Сона Ван
Сона Ван (вірм. Սոնա Վան; народилась 8 лютого 1952 року, Єреван, Вірменія) — вірменська поетеса, авторка шести поетичних збірок, перекладених більше ніж десятьма мовами. Проживає в Каліфорнії з 1978 року.
| Сона Ван | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати про творчість, політику та щастя
ред.Назва «Лібрето для пустелі», як і поява збірки, пов’язана з особистою історією моєї тітки, у якої дата весілля співпала з датами трагічних подій. Її історія мене вразила, і коли я опинилася на місці подій у Західній Вірменії, то згадала її. Тітка моя дуже гарно співала, тож народилася саме така назва. Історія тітки у моїх думках перемішалися з пісками, які танцювали у тій пустелі, і вони створили образи привидів безневинно загиблих людей. Коли я писала, я хотіла вивільнитися від цих образів. Мені це вдалося, але відчуття лишилися, і вони, мабуть, будуть зі мною все життя.[1] |
Природне явище душі – коли вона щаслива. Коли людина зможе боротися за своє щастя, ми опинимося у зовсім іншому суспільстві. Великі керівники великих країн грають людьми, як іграшками. У цьому аспекті дуже важливо, щоб людина залишалася людиною і плекала своє щастя. Поезія та культура допоможе людям порозумітися, і тоді не буде війн. Поезія загострює почуття, щоб люди могли зрозуміти нарешті, де шукати те щастя.[1] |
Нас плутає політика, і потрібно зосередитися на слові як засобі порятунку від негативу та неправильних асоціацій. Сьогодні людина має нагальну потребу переглянути свої цінності й звернути увагу на найголовніше. Потреба миру виходить з ненависті до війни, так само, як потреба щастя народжується з ненависті до смерті. І важливо зосереджуватися саме на щасті і прагненні миру.[1] |
Цитати про поезію Сони Ван
ред.Говорячи про Вірменію і Україну, ми можемо говорити про паралелі. Вірменія також має досвід радянської окупації, досвід репресій, але для мене вражаючим є те, що Вірменія оперує тими самими кодами культурної пам’яті, що й ми. Поезія Сони Ван оперує тими самими символічними структурами і читається як поезія українця або людини, абсолютно спорідненої по духу, по способу дивитися на світ і бачити світло.(Поетеса та перекладач Маріанна Кіяновська) [1] |
У хороших віршах завжди є велика складова невимовного. Але що можна сказати про вірші Сони Ван? У них багато війни. Є така сумна істина, що всі війни схожі одна на одну. У кожній з них є жертви, кожна змінює пам'ять народу. Війна, прожита у цій книзі, є особливою у певному сенсі, бо вплетена у канву притчі.(Поетеса та перекладач Маріанна Кіяновська) [1] |
Що сказати про її вірші? Це така абсолютно безстрашна краса. Іноді починається як зовсім жіноче – раптом непомітні мости перекидаються на всі боки – у стародавнє, у недоступне майбутнє, у війну, у смерть, далеко за смертю. Цим і парадоксальністю, від якої здригаєшся на кожному кроці, вона нагадує мені тільки одну поетесу – Емілі Дікінсон. І це також театр. І також листи. Багато віршів Сони є постскриптум. Хтось із присутніх на вечорі спитав, до кого вона звертається: до Бога, до коханого, до читача? Сона відповіла просто: "До кого дійде – я буду рада".(Тетяна Стамова, поетеса)[2] |
Друга українськомовна поетична збірка Сони Ван “Лібрето для пустелі” присвячена пам’яті півтора мільйона вірменських мучеників – жертв Геноциду, спланованого та здійсненого Османською імперією (1915 – 1918), згодом визнаного Радою Європи, Європарламентом, Підкомісією ООН й засудженого низкою європейських держав, американських штатів, кримськотатарською спільнотою (остання не лише має подібний історичний досвід, а й нині переживає гніт з боку іншої – північної – імперії!).(Ганна Клименко-Синьоок, Поетеса, кандидат філологічних наук, доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького)[3] |
Поезія Сони Ван – особлива у своїй винятковості й виняткова у своїй особливості. Навіть потреба глибокого літературознавчого, культурологічного студіювання, спроба аналітичного мислення не оскаржують множинних цитувань – навпаки… Бо ж поетичний символічно-метафоричний світ Сони Ван, її зболену Душу не переповісти іншими словами, не донести іншим стилем, не перефразувати й не проаналізувати… Необхідне Відчуття, яке генерується дотиком до Тексту – його надпотужної напруги далеко за 220 вольт.(Ганна Клименко-Синьоок, Поетеса, кандидат філологічних наук, доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького)[3] |
Книга “Лібрето для пустелі” – це вислід духовних шукань Сони Ван, спасіння єдиного тривимірного буття (Я – Рід – Нація), Ідентичності й Пам’яті. Виболений вірменський Текст, що органічно лягає на мінор зболеної української Душі. (Ганна Клименко-Синьоок, Поетеса, кандидат філологічних наук, доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького)[3] |
Прикметно, що лібрето – синтетичний словесно-музичний жанр, але у рецепції Сони Ван обидві мистецькі царини пройняті винятковим трагічним пафосом, який не так підлягає консеквентному аналізу, як резонує в душах читачів/слухачів дедалі вимовніше. (Ганна Клименко-Синьоок, Поетеса, кандидат філологічних наук, доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького)[3] |
Якщо літературний Текст Сони Ван є Поезією у прозі, то зачин післямови – навпаки Прозою у Поезії, яка пояснює, увиразнює вищеподані вірші, слугує інтерпретантом до них. Мисткиня акцентує свою відвагу (хоча навряд чи це слово якнайточніше описує ситуацію: ідеться про Голоси пращурів, родичів-мучеників, які перманентно вчуваються й, можливо, підказують, спрямовують, сповідуються, спокутують, карають, страчують винних, втрачають і знаходять Бога, вмирають і відроджуються, дещо надиктовують на папір; чи затихнуть, чи знайдуть мир тепер, коли “лібрето” Роду й Нації вивершене?) “спробувати осягнути тваринність людського приниження, глибину вселенського страждання, та ще й настільки добре, щоб перетворити їх на конкретну форму чи рядок”.(Ганна Клименко-Синьоок, Поетеса, кандидат філологічних наук, доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького)[3] |
Цитати із збірки "Лібрето для пустелі"
ред.Обережно!.. |
Джерела
ред.Примітки
ред.
