Банкова Юлія Сергіївна

український журналіст

Банко́ва Юлія Сергіївна (народилась 10 вересня 1985 року, м. Шепетівка, Хмельницька область) — українська телеведуча та журналістка. Активістка київської незалежної медіа-профспілки та член координаційної ради руху “Стоп цензурі!”, Голова ГО “Громадське телебачення”.

Банкова Юлія Сергіївна
Стаття у Вікіпедії

Цитати про “Громадське телебачення”

ред.
  •  

hromadske створювалося ще у 2013 році, до Революції. Ми не передбачали, що вона буде. Ми просто хотіли бути незалежними. Всі великі медіа належали олігархам або цензурувалися владою, а для чесних телевізійних журналістів не було роботи. Тому на hromadske зібралися люди, які хотіли робити незалежну журналістику. Власне, у цьому сенс існування hromadske досі: робити таке медіа, яке б не належало ані олігархам, ані владі. І на редакційну політику якого ніхто і ніколи не міг впливати. Це так і є.[1]

  •  

hromadske — це мультимедіа-платформа. У нас є телебачення, є YouTube, є тексти та новини на веб-сайті hromadske.ua, ми дуже активно розвиваємося в соцмережах. Ми працюємо і з відео, і з текстами. Журналісти знаходять інформацію та передають її глядачам у тому форматі, у якому її зручніше споживати. [1]

  •  

Аудиторії телевізора та інтернету різні. У телевізорі нас дивляться люди 60+ років, а в інтернеті наша аудиторія значно молодша. Це активні молоді люди від 25 і до 60 років. Тому ми переорієнтовуємося на диджитал. Так що ми й не конкуруємо з олігархічними телеканалами.[1]

  •  

У нас є спецкор на Донбасі, бо hromadske від початку війни пильно стежило за тим, що там відбувається. Звідти зараз ми постійно маємо оперативну інформацію — наш журналіст надсилає новини, тексти, сюжети. По інших регіонах працюємо з фрілансерами. Якщо щось важливе відбувається, відправляємо людей з Києва.[1]

  •  

Є сайт і соцмережі російською. Вони орієнтовані на країни пострадянського простору. Ми не хочемо, щоб закордонна російськомовна аудиторія читала російську пропаганду про Україну. Ми перекладаємо наші матеріали та викладаємо їх у відкритий доступ у партнерстві з іншими незалежними медіа Східної Європи. Також у нас є окремий продукт — спростування фейків про Україну.[1]

  •  

Мені подобається цей новий менеджерський досвід. Можливо, я вирішу розвиватися в цьому напрямку. Але виконавчого директора обирає Наглядова рада, тому це не мені вирішувати.[1]

  •  

Наша місія — створювати інформаційний простір для розвитку сталого суспільства. У нас також є цінності: професіоналізм, незалежність, довіра, усвідомленість і сміливість.[1]

  •  

Взагалі, дуже приємно, що до нас приходять відомі люди із провідних видань. Але це не означає, що ми орієнтуємося на людей зі сторони. Ми як робили, так і робимо ставку на колег, які давно з нами, які знайшли себе у hromadske й готові далі професійно розвиватися.[1]

  •  

hromadske починалося з невеликої кімнати. У нас не було гримерів, була камера і стрімери по Києву в різних точках. Звичайно, ми б хотіли мати якісну картинку. І вона в нас є, коли ми говоримо про документальні фільми, про сюжети. Але прямі ефіри ми знімаємо там, де ми перші, на звичайний мобільний телефон. Або просимо глядачів знімати та надсилати нам відео — під час карантину це добре спрацювало. Попри погану якість, люди люблять дивитися такий контент.[1]

  •  

Самодіяльність — це добре в тому сенсі, що в нас багато журналістів експериментують. Що в нас багато молодих журналістів. Це частина нашого бренду — бути такими, як і наші глядачі: простими, легкими на підйом, з помилками, але щирими. Однак у питанні організації виробництва самодіяльності бути не може, бо це перетворюється на хаос.[1]

  •  

Доходи від читачів — це те, з чим ми працювали, коли це ще не було мейнстримом. Зараз, під час кризи, багато медіа просять читачів про підтримку. Конкуренції додалося. Але це добре, бо конкуренція стимулює працювати активніше.[1]

  •  

Ми — журналісти. Усіх олігархів знаємо в обличчя. Тож плануємо робити спецпроєкти з малим та середнім бізнесом, благодійними організаціями, правозахисними. У минулому році ми шукали партнера, який би дав воду для нашого заходу. І наш маркетинговий відділ знайшов лише одну маловідому марку, власники якої не були росіянами або українськими олігархами. Це був маловідомий бренд, власники якого були з Вірменії.[1]

Цитати про роботу на LIGA.net

ред.
  •  

Останні кілька років я багато працювала над розширенням аудиторії медіа на digital платформах і над встановленням тісного зв’язку ньюзруму з аудиторією. Слухати свою аудиторію, говорити з нею і давати їй те, що справді має для неї значення, – сьогодні це вирішальне для медіа, яким фактично доводиться конкурувати зі сферою розваг… У моїх планах – зберегти якість журналістики LIGA.net та донести цю цінність до аудиторії. Я бачу LIGA.net прогресивним та сміливим медіа, яке залишається відданим журналістським стандартам і має бездоганну експертизу у темах бізнесу, фінансів, технологій та політики. Експертизу, за яку читачі готові платити.[2]

  •  

У нас активно триває робота з підготовки до запуску PayWall. Ми працюємо над новими центрами монетизації та додатковими цінностями для наших читачів та стейкхолдерів. Одне з найважливіших завдань – продовження розвитку контенту, що є основою нашої справи. Також у нас є низка внутрішніх завдань, над якими потрібно працювати.[2]

Цитати про інформацію

ред.
  •  

Можливо це профдеформація, але я дуже дратуюся, коли чую «прочитала в інтернеті…». Особливо, коли чую це від рідних чи близьких друзів. Моє наступне питання завжди однакове — де саме? У якому виданні? І якщо не отримую чіткої відповіді, то агресивно починаю спростовувати або заперечувати почуте. Навіть якщо це дуже скидається на правду.[3]

  •  

«Прочитала в інтернеті»? Помнож на нуль прочитане, якщо ти не знаєш, хто це написав. Бо ХТО написав, не менш важливо, ніж ЩО написав. А ще здалось би знати, з якою метою і за яких обставин. На жаль, цього не вчать у школі. Хоча споживання інформації — це як споживання продуктів. Не можна купувати молоко, не глянувши на термін придатності, не можна купувати пиріжок на вулиці у продавця з брудними руками, не можна купити щось невідоме у гарній обгортці, не прочитавши склад, зрештою ви ніколи не купите гниле яблуко, якщо знаєте, що воно гниле.[3]

  •  

Відділяйте факти від суб’єктивних висновків і домислів, журналістів від блогерів, медіа від соцмереж, правду від постправди. Будьте мудрими і дотримуйтесь інформаційної гігієни.[3]

Як живуть українські онлайн-медіа під час війни

ред.
  •  

...зі штату поки нікого не звільнили. Але суттєво скоролити витрати, залишивши критично важливі. Зокрема, відмовилися від бонусної мотиваційної системи, і повернулися до ЗП рівня 2021 року (на 2022 рік було передбачено підвищення). Однак дехто звільнився сам через ті чи інші життєві обставини.[4]

  •  

Реклама дуже поодинока, це копійки. Переважно колишні партнери просять безкоштовно розповісти про їхні важливі благодійні ініціативи.[4]

  •  

Вся команда «Ліги» працює з дому, частина журналістів виїхала в інші області, а частина залишилася в Києві. Важко було перші кілька тижнів — люди були в дорозі, було багато повітряних тривог і нестабільний доступ до інтернету. За кілька тижнів усі вже влаштувалися на нових місцях, і ми повернулися до більш-менш звичного ритму.[4]

Джерела

ред.

Примітки

ред.