Симоненко Василь Андрійович

український поет-шістдесятник
(Перенаправлено з Василь Симоненко)

Василь Андрійович Симоненко (1935—1963) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Симоненко Василь Андрійович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  • Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні. (16.XI.1962)[1]
  • Можна прострелити мозок,
Думки ж не вбить!
  • Вас, як прапор, підніма людина: В боротьбі за правду проти тьми.
Генії! Безсмертні! На коліна: Станьте перед смертними людьми![2]
  • Не заколисуй ненависті силу.
  • Той ніколи не доскочить слави,
Хто задля неї на землі живе.
  • Як усе на світі зрозумієш,
То тоді зупинишся: І вмреш!
  • Вічна мудрість простої людини: В паляниці звичайній живе.
  • Запізніле каяття завжди схоже на позерство.
  • Найогидніші очі — порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші душі вельможні,
Найпідліша — брехлива сльоза.
  • На світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
  • Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю.
  • Благородна брехня возвеличує правду.
  • Це страшно, коли прижиттєва слава і обожествлення стають посмертною ганьбою.
  • Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.
  • В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів.
  • Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька.
  • Поезія — це прекрасна мудрість.
  • Що то за простір, коли в ньому не можна рухатись?
  • Як простір немислимий без руху, так поезія немислима без думки.
  • Формалізм починається там, де кінчається думка.
  • Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому.
  • Живе той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
  • На цвинтарі розстріляних ілюзій: Уже немає місця для могил.
  •  

Україно, п'ю твої зіниці[3]
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

  •  

Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть. (8.I.1955)[4]

  • Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах: Козацька кров пульсує і гуде![5]

Про Симоненка

ред.
  •  

…Йому судилося на одному з критичних поворотів історії бути обранцем, устами якого промовляє доля нації.

  — закордонні дослідники (Симоненко В. Берег чекань. — 1973. — С. 7[6])
  •  

Якби Василь Симоненко був живий, він зі своїм записником і фотоапаратом був би зараз на передовій на Сході країни.[7]

  Валентина Коваленко, українська письменниця та громадсько-політична діячка, грудень 2014

Див. також

ред.

Примітки

ред.

Джерела

ред.