Алкей

Алкей (грец. Αλκαίος, близько 630 — бл. 590 до н. е.) — давньогрецький ліричний поет.

Алкей

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

З поезії

Міддю сяє великий дім; є для служби Аресові У ньому все: І шоломи блискучі є, і, біліючи, китиці Висять на них, Щоб прикрасити голови вояків; і на стінах там Кольчуги скрізь - Захист певний від стріл прудких; на цвяхах шишаки міцні Блищать кругом; Тут і панцири є лляні, там опуклі та вигнуті Щити лежать; Ось халкідські мечі й списи, пояси бойові також Знайдуться тут. Все зготовлене, все тут є. Пам'ятаймо ж про діло те, Що ми почнем. — переклад Г. Кочура

Не розумію звади поміж вітрів. Шаліють хвилі, линуть сюди й туди... А ми в розбурхану негоду В чорнім судні серед хвиль кружляєм, Жорстоко гнані нападом бурі злим. Сягають хвилі аж до підніжжя щогл, Вітрило наше розірвалось, Тільки лахміття по вітру має. Але найвище посеред хвиль лихих Іще грізніший вал підіймається, Біду віщує нездоланну, Перше ніж пристань боги пошлють нам... — переклад Г. Кочура

Ані башти грізні, ані камінний мур Порятунку не можуть дать: Найміцніша стіна — нарід озброєний. — переклад Г. Кочура

Біль гіркий колись переніс, говорять, Цар Пріам з дітьми через твій, Єлено, Злочин, як спалив Іліон священний Зевс-громовержець. Не з такою в колі богів весілля Еакід справляв, а з палат Нерея В дім Кентавра він заманив любов'ю Дівчину ніжну. Так колись Пелей на дівочім стані Пояс розв'язав і жаданим шлюбом Поєднались він і дочка найкраща Бога Нерея. Рік минув - родився півбог безстрашний, Син білявий в них, жеребців погонич, А з вини Єлени в боях фрігійці Кров'ю стікали. — переклад А. Содомори

І день, і ніч веселощів повен дім: Під п'яний крик наповнює він собі Вином незмішаним бокали; Що там закони! Він п'є-гуляє. Такі розваги дикі любив і цей, Як лиш добився почестей - ось тоді Безжурно пив вино гуляка. Тільки бокал стукотів об днище. І ти, такої матері син, зумів Здобути славу добру і почесті, Які повинні мати люди З чесним ім'ям благородних предків. — переклад А. Содомори

З краю світу прийшов На батьківщину ти. Меч з собою приніс, Вірний в бою тобі. Рукоятка його З кості слонової У каймі золотій. Ним вавілонянам Ти безстрашно служив - Виручив їх з біди. Перемігши в бою Велетня,- ростом він Ліктів п'ять досягав. — переклад А. Содомори

Землі ділянку добру на видноті Лесбійці спільно виділили для всіх. На ній жертовники на славу Там спорудили богам безсмертним. І Зевса-батька кликали, і тебе, Богине Геро, матір прославлену Всього живого, третім з ними Кликали у молитвах Діоніса. То ж нині вчуйте ви і мої слова, Якими вас благаю - звільніть мене Від мук нестерпного вигнання, Край покладіть ви моїм нещастям. А сина Гірри нині настигне хай Рука Еріній мстивих: колись із ним Ми кров'ю жертви поклялися В дружбі і вірності непорушній Або у чорну землю лягти усім У битві з тими, хто управляв тоді, Або самих їх перебивши, Врешті народ від страждань звільнити. Та він, пузатий, совість утративши, Глухий душею, клятви священні ті Під ноги кинувши нахабно, Місто і нас, мов хижак, шматує. — переклад А. Содомори

До Сапфо Сказати дещо хочу тобі одній, Але, як тільки глянеш на мене ти, - Уста мої змикає сором, Перед тобою стою безмовний. — переклад А. Содомори

Відповідь Сапфо Коли б твій намір чистий і добрий був, Тоді б і слово легко злетіло з уст, І вниз очей не опускав би, Сміло сказав би, чого бажаєш. — переклад А. Содомори