Іздрик Юрій Романович

Іздрик Юрій Романович (нар. 16 серпня 1962) — український прозаїк, поет, культуролог.

Іздрик Юрій Романович
Юрій Іздрик (2008)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Патріотизм — це дуже інтимна штука, ну, холєра, це як любов до жінки. Як можна об'єднати поняття «любов до жінки» в якийсь загально-національний рух? Або під стягами любові до жінки разом ходити на демонстрації чи вмирати за це? Можна вмерти за жінку, а можна за Батьківщину — кожен вирішує сам[1].

  •  

Проза для мене завше була актом автопсихотерапії. Тобто обговорення, називання емоцій. Бувають і депресивні вірші, але здебільшого це все-таки позитив, принаймні я так переживаю зараз[2].

  •  

У 90-ті був досить непростий період, коли паралельно відбувалися різкі соціальні трансформації, розвивався бандитизм, безгрошів’я. Але я та мої однолітки, колеги: тогочасний Андрухович, Прохасько, Єшкілєв, – ми намагалися, отримавши свободу з розвалом союзу, у тому числі свободу публікацій, творити та пропагувати у маси більш-менш модерне, більш-менш космополітичне мистецтво[2].

  •  

Все життя мене переслідувало відчуття, що я маргінал та аутсайдер. І це не якийсь вбивчий діагноз чи жалоба. Це дуже добре, мені подобається така суспільна роль — в ній я найпродуктивніший, найбільш органічний, мені в ній найкомфортніше. Для мне великою проблемою є комунікація з людьми, але як біологічна істота, представник стадних тварин, я потребую отримувати схвалення від спільноти [3].

  •  

Публічна політика — це той самий шоу-бізнес [3].

  •  

Усе, що у мене є – це моя репутація... Я краще залишуся співцем любові на старість [3].

  •  

Мовне розділення завжди мене дратувало ще з радянських часів, це був такий маркер – свій-чужий. Тепер я так гостро цього не відчуваю, бо розумію, що мова сильно ферментує завдяки медіа, перемішуванню всередині країни, мені цікаво за цим спостерігати. Взагалі я вважаю мову самостійною стихією, яка форматує наше мислення і відповідно - дійсність [3].

  •  

На мої читання люди ходять за емоціями – так, як в кіно. Це не література, це ближче до музики. Передача емоцій відбувається за допомогою слів, але семантична складова грає меншу роль, ніж фонетична , вона формує образи, ауру, атмосферу, а все решта робиться ритмом [3].

  •  

Моя аудиторія – це ровесники моїх дітей, умовно кажучи, мого Андрія. Тому жодної постмодерної гри в моїх віршах уже немає, жодних відсилань, жодних цитат, навіть цитування Біблії цим поколінням не буде прочитане, вони все читають, як з чистого листа, як нове. Тож в моїх віршах переважає просте висловлювання: що бачу, то співаю. Ніякої літератури [3].

Цитати про жінок

ред.
  •  

Іван Малкович, один з моїх видавців, називає мене “дамський угоднік”. Але почнемо з того, що мені не подобаються люди як біологічний вид. Я вважаю, що це тупикова гілка еволюції. Хоча це не заважає мені любити окремих людей як природні феномени і усвідомлювати, що жінки мені подобаються більше. Це також тупикова гілка еволюції, але якось вони краще зроблені чи що [3].

  •  

Мені здається, що жінка як створіння і тип психічної організації набагато продуктивніша у нашому швидкозмінному середовищі [3].

  •  

Я думаю, ми вже увійшли в епоху матріархату, хоча це ще ніяк не зафіксовано [3].

  •  

Я маю свій внутрішній реєстр найвидатніших жінок сучасності і з ними всіма намагаюся мати близький зв’язок, бо відчуваю, що це буде потрібно [3].

Цитати про кохання

ред.
  •  

Любов, як і кожна хімія, має свої межі в тому числі і часові, у гострій фазі вона триває три роки, потім минає і знову треба шукати для себе новий об’єкт у зовнішньому світі, який би привів твій внутрішній світ до бажаного балансу гормонів [3].

  •  

Не можна закохатися з власної волі, як і вмерти з власної волі, але навколо стільки прекрасного, що не конче цим об’єктом мусить бути жінка [3].

Острів Крк

ред.
  •  

Вона була єдиною жінкою, з котрою мені подобалося спати. Ну, спати, просто спати, розумієш? Я ненавиджу, коли хтось вночі пітніє коло мене, сопе мені у вухо, коли чиєсь волосся лізе в очі. Але з нею все було по-інакшому. Я повірив, що можна спати обійнявшись цілу ніч. Що можна прокидатися вночі тільки для того, щоб обійняти ще. Що можна любити її запах. Що можна любити всі її запахи. Що першим ранковим бажанням є не тотальна дезинфекція, а бажання поцілувати. Зазвичай я прокидався раніше і дивився, як вона спить. Куди там! — я просто милувався, дивлячись, як вона спить. Я не знав, що можна спати так гарно, що гарним може бути навіть дихання. Я ніколи не здогадувався раніше, що можу полюбити чиєсь дихання, зрештою, раніше я не здогадувався багато про що, і віриш… був набагато щасливішим[4].

Цитати про автора

ред.
  •  

З огляду на пропиті разом роки це справді важко і не завжди мені вдається — відокремитися від Іздрика[5]. — Юрій Андрухович

Див. також

ред.

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Іздрик.. Острів Крк та інші історії: повість, новели, автокоментар / Передмова Юрія Андруховича. — І.-Ф.: Лілея-НВ, 1998. — 120 с. — ISBN 966-7263-38-X
  • RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга друга. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 264 с. — ISBN 978-617-679-191-1