Горностай Катерина Павлівна

Горностай Катерина Павлівна (нар. 15 березня 1989) — українська режисерка та сценаристка. Членкиня журі кінофестивалю «Wiz-Art» (2014), членкиня Української кіноакадемії (з 2017).

Катерина Горностай

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

В ігровому кіно мені зараз навпаки найцікавіша гібридна форма, коли є якийсь створений сюжет, але недалекий від того, як усе дійсно відбувається. Мені подобаються сюжети, в яких не відбувається якихось екстраординарних чи супердраматичних речей, подобається знаходити на ролі людей, які будуть в цьому фільмі жити. Людей, які мали подібний до своїх героїв досвід, щоб їм не треба було грати, щоб вони у наших запропонованих обставинах були собою.

Документалістика показує, як виглядає реальність, й ти можеш потім зіставляти те, що бачив із тим, що є в ігровому світі, який ти створюєш, і прибирати фальш, якщо вона раптом з’являється. Це те, що найбільше дає документалістика.

Задача сучасних українських кінематографістів — просто продовжувати працювати. Ми бачимо, що за нами вже підтягується молодше покоління, яке закінчує Карпенка-Карого та виграє «Молодість», і це дуже круто. Є рух: ми рухаємося, рухається старше покоління, на фільми якого ми ходимо, рухається покоління за нами. Головне, щоб рух не припинявся.

Короткометражне кіно взагалі вважається не таким серйозним, як повний метр, хоча насправді підхід до його виробництва у сенсі справжності намірів і всієї роботи абсолютно ідентичний. Все одно — у тебе фільм на пів години чи на півтори, ти однаково виточуєш його, доки він не почне працювати.

Мені здається, що є кіно і не кіно, а яке саме – ігрове чи документальне – то неважливо.

Найбільшою пересторогою було те, що ми поєднуємо в одне середовище людей, які не мають акторського досвіду та пройшли лабораторію, і людей, в яких цей досвід величезний (акторів, які зіграли батьків). Ось тут було трохи страшно, бо мені не хотілося, щоб глядач відчував цю різницю, тому ми намагалися її якомога ефективніше нівелювати. Але все одно, це був цікавий експеримент. — Про фільм «СТОП-ЗЕМЛЯ»

Насправді неважливо — короткий метр чи повний, ти все одно дуже хвилюєшся. Просто коли він повнометражний, дивлячись його в залі з глядачем, ти хвилюєшся на півтори години довше.

Наш процес не про авторитарність. І найбільше мені подобається працювати з тими людьми, які хочуть долучитися до процесу, стати авторами своєї частини роботи. Це таке задоволення, коли я бачу, як кайфує, наприклад, художниця з костюмів від того, як вона створює образ, а потім бачить його у кадрі.

Я люблю документалістику й документальним кіно далі займаюся опосередковано через студентів, яких навчаю. Це класна вправа на побудову форми. Якщо людина хоче займатися кіно, навіть ігровим, то вчитися формувати висловлювання найзручніше саме на документальному матеріалі.