Іздрик Юрій Романович
Іздрик Юрій Романович (нар. 16 серпня 1962) — український прозаїк, поет, культуролог.
| Іздрик Юрій Романович | |
| |
| Юрій Іздрик (2008) | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Патріотизм — це дуже інтимна штука, ну, холєра, це як любов до жінки. Як можна об'єднати поняття «любов до жінки» в якийсь загально-національний рух? Або під стягами любові до жінки разом ходити на демонстрації чи вмирати за це? Можна вмерти за жінку, а можна за Батьківщину — кожен вирішує сам[1]. |
У 90-ті був досить непростий період, коли паралельно відбувалися різкі соціальні трансформації, розвивався бандитизм, безгрошів’я. Але я та мої однолітки, колеги: тогочасний Андрухович, Прохасько, Єшкілєв, – ми намагалися, отримавши свободу з розвалом союзу, у тому числі свободу публікацій, творити та пропагувати у маси більш-менш модерне, більш-менш космополітичне мистецтво[2]. |
Все життя мене переслідувало відчуття, що я маргінал та аутсайдер. І це не якийсь вбивчий діагноз чи жалоба. Це дуже добре, мені подобається така суспільна роль — в ній я найпродуктивніший, найбільш органічний, мені в ній найкомфортніше. Для мне великою проблемою є комунікація з людьми, але як біологічна істота, представник стадних тварин, я потребую отримувати схвалення від спільноти [3]. |
Публічна політика — це той самий шоу-бізнес [3]. |
Усе, що у мене є – це моя репутація... Я краще залишуся співцем любові на старість [3]. |
Мовне розділення завжди мене дратувало ще з радянських часів, це був такий маркер – свій-чужий. Тепер я так гостро цього не відчуваю, бо розумію, що мова сильно ферментує завдяки медіа, перемішуванню всередині країни, мені цікаво за цим спостерігати. Взагалі я вважаю мову самостійною стихією, яка форматує наше мислення і відповідно - дійсність [3]. |
На мої читання люди ходять за емоціями – так, як в кіно. Це не література, це ближче до музики. Передача емоцій відбувається за допомогою слів, але семантична складова грає меншу роль, ніж фонетична , вона формує образи, ауру, атмосферу, а все решта робиться ритмом [3]. |
Моя аудиторія – це ровесники моїх дітей, умовно кажучи, мого Андрія. Тому жодної постмодерної гри в моїх віршах уже немає, жодних відсилань, жодних цитат, навіть цитування Біблії цим поколінням не буде прочитане, вони все читають, як з чистого листа, як нове. Тож в моїх віршах переважає просте висловлювання: що бачу, то співаю. Ніякої літератури [3]. |
Цитати про жінок
ред.Іван Малкович, один з моїх видавців, називає мене “дамський угоднік”. Але почнемо з того, що мені не подобаються люди як біологічний вид. Я вважаю, що це тупикова гілка еволюції. Хоча це не заважає мені любити окремих людей як природні феномени і усвідомлювати, що жінки мені подобаються більше. Це також тупикова гілка еволюції, але якось вони краще зроблені чи що [3]. |
Мені здається, що жінка як створіння і тип психічної організації набагато продуктивніша у нашому швидкозмінному середовищі [3]. |
Я думаю, ми вже увійшли в епоху матріархату, хоча це ще ніяк не зафіксовано [3]. |
Я маю свій внутрішній реєстр найвидатніших жінок сучасності і з ними всіма намагаюся мати близький зв’язок, бо відчуваю, що це буде потрібно [3]. |
Цитати про кохання
ред.Любов, як і кожна хімія, має свої межі в тому числі і часові, у гострій фазі вона триває три роки, потім минає і знову треба шукати для себе новий об’єкт у зовнішньому світі, який би привів твій внутрішній світ до бажаного балансу гормонів [3]. |
Не можна закохатися з власної волі, як і вмерти з власної волі, але навколо стільки прекрасного, що не конче цим об’єктом мусить бути жінка [3]. |
Острів Крк
ред.Вона була єдиною жінкою, з котрою мені подобалося спати. Ну, спати, просто спати, розумієш? Я ненавиджу, коли хтось вночі пітніє коло мене, сопе мені у вухо, коли чиєсь волосся лізе в очі. Але з нею все було по-інакшому. Я повірив, що можна спати обійнявшись цілу ніч. Що можна прокидатися вночі тільки для того, щоб обійняти ще. Що можна любити її запах. Що можна любити всі її запахи. Що першим ранковим бажанням є не тотальна дезинфекція, а бажання поцілувати. Зазвичай я прокидався раніше і дивився, як вона спить. Куди там! — я просто милувався, дивлячись, як вона спить. Я не знав, що можна спати так гарно, що гарним може бути навіть дихання. Я ніколи не здогадувався раніше, що можу полюбити чиєсь дихання, зрештою, раніше я не здогадувався багато про що, і віриш… був набагато щасливішим[4]. |
Цитати про автора
ред.З огляду на пропиті разом роки це справді важко і не завжди мені вдається — відокремитися від Іздрика[5]. — Юрій Андрухович |
Див. також
ред.Примітки
ред.Джерела
ред.- Іздрик.. Острів Крк та інші історії: повість, новели, автокоментар / Передмова Юрія Андруховича. — І.-Ф.: Лілея-НВ, 1998. — 120 с. — ISBN 966-7263-38-X
- RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга друга. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 264 с. — ISBN 978-617-679-191-1