Українці

Украї́нці — слов'янський народ, основне й автохтонне населення України, найбільша етнічна спільнота на її території.

Цитати

	Русини відрізняються від поляків мовою, письмом, привичками і церковним обрядом.
	— «Меморіал руської нації для з'ясування її становища», австрійське офіційне видання, опубліковане після т. зв. «Весни народів» (1848)

	О кôлько зъ часописій нашихъ слѣдно, то академики народовцѣ ведуть завзяту борбу въ Вѣдни, Краковѣ и Празѣ съ акад. старорускои партіи! Найгôрше то, що переважна часть не хоче ся звати Русинами, але «Украинцями»! […] Чому? Хиба щобы не було Руси? Поляки такожъ того хочуть! Мѣсто заховувати ся поважно мѣжъ чужими людьми, дурть ся якъ жаки, та осмѣшують ся, тай тымъ справу універзитету псують! Кто схоче нашу справу поважно трактувати, скоро ми самû такъ поважно недумаємо! Русь була бѣдна тай и є — черезъ своû власнû дѣти! (1902)
	— отець Михайло Садовський, парох с. Молодків

	Зачєли всї люде говорити, що то вже попи хотє віру скасувати нашу давну, бо в нас говорє так, що доки писанки пишут и доки колєдники ходє, то доти і наша віра руска буде на світі.
	— Петро Шекерик-Доників, гуцульський етнограф («Як відбувають ся коляди у Гуцулів», Львів, 1914)

	Яке ім'я ваше, мої рідні браття? По якім знамени світ вас буде знати? Котре се могуче слово, що має свідчити Що ми всі — дебудь на світі — Одної матери діти? Браття мої, яким ім'ям маю вас називати? Всі народи хвалять ся своїм славним ім'ям, Котре в одну силу міліони лучить, І за кожду одиницю міліонами ручить – Браття мої! Яким ім'ям похвалитись нам? … Перед віками наше сонце зайшло: Ми — безіменний народ, безправне живло! Як росте запущений сад Без догляду, без господаря — Так ріс наш рід. … Русич, Русин, Руснак, Малорос, Червонорос, русский, Югорос, Хохол, Українець — О браття мої! Які назви в нашій великій сім'ї Не виростали?
	— «Встань Україно», Гавриїл Костельник (1886—1948), український богослов, історик, філософ

	…взагалі все, що українці здатні про себе повідати, — то як, і скільки, і на який спосіб їх били: інформація малоцікава для сторонніх, одначе, коли більше нічого ні в родинній, ні в національній історії не нашкребти, то мало-помалу звикаєш пишатися саме цим…
	— Оксана Забужко, «Польові дослідження з українського сексу»

	Коли українців зводять до вишиванки чи до етнографії, або тільки до «садка вишневого коло хати», не враховуючи всіх інших безкінечно багатих і множинних форм виявлення українськості, включно з модерними, авангардовими, космополітичними – це колоніальний підхід. Він спрямований на те, щоб змусити людей втратити саму волю бути незалежною самодостатньою політичною спільнотою.
	— Юрій Шевчук

	…народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім'я чогось, — головне, щоб не було гірше. — «Записки українського самашедшого»
	— Ліна Костенко

	Наші люди мають таку історичну традицію: голодомори, війни змушували їх ставитися до проблеми харчування трішки не так, як це роблять в інших країнах… Німці їдять трішки інакше, в них інший раціон. Їхня культура харчування надзвичайно відрізняється від нашої. Враховуючи те, що ціни на продукти в Україні та Німеччині приблизно однакові, вони їдять менше не тому, що у них немає можливості, а тому що культура така. І звичайно тому вони витрачають менше порівняно з нашими людьми.
	— Андрій Рева, міністр соціальної політики України, в ефірі 112 каналу, 8 серпня 2017

	Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер. — «Записки українського самашедшого»
	— Ліна Костенко

	Щось підказує, що ми з ними не просто не «брати», але навіть не далекі родичі.
	— Євген Перебийніс, директор Департаменту інформаційної політики МЗС України, після теракту у Маріуполі 24 січня 2015 року.

	Я злий на український спокій, За нашу фразу «Добре, якось буде». — «Злий» (альбом «25»).
	— «Скрябін»

	Українці — поліфонічна нація. Ми неймовірно багаті в межах самого українства — гуцули і поліщуки, лемки і слобожанці, галичани і полтавці — кожен зі своїми говірками, рецептами, менталітетом. Наші маленькі «генії місця», що зачаїлися у місцевих традиціях кожного окремого міста і села, разом формують неповторне поліфонічне звучання цієї землі.
	— Ярина Винницька

	Українців робить українцями насамперед їхня мова, подобається це комусь чи ні. Це не лише незаперечний факт української історії і сьогодення, це логіка, яка присутня в історії кожної іншої модерної нації. Без мови українці перестають бути українцями і стають кимось іншим, і це теж факт.
	— Юрій Шевчук

	Як ото у весільні скрині клали зо два десятки сорочок, рушників, декілька разків щирого намиста, то на самому дні наших весільних скринь — біль і страх, що розстріляють, розкуркулять, вивезуть на Сибір, заморять голодом тільки за те, що ти — українець
	— Ярина Винницька

	В Україні у митцях – увесь народ.
	— Сергій Губерначук

	Побудуєм сходи з каменів і скла. Хай пройдуть народи вище й вище зла.
	— Сергій Губерначук

	Скажіть мені, рідні мої Українці, я́к хочете щастя? Я дам вам причастя з горобинової брості, щоб не ломило кості, щоб робота йшла з душі у правші і лівші, щоб на пісню виходив труд з одовсіх оруд! А буде гірко – залатайте дірку! Не губіться ніколи! Не ходіть по колу! Біжіть прямо й прямо до святого Храму!
	— Сергій Губерначук

	Українська народність склалася в найглибших основах своєї національно-культурної індивідуальності за час блискучого, хоч і короткого розквіту самостійного політичного життя Галицько-Волинської Русі Романа Мстиславовича — «самодержця всія Русі» — і його знаменитого сина, «короля Галицького» Данила.
	Украинская народность сложилась в глубочайших основах своей национально-культурной индивидуальности за время блестящего, хотя и краткого расцвета самостоятельной политической жизни Галицко-Волынской Руси Романа Мстиславича «самодержца всея Руси» и его знаменитого сына «короля Галицкого» Даниила…
	— Олександр Пресняков, російський історик (Пресняков А. Е. Украина // Вестник культуры и политики. 1918. № 9.)

	Для путіна українці не менш небезпечні, ніж НАТО. І це просто неймовірно, як ситуація змінилася. Уявляю, що він очікував швидкого успіху в Україні, бо інакше він не пішов би на той ризик, на який пішов.
	— Карл фон Габсбург, австрійський політик та нинішній глава дому Габсбургів

	До українців ставлення – як до людей, котрі раптом почали творити свою державність, чогось прагнуть. Усі хочуть мати роботящих українців, які не становлять проблем. Це все одно, як би ви зайшли у свій улюблений курятник взяти пару знесених яєць, і бачите, що кури починають поводитися як гірські орли. Безумовно, ви на них ображаєтеся, починаєте ненавидіти. Бо те, що ти можеш пробачити орлу, у крайньому разі вороні, то зовсім не готовий пробачати курці. Від курки ти просто хочеш яєць. От саме так виглядає українофобія. Тобто, звісно, нас по-іншому не люблять, ніж, скажімо, не люблять євреїв.
	— Дмитро Корчинський

	Та, до речі, росіянам треба віддати належне: вони ненавидять усіх, з ким стикаються, але українців особливо. Тому що звикли сприймати українців як природного донора, а коли їм перерізали трубку, по якій наша кров перетікала туди, то вічно хвора російська нація сприйняла це не тільки як виклик, але як навіть смертельну образу.
	— Дмитро Корчинський

	Українці з-поміж майже сотні пропозицій обрали ім'я Берегиня для зірки HAT-P-15 у сузір'ї Персея.
	— BBC Україна

	Зовсім недавно українська інтелігенція захоплювалася тим, як Джамала спілкується українською. І всі ми чуємо, як досконало володіє мовою Рефат Чубаров... А самі ми, українці, можемо заговорити кримськотатарською? Більшість із нас знає хоч одне слово рідною мовою Джемілєва і Джамали? А було б непогано, аби ми вміли звернутися до кримських татар близькими їм словами...
	— Укрінформ

З п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло»

	Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі «Дні Турбіних» — я бачила в Москві. Ах, мої ви милі, «Дні Турбіних». Це ж така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви… Грубі, дикі мужлани! — Третя дія, 7.
	— Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва)

Рина Мазайло: Молю тебе, благаю — закохай! Уля Розсохина: Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку? Рина Мазайло: З якого? Уля Розсохина: Так. Рина Мазайло: З українського. Уля Розсохина: Не розумію. Як це? Рина Мазайло: А так, що тільки з українського. Уля Розсохина: Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український. Рина Мазайло: Ха-ха! Ти дурна! Уля Розсохина: Серйозно? Рина Мазайло: Серйозно дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український. — Перша дія, 3.

Рина Мазайло: Можна буде ще дядька Тараса з Києва. Лина Мазайло: Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався?! Там такий, що в нього кури по-українському говорять. — Перша дія, 7.

Тьотя Мотя: І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина? Мокій Мазайло: Я — українець! Тьотя Мотя: Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни? Мокій Мазайло: Вони такі росіяни, як росіяни — українці… Тьотя Мотя: Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка… Мина Мазайло: Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія. Тьотя Мотя: Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? Мина Мазайло: Частина — наші малороси, себто руські… Тьотя Мотя: Ну? Мина Мазайло: А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки! Тьотя Мотя: Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так? Дядько Тарас: Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом… — Третя дія, 7.

Мина Мазайло: А я не повірю вам, не повірю! І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади. Дядько Тарас: Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю! Мокій Мазайло: Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів самих лише селян-українців, хто? Тьотя Мотя: А хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики. <…> Дядько Тарас: Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців. — Третя дія, 7.

Джерела

• Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — 608 с. — ISBN 5-308-00654-7
• Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3
• Національна ідентифікація українців Галичини у XIX — на початку XX століття (еволюція етноніма) / наук. ред. І. В. Орлевич; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії. — Львів: Логос, 2016. — 320 с. — ISBN 966-7379-85-8