Сапфо

Сапфо (Сафо) (VII — VI ст. до н. е.) — найславетніша давньогрецька поетеса, композиторка, музикантка. Авторка монодичної меліки і сапфічної строфи. Першою в історії літератури оспівувала лесбійську романтику й сексуальність.

Сапфо

Римська фреска (так звані «Сапфо»)

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати з віршів Сапфо

Зневажив Хто тебе, Сапфо? Хто тікає – скрізь піде за тобою. Хто дарів не взяв – сам дари вестиме, Хто не любить нині, полюбить скоро, Хоч ти й не схочеш.

Не в силах ткати я – Серце болить, О рідна мамо! Жагою, мов вогнем, Мучить мене Кіпріада ніжна.

Раптом жар тонкий пробігає тілом, В білий день мені ув очах темніє, Слів не чую, тільки дзвенить у вухах Дзвін невгамовний. Вся тремчу, вкриваюсь холодним потом, В'яну, як трава, і, здається, пройде Мить одна — і я упаду на землю Тілом бездушним. — «Любов»

Мила, їдь собі з радістю,  Лиш мене не забудь, пригадай лише, Що була мені люба ти, Не забудь і того, що нам Довелося зазнати прекрасного. — «Прагну тільки померти я...»

Жереб мені Випав такий: Серцем палким Любити.

Гарного на вроду бачиш – Він тобі здається добрим; Та як доброго знайдеш ти – Він тобі і гарним буде.

Вірші про Сапфо

	Замовкни, жінко в серці! Годі! Чуєш! Я чоловіком дужим хочу буть! Стріпнись, Сапфо! Тебе чекають лаври І пишний шлях з Парнасу на Олімп... І порівнятись ти з жінками хтіла, І на кохання ліру промінять? Ні, тричі ні?! Чека нас інша доля, Я в світ прийшла з зорею на чолі І з бурею співочого натхнення... — З драми «Сапфо»
	— Людмила Старицька-Черняхівська

	Не гнівайся, але скажу я щиро: Кохання все-таки найкраще не в піснях, Коли воно прилюдно дзвонить світу Про те, що мусить буть заховане від всіх. Мені, сказати правду, навіть прикро, Коли я чую, як по всіх усюдах Співає хто попало ті слова, Які мені моя Сапфо так ніжно, Так тихо й соромливо шепотіла, Тихесенько, щоб не почув ніхто. — з незакінченого драматичного етюду «Сапфо»
	— Леся Українка

Цитати про Сапфо

	«Пісня Афродіти» — це жіноче коло, де й має «включитися» ота жіноча магія. До того ж припускають, що цей вірш вимагав хорового співу, був таким собі жіночим поетичним перформансом. І нарешті момент, якого в українському класичному перекладі не видно взагалі: Сапфо просить прихилити до себе дівчину. Об’єкт бажання у її поезіях – завжди жіночого роду: «блаженна», «володарка», «Кіпріада» — З есею «Сапфо»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

	Про Сапфо як про дивовижне явище пафосно писав уже Страбон у 7 році до н. е.: «Не збереглося в пам'яті людей, не з’явилося жодної жінки, яка в поезії могла б витримати порівняння з Сапфо». — З есею «Сапфо»
	— Ганна Улюра

	Сапфо фіалкокучерява, чиста, З посмішкою ніжною! Дуже мені хочеться Сказати тобі де що тихенько, Тільки не смію: мені стид заважає — «До Сапфо»
	(російський переклад): Сапфо фиалкокудрая, чистая С улыбкой нежной! Очень мне хочется Сказать тебе кой-что тихонько, Только не смею: мне стыд мешает.
	— Алкей, поет (кінець VII – початок VI століття до н. е.) – був закоханий в Сапфо

Джерела

• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
• Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4
• Упоряд. Віра Агеєва, Тамара Марценюк. Інша оптика: Ґендерні виклики сучасності. — Київ: 2019. — 256 с. — ISBN 978-617-7622-08-5