Василь (Величковський)

Василь Володимирович Величковський (1 червня 1903, Станіславів — 30 червня 1973, Вінніпеґ) — новомученик Української греко-католицької церкви, релігійний діяч, єпископ УГКЦ, редемпторист.

Василь (Величковський)

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Але ж правдиве релігійне життя — це не тільки відзначення якогось свята, якогось обряду у важливу хвилину життя; це життя, повне живої віри, бо вірити по-християнськи — це приймати за правду це все, що Бог об’явив, а Його свята Христова Церква подає до вірування, і цією правдою жити (молитвою і святими тайнами). Дуже молімось до Божої Матері Безнастанної помочі, щоб відновила наш народ і весь світ життям живої віри й увінчала життям вічної любови.

Але тому, що цей народ прагне, просить, благає, то його правдиві пастирі, які життя готові завжди віддати за його спасіння, не можуть мовчати, хоч пошепки у хатині мусять навчати і розділяти святу науку Божим дітям, бо їхні душі голодні, спраглі, бо їх змушує сумління.

Великий почитатель Богородиці, святий Альфонс, звертається до нас із такими словами потіхи: «Хоч ми — грішники, не падаймо на дусі, але довіряймо, що Марія прийде до нас із поміччю при смерті і потішить нас своєю присутністю, якщо будемо служити їй із любов’ю».

Війна найбільше над нашою Батьківщиною зависла і залишила страшні сліди. Приймімо ці терпіння, цей досвід за наш брак чесноти і сумління. Шукаймо найперше Божого Царства і його правди, щоб Боже Провидіння врятувало нас у теперішній недолі. Звертаймося за поміччю до Божої Матері Безнастанної помочи, пам’ятаючи про те, що Марія — «дзеркало Справедливости».

Дай Боже, щоб усі родини, де панує роздвоєння, незгода, брак любови, пізнали Божу Матінку Безнастанної помочі і з довір’ям молилися до неї. Тоді, напевно, житимуть щасливо, як свята Родина.

Дивлюся на твою чудотворну ікону, моя Мати, слухаю тебе, думаю про історію твоєї ікони, про те, що інші написали, і пишу для Божої слави і твоєї, для спасення душ рідного народу, і молюся.... Молюся, думаю і пишу, і цей маленький труд складаю до твоїх стіп, як ювілейний подарунок вдячности за мій нарід, за твій нарід, о моя Мати. Твій син.

Дорогі! Помагайте один одному, моліться за наших дітей, за переслідувану українську Церкву, за український народ, щоб вічно прославляв Бога в нескореній Україні! Нехай Мати Божа Покрова буде нашою поміччю в усіх потребах нашого життя, тепер і у вічности.

Єдине правдиве добро — це свята віра, свята надія і свята Божа любов, а найвища наука — це свята Божа наука...

І в такий час навіть оборонці, приятелі, проповідники миру — священики єдиної, святої, вселенської, апостольської Церкви Ісуса Христа — не мають права говорити, проповідувати слова правди і миру, бо для них зачинені двері святинь рідного українського народу.

Кожну дитину любить Пресвята Богородиця своїм материнським серцем. Вона хотіла б заопікуватися кожною дитиною, усім родичам/батькам хотіла б допомагати, щоб оточували своїх дітей належною любов’ю. ...На жаль, як багато тепер на світі звироднілих матерів і батьків, які зовсім забули про свій обов’язок любови до своїх дітей. Хто знає, чи не за те власне грішне забуття подружніх батьківських обов’язків зіслав Бог у своїй справедливості і ці війни, що ми пережили, і каліцтва, і різні терпіння, і муки в лікарнях, тюрмах, засланнях, що жалобою покрили не одну родину.

Любов до своїх дітей — що це за могутній середник у людських і навіть у Божих справах! Бо ж Господь Бог, який дозволив нам, грішним, взивати Його «Отче наш», зворушений любов’ю до нас, знову прийняв нас, своїх марнотратних дітей, до своєї ласки, щоб ми могли разом із Його улюбленим Єдинородним Сином царювати в небі.

Людській гордості дуже тяжко просити помочі. Бути незалежним від будь-кого, обходитися без сторонньої допомоги було і є прагненням багатьох і в наші часи. Не одній людині здавалося, що так улаштується, так забезпечить своє буття, щоб не простягати руки, не просити ні людської помочі, ні Божої ласки. Але зараз впало нещастя, напасть, біда, холод, голод, важка, здається, невиліковна хвороба, смерть заглянула у вічі й тоді, очевидно, єдиний наш порятунок — взивати і просити помочі у доброго Бога.

Минула, закінчилася велика і страшна світова війна... Настав мир, але духа миру у світі немає, бо між народами і в народів панує незгода, ворожнеча, ненависть, що розривають їх, адже багато не визнають Бога, ненавидять Бога, повстають і борються проти Бога. «Немає, каже Господь, для злих миру» (Іс. 48, 22).

Мої дорогенькі! Держіться міцно, хай буде незнищенна сила, оперта на Євангелії Христа, на науці Спасителя, бо тільки в Христі — наше спасіння, дочасне й вічне!

Мої дорогі пластуни! Будьте вірні науці Христа, не забувайте молитися, будьте прикладом для свого оточення. Будьте вірними дітьми свого народу на все життя і до смерти...

Наш народ, скріплений такою чесною, витривалою і хороброю молоддю, напевно, постане і воскресне до повного самостійного і вільного життя. Цього дай, Боже, щоб ми найскоріше дочекалися. Вірмо, що Матінка Божа, покровителька нашого народу, в цьому нам допоможе.

Наш український народ уже за своєю природою є релігійним. Ми взагалі любимо торжества, процесії, гарні співи й обряди великих свят Спасителя Ісуса і Богородиці Марії. Настрій Різдва і Великодня обіймає і порушує весь нарід, навіть формальних атеїстів-безбожників, що певного мірою беруть участь у цих празниках. Свідомі непереможної сили релігії, керівники безбожности намагаються силоміць відтягнути людей від релігійних обрядів та дати їм безбожні обряди замість хрещення, вінчання, похорону.

«Після довгих років тюрми і заслання, що пройшли далеко від моїх співвітчизників, відчуваю тепер велику радість перебувати серед вас, серед українців вільного світу. Яка це радість — вільно молитися в нашій церкві, без ризику бути засланим за це в табір або у в’язницю! Як мило молитися в українському храмі рідною мовою! Тюрми і табори примусової праці підірвали моє здоров’я, однак це хрест, що його сам Господь поклав на мої плечі».

Пресвята Богородиця помагала нашим козакам перемагати татар, турків і всіх ворогів. Так і вам допоможе Божа Матір у всіх справах ваших, у великих, важних справах, перемагати всі труднощі й виходити переможно по шляху рідного народу і св. Церкви його. Пречиста Діва завжди поможе вам, щоб сповнилося все аж до останнього вашого віддиху.

Пригадаймо собі про дуже велику радість великого робітника з’єднання, праведного єпископа Миколу Чарнецького, особливо коли він зносив передсмертні фізичні терпіння і болі. Серед великих терпінь тіла він був повний миру і радости в душі, завжди усміхнений і всіх потішав, бо дуже любив Божу Матінку Безнастанної помочі. Вона є для тих, що через неї з’єднані з Богом і Церквою або другим помагають з’єднатися, тривалою неперервною радістю.

Просімо Божу Матір Безнастанної помочі, щоб відкрила очі безбожникам і вилікувала їх з тієї немудрої і навіть шкідливої диявольської ненависти до Христової Католицької Церкви і її духовенства. Просімо, щоб на наших землях заясніла правдива свобода віри і сумління, і ввесь наш народ жив в радості святої любови до Бога і ближніх.

Слово Боже переходить з уст до уст, нас тримає любов, що проявляється у взаємній помочі, як перші християни це робили. Наші люди діляться клаптиками хліба, яких ще не забрав окупант.

Та коли в земських, дочасних справах потребуємо помочі, то в потребах душі ми цілковито залежимо тільки від Бога. «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (див. Йо. 15, 5), — каже божественний Спаситель. Свята Церква нагадує нам цю правду словами псалмопівця Давида: «Допомога наша в імені Господа, що сотворив небо і землю» (див. Пс. 124, 8).

Своїми силами не можемо спастися. Але «добрий Господь і милосердний» (див. Пс. 111, 4), запевняє нас, що не відмовить нам потрібних ласк для осягнення вічного спасення, скільки разів про це проситимемо: «Істинно, істинно кажу вам: чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам у моє ім’я» (див. Йо. 16, 23).

Тільки життя, оперте на непорушну основу Христової науки, — це правдиве життя, що не закінчиться дочасно, а триватиме навіки. Мої дорогі! Цього ніколи не забувайте!

Український народ у прадідній вірі нескорений, його не зламав голод, тортури, тюрми, заслання на Сибір. Покровителька України, Мати Божа, нас боронить. Вона заносить молитви перед престолом Всевишнього за український народ.

Час, що вже минув, не належить нам — він поза нами, над минувшиною не маємо жодної власти; час майбутній ще не наш і не знаємо, чи ще хоч годину проживемо, і якраз тому конечно теперішню хвилину використати на працю для запевнення собі щасливої вічности, тепер бути в стані Божої благодати, жити в Божій любові. І тому благаємо Богородицю про поміч на теперішню хвилину.

Що за радість буде для жертвенної душі, коли вона побачить у небі Божу Матір, прикрашену її жертвами. Правда, не всі маємо дорогоцінні речі, що могли б їх зложити в жертві Марії, але з любови до неї, на її честь відректися якогось прив’язання до гріха, якогось недбальства у виконанні своїх обов’язків, а особливо відректися сорому, щиро визнаючи гріхи на сповіді, — це може кожен із нас.

Я вам приношу привіт з України, від українського народу, від рідної Церкви, від української молоді, що молиться потайки, щоб ворог не бачив і не чув. Свята віра нас тримає, наш народ живе з Богом, і Бог кріпить наш віруючий народ.

...Я до Вас взиваю: любіть Божу Матір, Пресвяту Богородицю. Не забувайте кожного дня вранці і ввечері молитися! Коли ввійдете в яку прикрість, нещастя, коли починаєте якесь важне діло-завдання — до Богородиці вдавайтесь, моліться, моліться, моліться!