Владко Володимир Миколайович

Володи́мир Микола́йович Владко́ (справжнє прізвище Єре́мченко, 26 грудня 1900 (8 січня 1901), Петербург — 21 квітня 1974, Київ) — український письменник-фантаст, журналіст та театральний критик.

Владко Володимир Миколайович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Мене свого часу дуже зацікавив світ давніх скіфів, котрі з незапам’ятних часів населяли Україну і широкі степи на південному сході Радянського Союзу. З'явилися вони невідомо звідки і так само загадково зникли, не залишивши ніяких писемних пам'яток. Все те, що є у розпорядженні сучасної науки, грунтується на матеріальних знахідках під час археологічних розкопок у курганах і ще на нечисленних записах давніх грецьких і римських істориків. Тривалий час я вивчав ці матеріали і вирішив написати роман про життя і побут цих загадкових племен. Я не зумів би, зізнаюсь, написати історичний роман у повному розумінні цього слова. І після довгих роздумів зупинився на своєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої явно фантастично, але в рамках літературної вірогідності, опиняться в світі давніх скіфів…

З самого початку моєї літературної діяльності я прийшов до твердого висновку, що для радянської наукової фантастики головне — бути на строго науковому грунті. Допущення, домисли можуть бути і дуже фантастичними, але основа їх повинна залишатися цілком науковою, бо інакше книга буде тільки розважальною. Так я і писав, віддаючи найбільшу увагу науковій основі, і, звичайно, пов'язаним з нею сюжетним пригодам. Свого часу це, ймовірно, було правильним. Але поступово я прийшов до висновку про те, що цього мало. Радянська наукова фантастика повинна бути, як і всі інші жанри, літературою людинознавства, і тому зобов'язана приділяти головну увагу психологічній розробці персонажів, її героїв, іншими словами, — набувати якостей нормальної великої літератури, хіба тільки займаючись науковими проблемами в фантастичному розрізі. Саме так я прагнув і прагну писати останнім часом.

... Мені видається, що фантастика може існувати реально, тільки якщо її герої живуть в деякому недалекому майбутньому. Інакше вона виявляється надзвичайно відірваною від життя, нереальною і представляє в значній мірі домисли автора. Мені особисто важко уявити собі героя, який буде жити десь через сто-двісті років. Розумовий і «загальнолюдський», якщо можна так сказати, рівень героїв в творах наукової фантастики має величезне значення. Іноді автор розповідає про чудові машини, конструкції, але «садить» на ці машини людей найчастіше досить примітивних, які тільки роблять вигляд, що вони господарі, володарі цих машин. Насправді вони виявляються чимось на зразок дрібних провінційних акторів. Тут рівень багатьох творів фантастики — рівень культурний, теоретичний, ідейний — набагато нижче, ніж рівень техніки, яку зображує автор.

...Проіснувавши тисячоліття, повільно і немов неквапно створюючи основи науки і техніки, людство підійшло впритул до НТР, яка неминуче змінить обличчя Землі. Вже тепер, сьогодні, радянська людина володіє такими технічними засобами, які руйнують наші старі поняття про час і простір. А це ж — тільки початок!