Гаррі Поттер (серія книжок)

«Гаррі Поттер» (англ. Harry Potter) — серія з семи фантастичних романів англійської письменниці Джоан Роулінг про пригоди юного чарівника Гаррі Поттера.

Гаррі Поттер і філософський камінь

• — Ото була б оказія, якби саме того дня, коли, здається, нарешті зникнув Відомо-Хто, про нас довідалися маґли. Сподіваюся, Дамблдоре, він справді відійшов?
  — Начебто так. — відповів Дамблдор. — Маємо бути вдячними. Може, бажаєте лимонного щербету? (Професорка Макґонеґел і Дамблдор)

• — Поттере, у тебе вигляд цілком здоровий. Отож вибач, що я не звільняю тебе від домашніх завдань. Але запевняю: у разі твоєї смерті виконувати їх необов’язково (Професорка Макґонеґел і Поттер)

• — Волдеморт мав силу, якої я ніколи не матиму.
  — Тільки тому, що ви надто...е-е..шляхетні, щоб скористатися нею
  — Добре, що зараз темно. Я ще ніколи так не червонів відтоді, як мадам Помфрі похвалила мій новий капелюх (Професорка Макґонеґел і Дамблдор)

• — Не існує нічого неможливого, якщо маєш крихту зухвальства (Рон Візлі)

• — Якщо сумніваєшся — іди в бібліотеку (Рон Візлі)

• — Щастя існує і в найтемніші часи, якщо не забути ввімкнути світло (Професор Дамблдор)

• — Рано чи пізно ми всі стаємо перед вибором між тим, що правильно, і тим, що легко (Професор Дамблдор)

• — Треба бути дуже хоробрим, щоб чинити опір ворогам, але потрібна не менша хоробрість, щоб чинити опір друзям (Професор Дамблдор)

• — Не жалій мертвих, Гаррі. Жалій живих, а понад усе тих, що живуть без любові (Професор Дамблдор і Гаррі Поттер)

• — Ми сильні рівно на стільки, на скільки об’єднані, і на стільки ж слабкі — на скільки розділені (Професор Дамблдор і Гаррі Поттер)

• — Завжди називай речі своїми іменами. Якщо боятися імені, починаєш боятися й того, хто має це ім’я (Професор Дамблдор і Гаррі Поттер)

• — Не варто поринати у мрії, забуваючи про життя, пам’ятай про це (Професор Дамблдор і Гаррі Поттер)

• — Правда — це прекрасна і страшна річ, тож до неї треба ставитися з великою обережністю (Професор Дамблдор)

• Уздовж рівненько підстрижених живоплотів Прівіт-драйв промчав вітерець, і вуличка чемно й тихенько лежала під чорним небом, нітрохи не скидаючись на місце, де могло б статися щось дивне. Гаррі Поттер, не прокидаючись, повернувся у ковдрах на другий бік. Одним рученям він накрив листа біля себе і спав далі, не знаючи, що він особливий, не знаючи, що він знаменитий, не знаючи, що за кілька годин його розбудить вереск місіс Дурслі, коли вона відчинить двері, щоб поставити пляшки на молоко; не знаючи, що протягом наступних кількох тижнів його штурхатиме й щипатиме двоюрідний брат Дадлі... Звідки йому було знати, що саме цієї миті по всій країні збиралися люди, підносили келихи і стишено виголошували тости: "За Гаррі Поттера - хлопчика, що вижив!"

• Гаррі міг би заприсягтися, що, коли повз нього просковзнула змія, він почув, як низький шиплячий голос проказав: "Бразиліє, я йду!..Ссспасибі, аміґо!" (випадок зі зниклим склом)

• — Дивний спосіб добиратися до чаклунської школи - поїздом. А килими-літаки міль поточила, еге? Дядько Вернон Дурслі

• — Фред, ти наступний, — звеліла пухкенька жіночка
  — Я не Фред, а Джордж. Шановна, і ви ще називаєте себе нашою мамою? Невже ви не бачите, що я Джордж?
  — Вибач, любий Джордже.
  — Жартую, я Фред, — усміхнувся хлопець і пішов. Молі та Фред Візлі

• — О, то ти вже староста, Персі? — здивовано запитав один із близнюків. — Чого ж ти нам нічого не сказав? Ми навіть не здогадувались.
  — Стривай, здається, він щось казав. — встряв інший близнюк. — Одного разу...
  — Або й двічі...
  — Одну хвилинку...
  — Цілісіньке літо... (Фред і Джордж Візлі)

• — А ви обидва... Дивіться мені, поводьтеся цього року чемно. Якщо я отримаю ще одну сову з повідомленням, що ви... висадили в повітря туалет або...
  — Висадили туалет? Та ми до нього й близько не підходимо!
  — Але ідея чудова. Дякуємо, мамо! (Молі Візлі до синів Фреда та Джорджа)

• — Не плач, Джіні, ми тобі вишлемо цілу купу сов!
  — І гоґвортську накривку для унітазу! (Фред і Джордж сестрі Джіні, що не хоче прощатися з братами)

• — Вітаю вас із початком нового навчального року в Гоґвортсі! Перед початком бенкету я хотів би сказати ще пару слів. Ось вони: Бовдур! Булька! Кулька! Круть! - Дякую! (Дамблдор на бенкеті першого вересня)

• — Він що, трохи божевільний? — запитав він обережно Персі.
  — Божевільний? — безтурботно перепитав Персі. — Та він геній! Найкращий чарівник у світі! Хоч і трохи божевільний, це правда. (про Дамблдора)

• — Оскільки ми тут не будемо, махати, як дурні, паличками, чимало з вас не повірить, що це справжня магія. (Професор Снейп про зіллєваріння)

• — Перепрошую, професоре Флитвік, можна на хвилинку Вуда?
  "Вуда? — здивувася Гаррі. — Що це, лозина, якою його лупцюватимуть?"(Професор Макґонеґел викликає капітана команди з квідичу Олівера Вуда)

• — А що, якщо я махну паличкою, й нічого не трапиться?
  — Тоді викинь її і розтовчи йому носа. — сказав Рон. (Гаррі і Рон про дуель з Мелфоєм)

• Але з того моменту Герміона Ґрейнджер стала їхньою приятелькою. Бувають такі події, після яких просто не можна не стати друзями, й однією з таких подій була їхня перемога над кількаметровим гірським тролем.

• — У тебе нічого не написано, — зауважив Джордж. — Вона, мабуть, думає, що ти й так не забудеш своє ім'я. Але ж і ми не дурні: чудово знаємо, що нас звати Дред і Фордж. (Джордж Візлі про светр Рона, який зв'язала їх мама)

• — Мені ніколи не вистачає шкарпеток, — пояснив Дамблдор. — Ось іще одне Різдво минає, а я не отримав жодної пари. Люди чомусь думають, що мені треба дарувати самі книжки. —(Албус Дамблдор)

• Тихенько, щоб більше ніхто не чув, Гаррі розповів їм про несподівано‑жахливе бажання Снейпа стати суддею з квідичу.
  — Не грай! — відразу сказала Герміона.
  — Скажи, що захворів, — запропонував Рон.
  — Вдавай, ніби зламав собі ногу, — порадила Герміона.
  — Справді зламай собі ногу!' — додав Рон.

• — Пастка диявола...Пастка диявола...Що там казала професорка Спраут? Вона любить темряву і вогкість...
  — То запали вогонь! — задихався Гаррі.
  — Так, звісно, але тут немає хмизу! — заплакала Герміона, заламуючи руки.
  — Ти що, здуріла? — заревів Рон. — Ти чарівниця, чи хто?!

• — Те, що відбулося у підвалах між тобою і професором Квірелом, — абсолютний секрет, і тому, зрозуміло, про це вже знає вся школа. (Албус Дамблдор)

• Твоя мама померла, рятуючи тебе. Є одна річ, якої не може збагнути Волдеморт. Це — любов. Він не усвідомив, що така сильна любов, яку відчувала до тебе твоя мама, залишає свій слід. Не шрам, не якийсь там видимий знак… Така глибока любов — навіть коли того, хто любив нас, уже нема — завжди оберігає. (Албус Дамблдор)

• — Правда — це прекрасна і страшна річ, тож до неї треба ставитися з великою обережністю. Однак я відповім на твої питання, хіба що матиму дуже поважні причини не відповідати, тому заздалегідь прошу мене вибачити. Звичайно, я не брехатиму. (Албус Дамблдор)

• — Відвага буває різною, — сказав, усміхаючись, Дамблдор. — Треба бути дуже хоробрим, щоб чинити опір ворогам, але потрібна не менша хоробрість, щоб чинити опір друзям. (про Невіла)

Гаррі Поттер і таємна кімната

• — Карочє, я новий ловець Слизерину, Візлі, — пихато мовив Мелфой. — Тут усі кайфують від мітел, які мій старий купив нашій команді.
  Рон аж роззявив рота, побачивши перед собою сім розкішних мітел.
  — Класні, правда? — посміхнувся Мелфой. — То, може, й ґрифіндорці нашкрябають трохи грошенят і куплять нові мітли? Маю ідею: розіграйте в лотерею свої «Клінсвіпи–5», — може, якийсь музей і купить їх.
  Слизеринська команда мало не попадала зі сміху.
  — Зате жоден з наших гравців не купував собі місця в команді, — втрутилася в розмову Герміона. — Вони всі потрапили сюди лише завдяки таланту.

• — Стривай! — пробурмотів Ронові Гаррі. — За вчительським столом одне місце порожнє. Де Снейп?
  З усіх учителів Гаррі найдужче не любив професора Северуса Снейпа. А Снейп з усіх учнів найдужче не любив Гаррі. Нещадний і в’їдливий Снейп, який не подобався нікому, окрім учнів свого гуртожитку (Слизерину), викладав предмет «зілля і настійки».
  — Може, він захворів! — з надією вигукнув Рон.
  — Або звільнився, — припустив Гаррі, — бо знову не став викладачем захисту від темних мистецтв!
  — Або його вигнали! — захоплено вигукнув Рон. — Його ж усі ненавидять!
  — Або… — пролунав за їхніми спинами неймовірно холодний голос, — він чекає, щоб довідатись, чому це ви не прибули на шкільному поїзді!

• — Гаррі, ти вмієш говорити парселмовою, — спокійно пояснив Дамблдор, — бо Волдеморт — останній живий нащадок Салазара Слизерина — теж говорить парселмовою. Якщо я не дуже помиляюся, то разом з цим шрамом він передав тобі тієї ночі і деякі свої здатності. Я певен, що сам він, звичайно, не мав такого наміру.
  — То Волдеморт передав мені частинку себе самого? — приголомшено запитав Гаррі.
  — Здається, так.

• Те, ким ми є насправді, Гаррі, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору. (Албус Дамблдор)

Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

• — Як ти все це встигаєш?
  — Просто я знаю ціну часу.

• — Ну, що ж… це вражає. — Він усміхнувся, побачивши здивований вираз на обличчі Гаррі. — Це означає, що найбільше в світі ти боїшся… боятися. Дуже мудро, Гаррі. (Ремус Люпин)

• — Якщо з тебе й вийшов кращий пацюк, ніж людина, то тут нічим хизуватися! — хрипко вимовив Блек. (про Пітера Петіґру, який 12 років прожив як пацюк)

• — Ти не розумієш! — простогнав Петіґру. — Він би мене вбив, Сіріусе!
  — ТО ТРЕБА БУЛО ВМЕРТИ! — заревів Блек. — ВМЕРТИ, А НЕ ЗРАДЖУВАТИ ДРУЗІВ! МИ ВСІ ТАК БИ Й ВЧИНИЛИ НА ТВОЄМУ МІСЦІ!

• І Гаррі вперше побачив, як виснажене обличчя Сіріуса осяяла щира усмішка. Різниця була вражаюча, мовби крізь кістляву маску раптом прозирнула молодша років на десять особа. На якусь мить він став схожий на того чоловіка, що усміхався на весіллі Гарріних батьків.

• — Гадаєш, що мертві, яких ми любили, покидають нас назавжди? Хіба ми не оживлюємо їх подумки, коли потрапляємо в біду? Твій батько живе в тобі, Гаррі, і його з’ява сталася тоді, коли ти найдужче цього потребував. (Албус Дамблдор)

Гаррі Поттер і келих вогню

• — Коли відбирали нас, він співав іншу пісеньку, — зауважив Гаррі, аплодуючи разом з усіма.
  — Щороку він співає щось інше, — пояснив Рон. — Капелюхове життя, мабуть, страшенно нудне. Думаю, він цілісінький рік тільки те й робить, що складає собі нову пісню. (про Сортувальний Капелюх)

• — Волдеморт має неперевершений талант сіяти незгоди і ворожнечу. Перемогти його ми зможемо лише завдяки міцній дружбі і взаємній довірі. Різниця в характерах та мовах не має значення, якщо ми маємо спільну мету й відкриті серця. (Албус Дамблдор)

• — Пам’ятайте Седрика. Пам’ятайте: якщо настане час, коли вам доведеться зробити вибір між чимось правильним і чимось простим, згадайте, що сталося з добрим, хорошим і сміливим хлопцем лише тому, що він опинився на шляху Лорда Волдеморта. Пам’ятайте Седрика Діґорі.(Албус Дамблдор)
• - Чорт забирай, Гаррі, ти вбиваєш драконів! Якщо ти не можеш запросити дівчаток...
  — Знаєш, вбивати драконів простіше. (Рон Уїзлі, Гаррі Поттер)

Гаррі Поттер і Орден Фенікса

• — Професор Квірел був чудовим учителем, незважаючи на одну крихітну ваду: з його потилиці стирчала голова Волдеморта. Гаррі професорці Амбридж

• Юність не може знати, що думає й почуває людина в старості. Але старим не можна забувати власної молодості... (Албус Дамблдор)

• — А де Крічер?
  — Ридає над старими панталонами моєї мами. А може, заліз в комору і задихнувся від задухи... Та це я вже щось розмріявся. (Гаррі й Сіріус)

• "Наближається той, хто зможе перемогти Темного Лорда. .. народжений наприкінці сьомого місяця тими, хто тричі кидав йому виклик... і Темний Лорд позначить його як рівного собі, але він володітиме силою, недоступною Темному Лордові... і хтось один загине від руки іншого, бо разом їм жити не судилося... той, хто зможе перемогти Темного Лорда, народиться наприкінці сьомого місяця..." (Пророцтво)
• — Мабуть, я повинен тобі пояснити ще одне, — вагаючись, мовив Дамблдор. — Ти, може, дивувався, чому я не обрав тебе старостою? Мушу визнати... я подумав... що ти маєш на своїх плечах і так завеликий тягар.(Дамблдор до Гаррі)

Гаррі Поттер і напівкровний Принц

• — Северусе… — Цей голос налякав Гаррі понад усе, що він пережив цього вечора. Дамблдор уперше по-справжньому благав.
  Снейп нічого не сказав, тільки вийшов уперед і грубо відштовхнув Мелфоя. Троє смертежерів мовчки відсахнулися. Навіть вовкулака, і той нібито вгамувався.
  Снейп якусь мить дивився на Дамблдора, і суворі риси його обличчя не виражали нічого, крім огиди й ненависті.
  — Северусе… будь ласка…
  Снейп підняв чарівну паличку і спрямував її на Дамблдора.
  — Авада Кедавра! (вбивство Дамблдора)

• — То вбий мене, — прохрипів Гаррі, не відчуваючи страху; а тільки лють і зневагу. — Убий, як і його вбив, боягуз…
  — НЕ СМІЙ!… — закричав Снейп, і його обличчя раптом стало навісне, нелюдське, наче він страждав від сильного болю, як отой ув'язнений в палаючій хатині пес, що вив і скавулів за його спиною, — …НАЗИВАТИ МЕНЕ БОЯГУЗОМ! (Гаррі вважав, що Снейп зрадив Дамблдора)

• Він лежав і раптом відчув, що на подвір’ї запанувала тиша. Це перестав співати Фоукс.
  І він знав, невідь-як і невідь-чому, що Фенікс відлетів, назавжди покинувши Гоґвортс, так само, як і Дамблдор покинув школу, покинув світ… покинув Гаррі.

Гаррі Поттер і смертельні реліквії

• — Треба запропонувати йому щось інше, не менш коштовне!
  — Чудово. Зараз піду і принесу ще один старовинний меч ґоблінської роботи, а ти його гарно загорни в подарунковий папір. (Герміона і Рон)
• — Аж через стільки часу?
  —Завжди

Джерела

• Джоан Роулінґ (2002). Гаррі Поттер і філософський камінь. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 319. ISBN 966-7047-39-3.
• Джоан Роулінґ (2002). Гаррі Поттер і таємна кімната. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 252. ISBN 966-7047-34-2.
• Джоан Роулінґ (2002). Гаррі Поттер і в'язень Азкабану. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 383. ISBN 966-7047-36-9.
• Джоан Роулінґ (2003). Гаррі Поттер і келих вогню. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 672. ISBN 966-7047-40-7.
• Джоан Роулінґ (2003). Гаррі Поттер і Орден Фенікса. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 815. ISBN 966-7047-42-3.
• Джоан Роулінґ (2005). Гаррі Поттер і напівкровний Принц. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 576. ISBN 966-7047-29-6.
• Джоан Роулінґ (2007). Гаррі Поттер і смертельні реліквії. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 640. ISBN 978-966-7047-70-2.