Йоаникій Галятовський

	Йоаникій Галятовський
	Стаття у Вікіпедії
	Роботи у Вікіджерелах
	Медіафайли у Вікісховищі

Йоаникій Галятовський (пол. Joannicjusz Galatowski; бл. 1620, Волинь? — 12 січня 1688, Чернігів) — український православний монах, архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові (1669—1688). Випускник, викладач і ректор (1657—1669) Києво-Могилянській колегії. Письменник, агіограф, проповідник і гомілет (теоретик церковного красномовства), педагог, публіцист.

Цитати

Із книги «Ключ розуміння», 1659 р.

Гравюра титульного листа книги «Ключ розуміння», 1659 р.

Не жаль мені, що б’є мене те дерево і залізо, яке в стрілі є, бо то чуже, але жаль мені, що мої ж пера орлині б’ють мене, орла^[1].

Із «Розмови білоцерківської», 1663 р.

Не без голови свята церква, бо має головою, царем і володарем самого Господа Христа^[1].

Одне тіло, коли має дві голови — виродок; відтак і церква, коли 6 мала дві голови — Христа і папи, була б виродком, чого не годиться казати^[2].

Монархія там, де одна людина управляє, аристократія там, де кілька людей володіють і панують; демократія там, де управляє весь народ^[2].

Із книги «Ключ розуміння», 1665 р.

Бог сам через себе, а не через когось іншого відає всілякі речі^[2].

На світі люди, у ділах своїх затверділі, мають серця затверділі^[2].

Морем скляним світ зветься, бо начиння скляне є слабке, легко і прудко б’ється, псується, відміняється^[2].

Світ є морем червоним, бо на світі є війни між людьми, убивства, тиранства; тут кров людська щедро розливається, і від цієї крові світ уже став морем червоним^[2].

Світ є морем мертвим, бо на світі численні люди є грішні, у них тіло хоча й живе, здорове, але душі їхні через гріхи є мертві^[3].

У світовому морі люди ловлені бувають різними сітками^[3].

Багатства є сіткою золотою та срібною, бо коли люди в золоті та сріблі кохаються і його збирають, то про Бога не дбають^[3].

Павук пекельний — дух нечистий; по всіх домах між всіма людьми світськими та духовними і по всьому світу він розтягає свої сіті-гріхи на людей^[3].

Відає сумління твоє, відає і серце твоє, що ти вчинив^[3].

Хто багато їсть і багато п’є, той небагато буде жити на світі^[3].

Багаті через те не можуть довго жити на світі, бо вони печаляться, що не мають де багатства свого сховати^[3].

Мають багаті люди відати, що вони є убогими, а убогі є багатими. Через те багаті є убогими, бо вони ще більшого багатства прагнуть мати, ніби нічого не мали. І ніколи багатством не наситяться. Убогі ж люди є багатими через те, що вони жодного багатства мати не хочуть, бо вони в серці своєму мають скарб духовний: цноти і добрі вчинки^[3].

Одні люди хоч чисті на тілі, але нечисті на душі^[3].

Чотири колеса у возі — чотири головні цноти. Перше колесо — мудрість; друге колесо — мужність; третє колесо — повстримність; четверте колесо — справедливість^[3].

Світ ідолом зветься, бо як ідол зверху гарний, світиться на ньому золото чи срібло^[3].

Маємо відати, що двояка є воля Божа: та, що упереджує вчинки наші, і та, що настає після вчинків наших^[4].

Як темність світлості, як гіркота солодкості, як хвороба здоров'ю і як смерть живому, так невірні люди вірним, злі добрим протиставляються, ненавидять їх та переслідують^[4].

Перша причина, через що злі люди на світі добрих ненавидять: добрим людям Бог дає свою велику ласку, а злим людям не дає такої ласки. Друга причина: добрі люди віддаляються від злих людей, не хочуть із ними товариства. Третя причина: добрі люди не хочуть тих учинків чинити, котрі злі люди чинять^[4].

Глядалищем зветься світ, бо як на глядалищі численні люди біжать до наміченої мети, а тільки один бере почесть^[4].

Небагато людей буде в небі, більше їх буде в пеклі^[4].

Тепер більше людей є на світі, котрі кохаються в порожнюванні, у пияцтві, у збитках і в інших розпустах; менше є таких, котрі тих гріхів стережуться і в добрих учинках кохаються^[4].

Дерев’яним та глиняним начинням називаються люди злі, безбоязні, грішні^[4].

Не можуть багаті неба доступитися, бо вони зле свого багатства заживають^[4].

Люди пишні є ідолами високими та широкими, багато-бо про себе розуміють, великими себе чинять і над інших людей виносяться^[4].

Вугіллям вогненним називають любов, яку ми збудимо до себе в неприятелі нашому, коли його нагодуємо й напоїмо, бо вже матиме в горні своєму любов до нас і з неприятеля приятелем нам стане^[4].

Гріх є ніщо, бо чоловіка в нівеч обертає, позбавляє його добр природжених і надприроджених^[4].

Світ яблуко є райське, яке зверху було гарне, а всередині мало смерть^[5].

Духовний сенс у Божих таємницях захований^[5].

Через те гріхи тяжкими вагами називаються, бо вони нахиляють і тягнуть додолу чоловіка^[5].

Світлістю накази Божі називаються, що їх духовні наші розум та сумління просвічують. Тьмою звуться гріхи, що душевні очі наші засліплюють^[5].

Коло є оборотне і нестатечне, і світ є оборотний і нестатечний: піднесе людину на гонор високий, потім її додолу кине й розіб’є^[5].

Не забезпечуйся, чоловіче, котрого піднесло догори, бо швидко будеш під колом; прудко тебе, чоловіче, світ зрадить: багатого убогим, пана слугою, покровителя невільником учинить^[5].

Котрі люди світом погорджують, тим світ є розіп’ятий. Так само, котрими людьми світ погорджує, ті є для світу розіп’яті^[5].

Маємо розуміти грішника такого, який грішив в немочі або невідомості, а не зі злості^[5].

Троякий є світ: великий, малий і середній. Великий світ є будинок, учинений з небес та елементів — з вогню, повітря, з води, із землі. Малий світ є людина. Середній світ є весь народ людський^[5].

Тіло є ворогом душі, бо воює на душу пожадливостями своїми тілесними і часто душу губить^[5].

Працюймо і порожнювання вистерігаймося, бо в морі вода гірка і солона через те, що море не тече. В ріках-бо вода солодка через те, що тече і рухається^[5].

Люди, коли порожнюють і нічого не роблять, о на них неприятелі душі воюють і душі їхні гріхами забивають^[6].

Назви людину стрілою, яку Бог із всесилля свого, як стрілу, в світ випускає і до неба скеровує. Але часто та стріла летить до пекла, коли чоловік живе зле на світі^[6].

Із книги «Небо нове», 1665 р.

Гравюра титульного листа книги «Небо нове»

Правда того не боронить, хто правди не любить^[6].

Немає-бо спокою незгідним, але тільки людям доброї волі^[6].

На щастя не треба сподіватися і в гордість підноситися, бо щастя змінне є^[6].

Із твору «Гріхи різноманітні», 1685 р.

Волає про помсту до Бога насилля над людьми убогими, сиротами, вдовами, приходними й невільниками^[6].

Супроти Духа Святого є гріх спротивлення явній правді, коли хто бачить явну правду, однак противиться їй і не хоче її признати^[6].

Супроти Духа Святого є сіяння неприязні межи братією, коли хто сіє неприязнь поміж приятелями і поміж іншими людьми і до звади їх приводить^[6].

Двоякий гріх є: один наш власний, котрий самі чинимо, другий — гріх чужий, що його інша людина чинить, однак ми того чужого гріха стаємо учасниками^[7].

Двоякий знову гріх є: один явний, про якого люди знають, другий — таємний, котрого таємно чоловік чинить, бо того ніхто не бачить^[7].

Примітки

↑ ^а ^б Мудрість, 2019, с. 212
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Мудрість, 2019, с. 213
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Мудрість, 2019, с. 214
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Мудрість, 2019, с. 215
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Мудрість, 2019, с. 216
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Мудрість, 2019, с. 217
↑ ^а ^б Мудрість, 2019, с. 218

Джерела

Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Мудрість—2019——212-1] а ^б Мудрість, 2019, с. 212

[Мудрість—2019——213-2] а ^б ^в ^г ^д ^е Мудрість, 2019, с. 213

[Мудрість—2019——214-3] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Мудрість, 2019, с. 214

[Мудрість—2019——215-4] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Мудрість, 2019, с. 215

[Мудрість—2019——216-5] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Мудрість, 2019, с. 216

[Мудрість—2019——217-6] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Мудрість, 2019, с. 217

[Мудрість—2019——218-7] а ^б Мудрість, 2019, с. 218

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]