Вишебаба Павло Олександрович

Павло́ Олекса́ндрович Вишеба́ба (нар. 28 березня 1986 року, м. Краматорськ, Донецька область, УРСР) — письменник, музикант, екоактивіст, учасник Революції Гідності, командир відділення 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Відомий також завдяки зоозахисній діяльності. Співзасновник та голова ГО «Єдина планета», співзасновник антихутряної кампанії “ХутроOFF”.

Павло Вишебаба

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

В мене одразу було розуміння, що це може бути надовго, тому я ощадливо ставився до своїх ресурсів. І побратимів своїх переконую, що ми маємо триматись довго. Не потрібно бігти на амбразуру і закривати її собою, ми маємо берегти одне одного, тому що ми будемо тут стояти, скільки треба. Так само в тилу.

Зараз війна відбувається і на полі бою, і на інформаційному полі. У час соціальних медіа в інфопросторі важко щось приховати. Я не думаю, що у влади є мета приховати щось від суспільства. Просто вся інформація перевіряється — ви навіть не уявляєте, скільки інформації надходить із фронту від кожного сектору. Тому журналістам варто набратись терпіння і чекати, коли інформацію оголосять офіційно.

Звісно, спочатку було страшно. Був переломний момент, коли я усвідомив, що можу загинути на війні, і прийняв це. Коли ти це по-справжньому приймаєш і розумом, і серцем, стає дуже легко. І страх, звісно, не зникає, але притупляється — ти можеш спокійно собі служити. До речі, по побратимах дуже видно, хто вже пережив цей переломний момент, а хто ще на шляху до нього. Спершу ми дивились на людей, які воювали, як на інопланетян: вони були спокійними, не пригинались, коли далеко щось вибухало.

На жаль, ми постійно бачимо поранених і загиблих. Але ми розуміємо, що без втрат на війні не буває — без втрат немає перемог. Дружина й донька — одна з мотивацій, чому я тут. Я хочу, щоб моя донька жила в мирній країні, щоб тут не залишилось жодного сліду російського солдата.

Ти чогось вчишся в побратимів, але над собою теж треба провести певну роботу, прийняти, що ти готовий загинути за свою державу. Мені допомогла думка, що я нічим не особливіший за всіх інших навколо мене. На мій погляд, триста років війни добігли кульмінації, і якщо нашому поколінню вдасться завершити її переможно, то можна заплатити за це будь-яку ціну.

Перехід із громадського сектора на війну — мій власний і багатьох інших активістів — здається мені логічним у моїй системі координат. Ми в нашій громадській організації захищали довкілля, тварин — тих, хто не може себе захистити. Зараз, коли в небезпеці опинились дуже багато людей, треба ставати на їхній захист. Так, я був без бойового досвіду, але тепер його маю. Тут навчаєшся і на полігоні, і на практиці. Цього можна навчитися. Було б класно, якби в нас був мільйон навчених людей, але на початку повномасштабного вторгнення стільки не було, а Україну потрібно було захищати.

У людей різний рівень стресостійкості і внутрішніх ресурсів. Тому, хто втомився, треба дати час відновитись, а не звинувачувати. Багатьом зашкодили розмови, що, мовляв, усе закінчиться за два-три тижні. Коли ти думаєш, що все швидко закінчиться, то вкладаєш усі свої ресурси, а потім вигоряєш і виснажуєшся.

Я встановив для себе фільтр емоцій, щоб залишатись у духопідйомному стані, в якому ми всі тут маємо бути. Ми всі один одному говоримо: буде перемога або хоча б ротація, ми виїдемо, всіх згадаємо, всіх пом’янемо, відсвяткуємо перемогу. Всі ці шалені емоції будуть після перемоги.

З поезії

Як ти? — не буду тебе питати. Довгі подробиці — атрибут мирних часів, нині інший статус. Просто, будь ласка, будь. Курс на життя зараз не дорожчий за нафтовий барель, та я молюсь. Фронт, укриття, чужина абощо — просто постав тут плюс. — «Плюс», 31 березня 2022, Покровський район Дон. обл.

Історія в книгах довга, наживо — минає стрімко, моє покоління пише сльозами й вогнем сторінку. До біса маневрів список, дивіться, які ми вперті, дивіться, як сміємося прямо в обличчя смерті. Дивіться на наші танці з руйновищ, постів, окопів, над головами уламки, з-під ніг вилітає попіл, контемпорарі в підвалах для тих, хто лихої вдачі. Моє покоління плаче так, щоб ніхто не бачив. — «Моє покоління», 5 липня 2022, с. Новоукраїнка Дон. обл.

Тільки не пиши мені про війну, розкажи, чи є біля тебе сад, чи ти чуєш коників і цикад, і чи повзають равлики по в’юну. Як у тих далеких від нас краях називають люди своїх котів? Те, чого найбільше би я хотів, щоб не було смутку в твоїх рядках. — «Доньці», 17 травня 2022, Мар’їнський район Дон. обл.

Як замовкнуть усі автомати і розчуємо врешті весну, як же спрагло ми будем кохатись, щоби змити із себе війну, розчинити її клятий запах у солоному потові вдвох. Я по мушках, по зоряних мапах вивчу всю, як створив тебе Бог. — «Спрага», 6 травня 2022, Мар’їнський район Дон. обл.

Щоб сховатись від смутку та порожнечі, ми говоримо про дріб’язкові речі, так світанок розмінюється на вечір. Опадає пітьма під вагою зливи. Кожен злочин обтяжується мотивом. Кожен з нас замовкає про особливе. Темнота спонукає себе картати. Пам’ять знає навпомацки кожен кратер. Врешті-решт, ми усі мовчимо про втрати. — «Мовчання», 14 листопада 2022, Волноваський район Дон. обл.