Інститутка
«Інститутка» — повість української письменниці Марка Вовчка, видана у 1860 році. В основі твору — наростання соціальних суперечностей в українському селі напередодні ліквідації кріпацтва, розкриття характерів двох антагоністичних сил: панів-кріпосників і селян-кріпаків, стихійний протест проти жорстокості та сваволі панства, засудження кріпацтва як великого соціального зла. Повість має присвяту Тарасові Шевченку.
Цитати ред.
« Було, мене й б'ють — не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи — i смiюся ».[1] |
« Ми, дівчата, ізглядуємось: чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця. людей туманити! ».[2] |
« Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так i моє лишенько ».[1] |
« Якби менi за кожною бiдою моєю плакати, досi б i очi я виплакала ».[1] |
«Хоч не було дiла важкого, — так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я… ».[1] |
« Не той ще вiк ваш, щоб бога пильнувати: ще матимете час, — не зараз вам умирати ».[1] |
« I морено, й мучено нас — та все дурницею ».[1] |
« Журбою поле не перейдеш, та й од долi не втечеш ».[3] |
« Обiйшла либонь вона їх усiх, — кого словами, а кого бровами: одного на здоров'я любенько питає; другому жалиться, що без його чогось їй смутно та дивно; которого коло себе садовить, скажи, наче б свого посiм'янина ».[3] |
« Чи так вона всiм до душi прийшла, чи не було їм тодi чого iншого розважитись, тiльки так комахою й налазять i налазять. Бо, бач, чим їм у свiтi розважитись? Як свiй молодий вiк собi скрасити?.. Солодко з'їсти, п'яно спити, хороше походити, — а бiльше що? ».[3] |
« Руки холоднi, як гадюки ».[4] |
« Тiльки що гордий дуже, — на жодну не погляне, не заговорить, хоч там як до його не заходь… ».[5] |
« Для мене немає у свiтi кращого, — нема й не буде! ».[5] |
« Ах, Боже ж мій милостивий! Чому ж се мені не похвалився? Мабуть, невеличкий хутірець, — нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір!Усе ж держава! » Стріла його веселенька, привітала любо, а він радіє. Не знає, що то вітають не його, — хутірець вітають![6] |
« Бо таке наше діло: хоч панам добре ведеться, хоч їм горе йметься, а нам певно одно: кому, каже, весілля, а курці — смерть! ».[7] |
« А менi — чужа сторона, i душi нема живої… ».[8] |
« А вечеряти не хочу,— каже панові.—Я на твої слуги —не те що — і дивитись не можу! Так із тобою поводяться, як із своїм братом... родичі, та й годі!»[9] |
« Не грiх тому добре повечеряти, хто не обiдав ».[10] |
« Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по- своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти- кришеняточка, й ті в неї не гуляли ».[11] |
« Спершу люди на пана вповали, та незабаром зреклися надії й думки. Він був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсім, — ніщо з його ».[11] |
« Не було в його ні духу, ні сили. Сказано: добрий пан — не б'є, не лає, та нічим і не дбає ».[12] |
« Та плаче ж то так, — сльоза сльозу побиває ».[10] |
«Здається, хоч його на огнi печи, вiн жартуватиме ».[10] |
« Коли вже покохала, нехай кохає: то їй судьба така судилася. ».[13] |
« Було за вас обох панові на горішки: "Через твій, — каже, — розпуск двох робітників утеряли! Хто ж дурнем зостався?" Се все пані; а я скажу: дурень не дурень, а, стоячи перед нею, на розумного й трошки не походив».[14] |
«Та на волi i лихо i напасть — нiщо не страшне. На волi я гори потоплю! А крiпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане ».[15] |
« Вiн мене з пекла, з кормиги визволив!.. ».[16] |
« Поздоров його, мати божа: я вiльна! I ходжу, i говорю, i дивлюсь — байдуже менi, що й є тi пани у свiтi! ».[16] |
Діалоги ред.
Лікар Ти радієш, то й я рад. Я сам дуже люблю Дубці. Тут ми спізнались і покохались... Пам'ятаєш, який був тоді садок зелененький, квітчастий, — як, було, з тобою походжаємо, говоримо? |
Лікар Не плач, не плач, життя моє, серце моє дороге!.. Коли б же я знав, що я тебе ображу, — звіку б не казав! |
Лікар Годі тобі, голубко, клопотатись. Ось послухай лишень, що я тобі скажу: я вже кума пригласив. |
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Інститутка, 1957, с. 1
- ↑ Інститутка: повісті та оповідання, 2018, с. 39
- ↑ а б в Інститутка, 1957, с. 2
- ↑ Інститутка, 1957, с. 3
- ↑ а б Інститутка, 1957, с. 4
- ↑ Інститутка: повісті та оповідання, 2018, с. 56
- ↑ Інститутка: повісті та оповідання, 2018, с. 59
- ↑ Інститутка, 1957, с. 7
- ↑ Інститутка: повісті та оповідання, 2018, с. 67
- ↑ а б в Інститутка, 1957, с. 8
- ↑ а б Інститутка: повісті та оповідання, 2018, с. 73
- ↑ Інститутка: повісті та оповідання, 2018, с. 74
- ↑ Інститутка, 1957, с. 9
- ↑ Інститутка: повісті та оповідання, 2018, с. 94
- ↑ Інститутка, 1957, с. 12
- ↑ а б Інститутка, 1957, с. 13
- ↑ Інститутка : повісті та оповідання, 2018, с. 58
- ↑ Інститутка : повісті та оповідання, 2018, с. 63
- ↑ Інститутка : повісті та оповідання, 2018, с. 82
Джерела ред.
- Марко Вовчок. Інститутка. — Москва: Известия, 1957. — 13 с.
- Марко Вовчок. Інститутка:повісті та оповідання. — Тернопіль: Навчальна книга —Богдан, 2018. — 264 с.
