Галечко Софія
Софія Галечко (3 травня 1891 — 31 серпня 1918) — українська громадська діячка та військовичка, хорунжа УСС.
| Софія Галечко | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Пірвав мене стрілецький рух! Якщо Вас приймуть, то і я стану стрільцем. Нам треба діяти спільно![1] — на зустрічі з Оленою Степанівною під час військового вишкілу. 1914 рік. |
Вісім днів їзди поїздом, три дні голодівки… та приїзд до Горонди — а тепер тихі зітхання слабих у шпиталі. Мої мрії здійснилися — працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий, спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ… Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи загріє своїм огнем?[1] — запис у щоденнику, який зроблено по приїзді до села Горонда на Закарпатті. |
Помалу стріляє артилерія, відчутний брак амуніції, а поява трьох накладів патронів прирівнюється до найкращого обіду або скрині зі золотом.[1] — спогади про бій на річці Стрипа |
Якась гарячка опановує мене. Беру кріс і стріляю, як на стрільниці.[1] — спогади про бій на річці Стрипа |
Кулі, як рій бджіл, що висипався у ясний сонячний день, бренять кругом мене. Мені це чомусь байдуже… Тріскає шрапнеля. Хочеться мені сміятися, кепкувати з неї.[1] — спогади про бій на річці Стрипа |
Про Галечко
ред.Оригінальний хорунжий УСС, майже діточна Ґалечко в цілком подертих черевиках не пристала на пропозицію обмінятись з кимось, аби нести варту в холодну дощову ніч.[1] |
|||||
| — Осип Назарук |
Понад наші товаришки ревіли гармати, |
|||||
| — О. Кузьменко «Стрілецькі пісні» (Львів, 2005) |
Погода була гарна, сонце припікало, проте ми не відчували спеки. Приїхали всі, що були домовилися. Ми знали, що св. п. С. Галєчко заїхала до своєї товаришки з УСС, що в той час вчителювала в Пасічній «на нафтах», пані Підвисоцької і всі прийшли до шкільного будинку. Це невеличкий будинок при головній дорозі з ґанком. В клясі ліворуч побачили ми на досить високому столі тіло Покійної в стрілецькій уніформі. Лице накрите полотенцем, бо Покійна, купаючися зранку, попала — як нам оповідала пані Підвисоцька — у вир, потонула, а рвучка вода несла тіло та оббивала його об каміння так, що обличчя було дуже покалічене. Я оглядався за товаришами зброї Покійної — Січовими Стрільцями, одначе, на наше здивування, не було нікого.[2] — про похорони Галечко. |
|||||
| — Михайло Демянчук |
Примітки
ред.
