Гладій Григорій Степанович

Григо́рій Гладі́й (англ. Gregory Hlady, 4 грудня 1954, Хоростків, Тернопільська область, Українська РСР) — український та канадський актор театру та кіно, театральний режисер і педагог.

Гладій Григорій Степанович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

« Про літературу говорити непросто. Оскільки кожна нова робота вимагає своїх матеріалів, які на даний момент домінують у моїй свідомості та стають настільними на певний період. У мене велика домашня бібліотека. А крім того, у Монреалі, у Національній театральній школі, є чудова бібліотека, одна з найкращих в Америці. Отже, дефіциту хороших книжок про театр не відчуваю. Проте є дефіцит часу. Коли читати? Утім, можу назвати книжку, яка надовго затрималася на моєму робочому столі. Це "До ігрового театру" М. Буткевича. Рідкісна за стилем і глибиною робота великого педагога. Своєрідний "роман навчання", де до дрібних подробиць викладено сучасну систему професійної підготовки режисера. Мене завжди надихали книжки Михайла Чехова, Пітера Брука, Єжи Гротовського, а також Барби, Богарта, Кантора та багатьох інших. Книжки про трансерфінг реальності Вадима Зеланда, праці Кастанеди - ідеальні методики не стільки для реального життя, скільки для сценічних фантазій, де крутіше, ніж у Станіславського, викладається методика життя людського духу». — про читацькі уподобання в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» ГРИГОРІЙ ГЛАДІЙ. ПО ТОЙ БІК ОКЕАНУ (8 лютого 2013 року)

«В українських університетах на мене вплинули Ставицький, Чубасов, Козаков. Пізніше - Марк Нестантінер, який поставив "Стійкого принца" на початку 80-х. Не можу не згадати про литовський вплив - Вайткус і Някрошюс. Васильєв був потім... А основну роль у моєму формуванні в київський період відіграло читання робіт Гротовського (навіть польський вивчив задля цього!), Арто, Брука, Барби, Дельсарта. Поруч із кінофаком у Лаврі була Історична бібліотека - справжнє джерело матеріалів для корисного читання. Завжди цікавився містичними і релігійними авторами, класичною музикою». — про власні українські театральні університети в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» ГРИГОРІЙ ГЛАДІЙ. ПО ТОЙ БІК ОКЕАНУ (8 лютого 2013 року)

«Російський театр у Канаді і Америці, як відгомін минулого, сприймають із пієтетом. Хоча, уявіть, там іноді плутають Станіславського з Достоєвським. Утім, я й сам мало що знаю про сучасний російський театр. Мені ближче пошуки поляка Крістіана Люпи. І ті з російських режисерів, які прагнуть до його стилю, мені близькі. По відео про театр судити важко... Що ж до сучасного театру в Україні, тут мій погляд може бути дуже суб'єктивним. Бачив відносно недавно театр із Івано-Франківська. Вони привозили на гастролі в Монреаль спектакль за творами Марії Матіос. Приймали цю постановку "на ура". Щоправда, основний глядач - діаспора. Сам я часто у своїх майстер-класах спираюся на, так би мовити, українську тематику, пов'язану з міфологією України, ритуалами, стародавнім співом. Це викликає величезний інтерес. До речі, ще на початку 90-х у Лозанні я заглиблено працював із групою учасників семінару над гоголівським "Вієм". І ще тоді в театрі Віді мені пропонували ставити спектакль за мотивами цього твору. Але не вийшло через мою зайнятість у кіно. Дотепер шкодую... Сподіваюся, Влад Троїцький утримав цю планку високо?» — про те, наскільки сьогодні цікавий глядачам і фахівцям за океаном сучасний театр України і Росії в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» ГРИГОРІЙ ГЛАДІЙ. ПО ТОЙ БІК ОКЕАНУ (8 лютого 2013 року)

«Така робота - саме задоволення. Я познайомився з ним ще в 70-ті роки на зйомках фільму "Дударики", коли був студентом театрального інституту. У нас у цьому фільмі не було спільних сцен, але взаємини відтоді якось зав'язалися... ...Репетиції "Істерії" проходили в кількох "вимірах". Мені хотілося багато чого вкласти в цю роботу. П'єса поєднує в собі практично всі можливості сучасного театру: від трагедії до бульварного фарсу, циркової клоунади. Левова частка роботи полягала в тому, аби зруйнувати в акторах сформовані стереотипи, прищепити бацилу сценічної авантюри і відчайдушності, не втрачаючи водночас стрижня театру-ритуалу, певної сакральності; поєднання святості і часто провокації». — про те, як працювалося з Богданом Ступкою в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» ГРИГОРІЙ ГЛАДІЙ. ПО ТОЙ БІК ОКЕАНУ (8 лютого 2013 року)

«У Молодому (тоді Молодіжному) я пропрацював не так вже й довго. Період був насичений. Саме тоді я серйозно захопився ідеями Гротовського і почав розвивати з групою акторів методику тренінгу, яка згодом вилилася в постановку "Стійкого принца" з режисером Марком Нестантинером. Звичайно, якби запропонували постановку в київському Молодому театрі, то погодився б. І ніякий гонорар не став би перешкодою. Тут, швидше за все, тільки питання мого вільного часу. Але завжди залишаюся відкритим можливості приїхати в Україну і поставити щось». — про роботу в Києві в Молодіжному театрі в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» ГРИГОРІЙ ГЛАДІЙ. ПО ТОЙ БІК ОКЕАНУ (8 лютого 2013 року)

«Образ Шухевича в мене асоціюється з фігурою героя грецької трагедії. Якщо перезнімати, то я б зосередився на позачасовому аспекті, драматургічно обмежився невеликим періодом його біографії. Прикладом став би "Попіл і алмаз" Вайди. Подалі від ідеології. А взагалі життя і смерть Шухевича можуть дати привід для створення десятка приголомшливих кіноісторій». — про гру в картині Олеся Янчука "Нескорений", присвяченій Романові Шухевичу в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» ГРИГОРІЙ ГЛАДІЙ. ПО ТОЙ БІК ОКЕАНУ (8 лютого 2013 року)