Микола Антонович Верещака (нар. 1938, с. Воронівка Городищенського району Черкаської області) — український поет, за освітою бухгалтер-економіст. Мешкає в Черкасах. Друкувався в районних газетах «Вісник Городищини», «Сміла», обласній газеті «Нова доба» і журналі «Спадщина Черкащини»[1].
| Верещака Микола Антонович
|
|
Рідні Черкаси, квітучі Черкаси,
Місто великих надій і добра,
Краю Шевченка чудова окраса,
Дивна перлина на нитці Дніпра[2]. — «Пісня про Черкаси»
|
|
|
|
|
|
Вона, мов янгол білокрилий,
Десь там, в небесній висоті,
А я лілею образ милий,
Сумую змучений, безсилий,
У безнадійній самоті[1]. — «Великоднє послання». Присвячується Є.Н.Ю.
|
|
|
|
|
|
Напевно, я її кохаю...
В полоні дивному весни
Я дифірамби їй складаю,
В віршах безмежно прославляю, —
Це їй присвячені вони[1]. — «Великоднє послання». Присвячується Є.Н.Ю.
|
|
|
|
|
|
Не хочу дивних самоцвітів,
Мені ніщо рубін, алмаз,
В твоїх очах всі скарби світу
І в них дивився б я весь час[1]. — «Очей твоїх аквамарин»
|
|
|
|
|
|
Забути все: і біль, і горе,
І смутку щемного полин...
Мене гойда, мов синє море,
Твоїх очей аквамарин[1]. — «Очей твоїх аквамарин»
|
|
|
|
|
|
Зупинись, зупинись, красне літо!
Оксамитових шат не скидай!
Ще зоріють в моїм саду квіти, —
Ти останнє тепло їм віддай[1]. — «Невпинна осені хода»
|
|
|
|
|
|
Зачекай, зачекай, моя осінь!
Та не чує мене листопад.
Посріблилось на скронях волосся,
Осипається золотом сад[1]. — «Невпинна осені хода»
|
|
|
|
|
