Андріс Спрудс

польський історик, латвійський історик, політик і міністр оборони

Андріс Спрудс (латис. Andris Sprūds, нар. 13 липня 1971 Лієпая) — латвійський дослідник зовнішньої політики, викладач і політик. Професор Ризького університету Страдіня, депутат 14 Сейму. Міністр оборони Латвійської Республіки.

Андріс Спрудс
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Безумовно, питання боєприпасів дуже важливе. Це важлива частина військових дій і, звичайно, українцям не вистачає боєприпасів. Ми повинні зробити все можливе, щоб знайти різні формати, щоб забезпечити шлях постачати українцям всі необхідні боєприпаси. Думаю, що ці кроки зараз робляться. Але це також питання нарощування військової промисловості. Йдеться про активізацію мобілізаційних заходів і військової промисловості також у самій Європі[1].

  •  

Військова промисловість – основа для постачання та підтримки України, щоб Україна виграла цю війну, щоб виграла війну проти імперіалістичної диктатури. Йдеться також і про європейську чи навіть більш широку трансатлантичну готовність до різних сценаріїв, коли ми стикаємось з країною, яка порушує всі міжнародні правила та норми[1].

  •  

Дрони – дуже важливий елемент на полі бою в Україні. Ми спостерігаємо за технологічними трендами і звичайно, війна стає більш модернізованою. Дрони це не питання майбутнього, це питання зараз. Ціль – підтримувати Україну, постачати Україні необхідне обладнання і дрони частина цього. Це також питання розвитку власного виробництва, виробництва дронів і військового виробництва. В тому числі і щоб мати можливість та потенціал постачати дрони Україні[1].

  •  

Коли на вас нападають, коли на проти України ведеться повномасштабне вторгнення, Україна може відповідати активною обороною. Тому Латвія дуже чітко висловлюється з цього приводу – Україні потрібно надати всі необхідні засоби для її захисту всіма можливими способами проти агресії Росії.
Я погоджуюсь, що все це сором для Росії і я впевнений, що таких днів сорому для Росії буде ще багато в майбутньому. Тож не будемо переоцінювати міцність Росії. Думаю, в Росії є багато слабких місць[1].

  •  

Лютий 2022 року змінив дуже багато чого – відбувся значний зсув. Євроатлантична спільнота змінила своє мислення. Світ зараз інший після повномасштабного вторгнення Росії. І тому більше нема ніякої сірої зони, не має бути більше ніякої сірої зони. Немає більше можливостей співпрацювати із Росією у чомусь. І тому, звичайно, мають розглядатись інші механізми приєднання до ЄС чи НАТО. Україна і Молдова починають переговори з ЄС про вступ. Думаю, це дуже важливо. Безперечно, Україна має бути членом ЄС і НАТО в майбутньому[1].

  •  

Ми маємо бути готовими до різних сценаріїв. Зараз ми знаходимось у гібридній війні. Є кібератаки, використання нелегальної міграції, кампанії з дезінформації та інциденти з критичною інфраструктурою.
Фактично, ми беремо участь у конфлікті. Якщо подивитись ширше, підтримуючи Україну, ми зараз перебуваємо в конфлікті з Росією в більш концептуальному плані, у політичному стратегічному плані. Звичайно, ми маємо бути готовими до військових загроз. Росія – загроза, ми разом визначаємо її як загрозу і маємо брати до уваги всі сценарії[1].

  •  

Позиція Латвії полягає в тому, що країни самостійно вирішуватимуть, як вони підтримуватимуть Україну, це стосується, наприклад, і надсилання військ. Але якщо говорити про спільну відправку військ – дуже важливе колективне рішення НАТО і воно має прийматись колективно[1].

  •  

Україна воює за свободу і продовжує воювати за свободу. Українці дуже добре продемонстрували, що Україна продовжить воювати доти, доки не виграє цю війну. І для нас, Західних країн, для Європейської трансатлантичної єдності, всіх членів альянсу важливо підтримувати Україну стільки скільки буде потрібно всіма можливими способами. Рішення про мирні домовленості – це українське рішення, коли всі українські території будуть звільнені і коли Росія зазнає стратегічної поразки в Україні[1].

  •  

Українці воюють за нашу свободу, незалежність, суверенітет, воюють проти імперіалістичної диктатури. Саме тому ми підтримуємо Україну і у суспільстві, і емоційно, бо нам доводилось пройти через подібний досвід перед обличчям агресора у нашій країні. Україна бореться за цінності демократії, свободи, заснований на правилах міжнародний порядок для малих країн і не тільки. Ставки дуже високі в Україні і підтримка для України абсолютно потрібна[1].

  •  

Це війна волі, але також це війна військового виробництва і економік. Росія, звичайно, пристосовується. Не треба недооцінювати що Росія робить. І щодо цього, звісно, потрібно зробити багато. По-перше, ми маємо постійно впроваджувати санкції проти Росії. І додавати обладнання, продукти та товари до списку санкцій, щоб ускладнити життя Росії в плані виробництва та підтримці економіки орієнтованої на експорт. Тут є певні результати, але можна зробити ще більше. Звісно, багато речей можна зробити у нас вдома. Тому є розуміння, що ми маємо збільшити виробництво озброєння[1].

Примітки

ред.