Тичина Павло Григорович

український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч

Павло́ Григо́рович Тичи́на (1891–1967) — український радянський поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР (1953–1959). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).

Тичина Павло Григорович
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети,
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім – всі планети[1].
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


ЦитатиРедагувати

ВРедагувати

  •  

Все на світі від примружених очей.

  •  

Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.

  •  

Вся і давність, і обнова — українська мова.

  •  

В жорстокості живих — закон життя.

ГРедагувати

  •  

ДРедагувати

  •  

Де грози падають — там райдуги встають.

ЗРедагувати

  •  

Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.[2]

ІРедагувати

  •  

І рости і діяти нам треба,
Так, щоб єж гриміло з краю в край.

Збірка «І рости, і діяти», 1949[3]

ЛРедагувати

  •  

Лиш правда є вічна, а то все трава — поезія «Москва», 1947[4]

НРедагувати

  •  

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих…[5]

Бій під Крутами, «Пам'яті тридцяти» (1918)
  •  

Нам треба голосу Тараса</poem> — поезія «В ім'я людей», 1939[6]

  •  

Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма.

  •  

Немає мужності другої,
Як не боятися життя

  •  

Нема сильніш од землетрусу,
Як потрясать серця людей

  •  

Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та

поезія «Пісня трактористки», 1933[7]

ПРедагувати

  •  

Предтеча завше менш талановитий за месію.

  •  

Проти мурів, проти молу
В нас бадьорість комсомолу —
ще й підмога йде:
збільшовиченої ери
піонери, піонери —
партія веде,
партія веде

поезія «Партія веде», 1933[8]

СРедагувати

  •  

Скажіть: що сонць системи, як не бризки?
Скажіть: що земля, як не крапка?
І вся людськість хіба не єсть інфузорії
(пожирай, пожирай себе в краплі води)?
[...]
Народи йдуть, червоно мають:
свободі путь! свободі путь!
І кров’ю землю напаяють
і знов у землю тліть ідуть[9].

  •  

Сталь і ніжність, друже мій,
Поєднать в собі зумій

збірка поезій «Сталь і ніжність», 1939[10]

ТРедагувати

  •  

Та нехай собі, як знають,
Божеволіють, конають,—
Нам своє робить!

поезія «Партія веде», 1933[11]
  •  

Труд переростає у красу</poem> — поезія «І рости, і діяти…», 1945[12]

УРедагувати

  •  

Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі, сірі, блакитні…

ЯРедагувати

  •  

Я єсть народ, якого
Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене,
яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права
не питаюсь.
Щоб жить — я всі
кайдани розірву.
Я стверджуюсь,
я утверждаюсь,
бо я живу

«Я утверждаюсь», 1943)[13]
 
 
Ця цитата була обрана цитатою дня 16 вересня 2016 року.

Про ТичинуРедагувати

Павлові Тичині
І ти продався їм, Тичино,
І ти пішов до москаля?
О, бідна мати, Україно,
В журбі головонька твоя.
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет, колишній наш Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б'є катам поклони,
Катів виспівує в піснях.
А з-під землі ідуть прокльони
Борців, розп'ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний жиде,
Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина… цей не піде —
Він сам розіпне на хресті. (Олександр Олесь, 11.5.1928)

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати