Гребінка Леонід Євгенович

Леоні́д Євге́нович Гребі́нка (1909 — 1942?) — український поет, перекладач.

Леоні́д Гребі́нка

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Цитати

• Буває, дума ялова
  мордує голову зважнілу,
  І пнешся марно, понад силу,
  Її оформити в слова,
  І сплюнеш. Раптом на папері
  Зайчисько сонячний майне,
  І думці вже відкрились двері
  У слово, римами міцне.

(«Буває, дума ялова...», с. 91)

• Вирвав із серця бога...
  Все, що з великої літери,
  Кинув собі ж під ноги.
  Руки гидливо витер.
  Видер із серця з болем,
  Серце лишив порожнє.
  Нащо руками кволими
  Рану тривожити?!
  Зрікся старих традицій,
  В них же застрявши добре.
  Потім шукаю позицій,
  Втративши обрії...

(«Вирвав із серця бога...», с. 45)

• Горів був я в самім собі
  і зараз можу серце гріти
  на попелі свого чуття.

(«Проблема "Вічності"», с. 76)

• Де дістати такої снаги,
  Щоб відчути себе великим?

(«Ой упав туман...», с. 45)

• Зітру сліди дурного олівця —
  Не кожна думка ляже на папері.
  Та врешті ж я таки не обіцяв
  Розкрити навстіж, просто в серце двері.
  
  У серці є затаєний куток,
  Де думка живиться окисленою кров'ю.

(«Зітру сліди дурного олівця...», с. 70)

• Кількома мазками акварелі
  Сонце бризнуло на темний пароплав,
  На своїй розгорнутій постелі
  І Дніпро — синітися почав.
  
  Позникали всі нічні коханці
  Розкуйовджено-глибокого Дніпра.
  Ах, який ти, Дніпре, гарний вранці,
  Коли в воду промінь зазира!

(«Кількова мазками акварелі...», с. 62)

• Мов шкоринку глевкого хліба,
  Пережовую слово терпке.

(«Мов шкоринку глевкого хліба...», с. 50)

• Могилки. Ні жаху, ні одчаю.
  Одійшло минуле теж під могилки.
  Із грудьми розкритими стрічаю
  Днів нових цілинну ще блакить.

(«На обніжку десь там», с. 30)

• Назавжди розколоте вчорашнє
  Ржею вкрилось, догниває і зника.

(«На обніжку десь там», с. 29)

• Силуетом вискочило місто,
  Поламавши контури степів.
  Хтось незнаний на чорнозем міцно
  Металевим кроком наступив.

(«Силуетом вискочило місто...», с. 64)

• У мене ще є зброя — слово,
  її віддавна я носив,
  дарма, що й жменьки складних слів
  я й досі до людей не мовив.

(«Проблема "Вічності"», с. 78)

• Хто вішав на скарби замок,
  хто не промовивши замовк, —
  той вічності уже не зборе.

(«Проблема "Вічності"», с. 84)

• Щомить я старівся на рік,
  щодень переживав епоху.
  Тоді життя потужний крик
  міг навіть вічність наполохать,
  міг викликать до герцю смерть.
  Ну та й упився ж я ущерть
  життя, без міри й без оглядки;
  а можна б в спокої прожить
  з життя цього собі сто літ,
  та ще залишити й нащадкам.

(«Проблема "Вічності"», с. 76-77)

Джерела

• Гребінка, Леонід. Радість чорноземна: Поезії, переклади / Упоряд. та авт. приміт. Ростислав Доценко; Авт. передм. Іван Дзюба. — К.: Дніпро, 1990. — 320 с.