Вглиб Кароліни

Вглиб Кароліни - психологічний роман Вікторії Шкабой. Друга частина трилогії після роману Солодко, токсично, туманно. Опублікований у 2023 році у видавництві «Кондор».

Цитати

• Колись ще на початку нашої дружби Женя заявив, що «Кароліна» вимовляти надто довго. Одначе варіант «Ліна» не подобався ні йому, ні мені — надто ніжно, а «Керрі» я одразу відмела через асоціацію з головною героїнею серіалу «Секс і місто», котра мене неймовірно дратувала — і це ми ще Кінга не згадали! Тоді друг, перебираючи різні варіанти, раптом видав: «А як тобі Роліна?» «Нагадує персонажа якогось латиноамериканського серіалу, але мені подобається. Ну і на цілий склад коротше! Уяви, скільки ти зекономиш часу, вимовляючи Роліна замість Кароліна», — зі сміхом відповіла я. Відтоді для Жені я стала Роліною. Більше ніхто мене так не кликав.

• Приїхавши додому, ми прямо в коридорі почали цілуватися та роздягати одне одного. Я знову затремтіла, однак Влад був такий гарячий і так палко мене обіймав, що це тепло перейшло й до мене. Я воліла, щоб цей раптовий спалах обопільного бажання випалив зсередини переживання та погані думки. Коли ми кохалися — пристрасно й ніжно водночас — я відчула прилив справжнього щастя, дуже егоїстичного по своїй суті. Я почувалася живою, а поруч зі мною — в мені — був такий самий живий чоловік. Як би дивно це не звучало, але саме це витягло мене зі стану відчаю, в якому я перебувала від моменту дзвінка Іллі.

• Всі ці розмови про «природність», «збочення», а найголовніше — «сімейні цінності» вже не один рік точилися в інтернеті та поза ним. Моя позиція була незмінна: кожне може робити що забажає, доки не втручається в життя іншої людини та не порушує кримінального кодексу. Якщо двоє людей відчувають симпатію і хочуть бути разом — яка в дідька різниця, одної вони статі чи різної? Раніше ми з Владом не торкалися дражливих тем надто близько — я не думала, що доведеться пояснювати йому такі прості речі.

• За десять років нашої дружби я так звикла до постійної присутності Жені в моєму житті, що його майбутній від’їзд виглядав чимсь фатально-невідворотнім. Він житиме в іншому місті з дівчиною — як я тут із Владом, а наші зустрічі будуть чітко регламентовані, аби не викликати ревнощів з обидвох боків.

• Останнім часом чоловік і так, і сяк натякав, що було б непогано мати дитинку. Проте в мене такої думки не те щоб не виникало — я дуже сумнівалася, що Влад готовий стати батьком. Певно, він тішив себе надією, що народження дитини нас об’єднає, подарує безумовне щастя та дасть стимул жити далі — що там ще приписують цьому чудодійному засобу зміцнення родини? Моє найголовніше відчуття останнього часу — тотальна невпевненість у чоловікові. На відміну від мами, я не збиралася народжувати для себе. В мене не було пунктика стосовно материнства як головного призначення жінки. Звісно, янгольські личка, вигляд пухкеньких ручок і ніжок та інші красиві картинки викликали замилування. Однак милування гарними зображеннями дещо різниться від необхідності брати відповідальність за життя маленької людини. Я виступала за усвідомлене батьківство і поки не була до цього готова та не вважала народження дитини автоматичним вирішенням проблем у родині. Питання про планування вагітності я сприймала лише з вуст гінеколога — всім іншим давала відсіч різко, а часом і грубо, причому робила це свідомо. Я справді не могла збагнути, з якого переляку маю звітувати перед сторонніми людьми стосовно наших сімейних справ та планів.

щоденник Ксенії

• Ці перші дні травня були наче з якоїсь іншої реальності. Я майже ні з ким не спілкувалася, перебуваючи на власній хвилі (в принципі, як і більшу частину життя). Погода стояла чудова: неймовірної краси темні хмари створювали контраст з молодою зеленню та якимись аж надто білими будинками — все це здавалося декораціями до тої романтичної історії, що розгортається всередині мене. Надвечір починало хмаритися та збиратися на дощ, я верталася додому і, втомлена не стільки прогулянкою, скільки переживаннями, провалювалася в сон.

• Оскільки в колективі (здебільшого жіночому) я була наймолодша, незаміжня і бездітна, мене потихеньку почали пресувати з приводу моїх стосунків. Хоч як я не намагалася не відкривати завісу особистого життя, відбити атаку зацікавлених жіночок було вкрай важко. Тим більше, що нас з Артуром час від часу бачили разом. Всім хотілося погуляти на нашому весіллі, адже «ви така красива пара», «у вас будуть гарні дітки» — одним словом, я постійно чула всі ці розмови, що присипають твою пильність і створюють враження власної «нормальності». Хтозна, може, через оці численні поради я й почала прискорювати події та натякати Артуру щодо узаконення стосунків?

• Чи можна одночасно кохати двох людей? Здається, серце стало вдвічі більшим — і гупає мов шалене, особливо коли я думаю про свою до болю класичну ситуацію: синиця в руці та журавель у небі…

Цитати про роман

• «Вглиб Кароліни» – це історія, якій стовідсотково віриш. Бо вона про місто, кохання і життя. Сучасне українське місто, таке схоже на всі інші, і таке неповторне. Цей роман був би неможливим без Міста, а Місто – без його мешканців, у яких так легко впізнати себе, своє оточення і друзів. Часом долі героїв переплітаються у найнесподіваніших точках, іноді ж життєві шляхи розходяться і нитка, що пов’язувала, колись близьких людей, стає все примарнішою. І що тоді лишається? Безліч питань. Чи вдасться допомогти тому, хто відмовляється від допомоги? Чи можна будувати стосунки, намагаючись змінити людину, підлаштувати під себе? Чи існує дружба між чоловіком і жінкою? І найголовніше – хто така Кароліна і які таємниці свого життя вона розкриє перед читачем?

— Литвин Ярослава Ігорівна, письменниця

• Захопливий та легкий для читання роман-настрій-життя «Вглиб Кароліни» занурює до таємниць дорослішання дівчини із провінційного містечка. Особливо вписана актуальна нині як ніколи лінія російсько-української війни. Війни, яка приобійняла і знищила створену родину головної героїні та її хлопця ще до повномасштабного вторгнення армії рф. Плавні діалоги, філософствування юності і контрастні епізоди дорослого самостійного життя – заворожують, а відкритий фінал натякає, що буде продовження.

— Ольга Застеба, поетка, блогерка

Джерела

• Вікторія Шкабой. . — Вглиб Кароліни: Кондор. — 312 с. — ISBN 978-617-8244-07-1