«Блакить мою душу обвіяла» — вірш П. Тичини.
Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла…[1]
Добридень я світу сказав![1]
Струмок серед гаю як стрічечка, На квітці метелик мов свічечка.[1]