Воронін Прохір Данилович

Про́хор Дани́лович Воро́нін (з народження Воронин; псевдоніми В-н П.,У-на, Т. Р., Прохор, Ворон-Вороніцький, Данилович П., Прохорець, Цвіркун Запічний та ін.; 21.06 (03.07)1885, Цвіжин, тепер Вінницького району Вінницької області — 24.04.1940, Київ) — український прозаїк, драматург, перекладач. Батько скульпторки Галини Вороніної, дід письменниці Лесі Ворониної.

Воронин Прохір Данилович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

З «Моєї короткої автобіографії» (червень 1931 р.)

В 1921 році захотілося, після довгих мандрівок по Україні, Кубані й Криму, повернутися на рідне Поділля. З великими труднощами переїхала вся сем'я до Вінниці. (В Одесі цілий тиждень не могли в поїзд сісти — усі кутки в поїздах забивали мішками соли спекулянти). У Вінниці я працював у холодній Губнаросвіті інструктором загального] відділу — складав звіти за Соцвих і за всю Губнаросвіту. (Преміював мене т. Мізерницький відрізом сукна за добру роботу. А завпрофосвітою тов. М. Балицький, згадавши про мою літературну діяльність, підтримав мене й родину, зачисливши на «академпайок»).

Восени 1927 року приїхав знов до Харкова, вступив до колективу письменників м. Харкова, секретарював з півтора роки у свому МК. 1919/[19]30 рік — редаґував мову й правив коректу в «Книгоспілці». Тепер з весни 1930 р. живу тільки з літературної праці (переклади, оригінальні оповідання в журн[алах] «Жовтеня», «Шлях до Здоров'я» тощо). Року 1927-го в[идавницт]во «Рух» видало збірку вибраних моїх творів п[ід] н[азвою] «На зажинках», писаних ще до революції. У цих нарисах багато автобіографічного матеріялу.

Джерела

• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3