цьому ділі нічого не зробили, крім одного помилкового діла, котре робилося природою. Люди хворіли, люди простуджувались, вони вмирали, і будуть вони так умирати.
  • 178. Це є велике їхнє діло таке – приватновласницьке місце, котре названо своїм ім’ям. Воно облюбоване нами, знайдене, захоплене, присвоєне, огороджене, нікому воно й ніяк не довірене, як двір, що належить імені моєму.
  • 179. Мене такого виховала природа: вона мене з рядів усього народу викинула, чергу мою в людях видалила, зробила мене Переможцем природи. Для цього всього я себе показав на арені всього світу всіх людей: 46 років проходив у такому вигляді. Крім одного хорошого й легкого, нічого не придбав. Мені в цьому ділі допомогла вона, природа, це невмираюче місце. Воно не наше місце, нашого мертвого капіталу. Це  місце природного характеру.
  • 180. Чувілкін бугор – сама природа. Отець рідний, він мені життя подарував. Я його у власність не ввожу, а кажу всім людям: це ось місце  усього світу людей. Сюди чоловік, він має прийти зі своїми силами без усякої потреби. Це буду я, один є такий чоловік. Він там усякого кожного чоловіка приймає для того, щоб він не простуджувався й не хворів, як Паршек.
  • 181. Не вважайте мене сектантом, а чоловіком загартування. А якщо я такий є в житті, я  для вас один.
  • 182. Я пишу про минуле, про сучасне і про майбутнє. А нам це буде треба. Вона нам скаже про всяку таку стихію й про всяке в природі лихо. Це дане таке – істина. Без усякого такого діла нічого в житті не виходить. Це перший такий індивідуальний початок приватної власності. Ми це місце так хороше облюбували, з усіх кінців і країв зрозуміли, що на ньому такому робити.
  • 189. Ця народжена, така ось вона є велика в житті молодь. Вона народилась в природі, щоб так жити, як їх учить своєю ідеєю Учитель. Він говорить їм про те, щоб вони мали свої сили такі, щоб вони природу любили, не йшли від неї – тоді буде в нас здорова слава, у них буде народжуватись у житті своєму мисль істини. Неправда від них, від таких ось, відійде, а оточить їх чиста правда. Вони не будуть так хворіти й простуджуватись. У них родяться такі природні сили, їх ніхто не буде непокоїти  це буде живе.
  • 190. Паршек багато не так робить. Він малює картинку нам, усім дітям, котрі нижчі за всіх людей. Якщо ми, усі діти, підемо по цій дорозі, то ми одержимо від природи нове, небувале. Ось що нам усім дасть природа.

Вода. 1979.11 ред.

  • 19. Я вболіваю не за одну націю, а за всіх наших у світі людей. Вони без ватажка або адміністратора жодного кроку, ці викладені умови залежать від них. Вони своїх людей ведуть у бій, хочуть, щоб жилось їм хороше і тепло. А в них ворог невідомого характеру, люди на людей нападають. Все це робиться ватажком. Вони хазяї своїх людей, а чужим людям технічним вони вороги. Їх діло одне – треба напасти і в них відібрати добро. Це така ненависть сусіда до сусіда. У нього є, а в мене нема. А свого власного в природі нема, все спільного характеру. Ми в цьому поділились, своє вважаємо, а чуже ні. Свого нема і чужого нема, є спільне. Ми сьогодні живемо, а завтра ні. Усі ми не гарантовані, стоїмо на черзі, ждемо завтрашнього дня.
  • 20. Один одному не уступають, а ричать, як звір, хочуть довести свою правоту. Вина всіх ватажків, котрі противляться, не хочуть уступити своє облюбоване в природі це місце, воно ними присвоєно. Обидві сторони, вони говорять: це місце таке наше чи моє. І от я як Учитель усіх ображених людей, котрі не знають природу, вони слухають теоретиків, учених, адміністративних людей. Вони хворі своїм ділом, всі як один чоловік стоять на черзі, вони не гарантовані, щоб не захворіти завтра. Ми технічні, у штучному і хімії люди, ворога свого не знаємо, а який він для нас є.
  • 21. Роль відіграє хвороба, її посадила природа, вона в цьому сильна заважати чоловікові. Як умирав чоловік, так він і вмирає тепер. Люди з ненавистю, із злом жили, сусід сусіда боявся, боїться й досі. Їх закон примушує чоловіка, щоб він робив те, що йому в усьому шкідливо. Він іде в природу в бій для того, щоб жити в ній хороше і тепло, а хороше і тепле веде по дорозі до поганого і холодного.
  • 22. Приватна власність, це облюбоване власне своє місце, воно ніколи не дає нікому порятунку. А як умирав чоловік у своєму такому житті, умирає чоловік, він так і буде вмирати. Паршек не воює з природою, любить її, щоб вона врятувала в житті тим, що робить у цьому Паршек. Він один час виступав, Леніну так сказав: всього світоглядного діла хазяїном буде Паршек.
  • Йому, як такому, не треба буде економіка, він не зацікавлений золотом, він відкриває в житті в людях їх безсмертя. Це місце, котре відкрито ним для чоловіка без усякої потреби бути в природі. Це Чувілкін бугор, це місце зайняв сам Паршек, він на ньому оточив себе для всього світу всіх людей здоров’ям. Там на цьому бугрі люди не втрачають своє здоров’я, а навпаки, його знаходять. Вони будуть там жити вічно, смерті там не існує, а життя в славу введене. Люди зі своїм Учителем оточили себе, зробили для цього всього невмираючий гімн і проспівали.
  • 23. А слідом за цим іде зі своїм наміром еволюція зі Святим Духом. Здорове тіло – здоровий дух, Боже діло. Всякого ворога в його ділі в житті він струмом убиває, Бог це все робить у житті.
  • 24. Він, агресор, не придумав такого в житті порятунку, як придумав у житті в природі Паршек. Він своєю ідеєю розбиває всі наявні науки, вони в людях ніякої користі не зробили. Це все, що роблять люди в їх житті, велика помилка.
  • 25. Ми самі не хворіємо, на нас нападає природа. Без природи нічого не робиться, вона чоловікові ум вкладає, він без неї ні кроку. Для чого уми розвинули таке ось озброєння? Вони бояться ворога близького в природі.
  • Отець із сином нічого в житті своєму не дали в мертвому капіталі. А еволюція святого Духу, вона знайшла для всіх людей таке місце, ніколи ніяк не вмираюче, вічно живуще. В людях усіх ватажків треба зігнати з місць, треба довіритися одному земному Богові, який зберігає всіх земних людей. Ні капіталісти, ні комуністи в перемозі через несправедливість свою не будуть.
  • 28. А мертве не люблять, чуже не держать, все прибирають до рук, закопують у землю, держать все це в праху. А про нього ніхто з усіх так не думає. Як було треба примусити людей тих, котрі їх закопують. Вони повинні своє діло зробити, розкопати, щоб він був живий. Це б вони від цього діла живими піднялись. Природа, якщо вона взялась за це діло, вона до кінця доведе. Змінить чоловік життя, він весь час умирав, а тепер люди умирати не будуть через ідею Паршека.
Отримано з https://uk.wikiquote.org/w/index.php?title=Іванов_Порфирій_Корнійович/79&oldid=90188