Австро-Угорщина

центральноєвропейська монархія (1867-1918)

А́встро-Уго́рщина (нім. Österreich-Ungarn) — у 1867—1918 роках дуалістична монархія (імперія) в Центральній Європі. Федерація Австрійської імперії та Угорського королівства. Займала терени сучасної Австрії та Угорщини, а також Чехії, Словаччини, Хорватії, Словенії, Чорногорії, частини Італії, Польщі, Румунії, Сербії, України. Столиця — Відень. Офіційна мова — німецька.

Вікіпедія
Вікіпедія

Цитати

ред.
  •  

Ця імперія має загинути. Наш цісар ще не стулить навіки очей, як ми розпадемося на сотню шматків. Балканці будуть могутніші за нас. Усі народи створять свої паскудні крихітні державки, і навіть євреї проголосять свого короля в Палестині.
Вона розпадається, вона вже пропала! Приречений на смерть стариган, якому найменша нежить страшна, посідає старий трон лише завдяки тому диву, що він ще спроможний на ньому сидіти. … Час більше не хоче нас! Нинішній час прагне створити лише самостійні національні держави! Тепер більше не вірують у Бога. Народи більше не йдуть до церкви. Вони йдуть до національних спілок![1]

  — граф Хойницький (Йозеф Рот, «Марш Радецького»)
  •  

Ціканія мала ліберальну конституцію, але клерикальну владу. Країною керували клерикально, але жили в ній вільнодумно. Перед правом усі громадяни були рівні, але не завжди всі почувалися громадянами. Був парламент, який настільки різко користувався своєю свободою, що переважно його тримали закритим.[2]Країна Ціканія [від абревіатури Ц. К. — «цісарсько-королівська»] — образ Австро-Угорщини

  Роберт Музіль, «Людина без властивостей» (1930)
  •  

Австро-угорська монархія не могла відважитись на ратифікування Берестейського договору, щоби не наразитись ще більше державам антанти, та всетаки по хліб на Україну посилала. Це була історична австрійська політика: все на два боки, а нічо в час! Також зі страху перед Поляками — австрійський уряд обіцював польській парляментарній репрезентації, що й додатковим договором в Берестю щодо Галичини — користуватись не буде[3]. — «Великий зрив»

  Кость Левицький

Примітки

ред.