Даля Стасевська

Даля Стасевська (народилась 30 грудня 1984 року, Київ) — фінська диригентка українського походження, головна запрошена диригентка симфонічного оркестру ВВС і головна диригентка симфонічного оркестру Лахті; волонтерка, активно підтримує ЗСУ.

Даля Стасевська

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про себе

Мій батько – киянин, але він емігрував з України, коли йому було 18 років. Я вважаю себе фінкою з українським серцем. Наша бабуся – теж українка, жила з нами і їй було дуже важливо підтримувати нашу українську культуру і передати її дітям. Тобто мені та моїм двом братам. Там, де я виросла, взагалі українців не було. Ми були у такому вакуумі. Але зараз я дуже вдячна, що батько і бабуся знайшли силу і щодня змушували читати, писати, вивчати вірші та українські пісні.

Ми вперше приїхали в Україну тільки у 1999 році. Тоді почали знайомитися в Україні з українською культурою, а до того все було на словах. А зараз я знайшла музичну родину у Львові й маю надію, що буду приїжджати сюди частіше, ніж раз на п'ять років.

Дуже хочу налагодити співпрацю з українськими оркестрами та виступати з ними закордоном. Ми маємо пишатися українською класичною музикою. Треба показати світові, які в Україні музиканти, яка музика. Треба почати інвестувати, досліджувати, грати, записувати. Це частина деколонізації.

Я — публічна персона, тому намагаюся використовувати кожну можливість, щоби нагадати про Україну. Це робота і в соцмережах, і на сценах під час моїх концертів, у кожному інтерв’ю, а також непублічна дипломатія із політиками.

Коли ми 1990 року переїхали до Фінляндії, навколо якщо й були українці, то тільки російськомовні. Тому ми жили в такому своєму вакуумі. Наш тато був дуже вимогливий: щодня ми мали читати і писати українською мовою. Пізніше до нас у Тампере з Києва переїхала бабуня Ірина Петрівна і зайнялася нашим вихованням і мовою. Довгий час єдиними, з ким я розмовляла українською, була родина: бабуня, тато і брати. Також нас навчили звертатися на "ви" — це повага до іншої людини. У Фінляндії такого немає: тут, як і в англійській, "ти" — це і "ви".

Я — фінка. Але з величезним українським серцем. Я завжди так кажу.

Темперамент у мене більше український. Я дуже люблю Україну і з кожним візитом туди відчуваю, як посилюється моя українська ідентичність.

На скрипці я почала грати у вісім років, але тоді не мала великого інтересу до неї. У 13 років це змінилося. У бібліотеці, куди я завжди ходила після школи, вперше прослухала запис опери "Мадам Баттерфляй". Почула оркестр, спів — усе це мене захопило. Саме тоді з’явилося бажання грати в оркестрі. І такою була моя мрія, коли вступила в Академію Сібеліуса.

У 20 років я вперше побачила диригентку. Це було так, як подивитися у дзеркало: може, я також зможу!? Вона була студенткою академії і познайомила мене з моїм майбутнім учителем Йорма Панула. Він — легендарна особистість: йому вдалося створити грошовий фонд для академії, щоби двічі на тиждень студенти могли мати репетиції зі справжнім камерним оркестром.

Цитати про роботу

Наша робота залежить від запрошень. Я маю відрядження 200 днів на рік. Але сама не можу нікуди себе подати. Якщо подобаюся оркестру, то вони мене запрошують. Так було в Лагті, куди мене запросили бути керівницею-диригенткою на три роки. Так само трапилося і з Симфонічним оркестром ВВС, де я маю контракт на чотири роки.

Мені дуже подобається працювати у Штатах. Там велике змішання культур і впливів. Для артиста це дуже цікаво. Також мрію більше працювати в Україні і, може, одного дня вдасться курувати фестиваль української класичної музики, проводити майстер-класи для молодих диригентів, композиторів та оркестрових музикантів.

Цитати про сім'ю та чоловіка

Познайомилися ми 2015 року о 4:30 в Гельсінкі в Макдональдзі.. Крім нас там нікого не було. Він запитав, чи я не хочу поїсти та поговорити? Ми почали розмовляти — і виявилося, що ми обидвоє музиканти, що за місяць до того він був на прем’єрі в Гельсінській опері, де я диригувала, а його сестра грала в оркестрі. Так ми почали зустрічатися. Весілля було через два роки в будиночку біля моря у Тьоольо.

Цитати про Фінляндію та підтримку України

Фіни самі добре пам'ятають, коли Фінляндія воювала з Росією. Тож, коли я попросила зв'язати вовняні шкарпетки, всі настільки відчули подібність ситуації, коли ми теж колись в'язали на фронт вовняні шкарпетки. І це потрібно. Там ще багато жінок сказали, якщо потрібно, ми можемо цілу зиму в'язати. Я знаю, що багато людей їздять з допомогою в Україну, хтось читає постійно і допомагає, коли поширює інформацію. Щоб люди не забували. І, наприклад, тепер у нас в пресі дуже багато пишуть, що ціни на електрику піднялися всюди, а фіни постійно нагадують, мовляв, будь ласка, люди, нам просто треба пережити цей час.

Думала, може тисячу шкарпеток зв’яжуть, а народу було так багато, що від думки, як я це зможу перевезти, мене кинуло у піт. Отаке тепло від Фінляндії я привезла! Хотіла, коли наступає зима, передати військовим тепло. Попросила: люди є один тиждень і нав’яжіть стільки вовняних шкарпеток, скільки встигнете і я автомобілем привезу, щоб передати тепло від фінів міста Лахті для українців.

Перед кожним концертом я роблю промову і граємо український гімн. Через 2 тижні після війни ми переговорили з моїми братами і вирішили, що нам не вистачає тільки давати інтерв’ю і бути активними у соцмережах. Нам потрібна також акція і ми відкрили таку гуманітарну допомогу, інтернет-сайт для фінів і почали збирати кошти. І напевно через місяць ми назбирали достатньо грошей і змогли купити нашу першу машину її що було потрібно.

Цитати про війну в Україні

Ми не можемо дивитися вбік або втомлюватися, тому що бойова машина не втомлюється.

Ми маємо бути разом і робити все можливе для України.

Я не можу врятувати Україну, граючи музику, але я можу використовувати свій рот і говорити, і я можу діяти.Ми не можемо просто ховатися за своїми чеснотами. Настає час діяти.

У 2014 році я активно давала інтерв’ю фінським медіа, і трапився такий інцидент: Валерій Гергієв, шеф Маріїнського театру опери та балету в Санкт-Петербурзі, написав дивного листа, що ми — одна велика нація, Україна і Росія — це те саме, й зібрав кількасот підписів … Я написала листа-відповідь англійською, у якому зазначила, що Україна — це Україна. Виступила проти війни й наголосила, що як митці ми маємо захищати одні одних, а не стріляти.

Джерела

• https://zahid.espreso.tv/razom-z-bratami-dopomagaemo-ukrainskim-voinam-finska-dirigentka-i-volonterka-dalya-stasevska
• https://daycom.com.ua/dyryhent-ukrainskoho-pokhodzhennia-prysviachuie-sebe-iak-muzytsi-tak-i-dopomozi-kraini/
• https://www.ukrinform.ua/rubric-diaspora/3588005-fini-zvazali-dla-zahisnikiv-ukraini-20-tisac-vovnanih-skarpetok.html
• https://suspilne.media/288925-dirigentka-z-finlandii-privezla-do-lvova-avto-ta-10-tisac-par-vovnanih-skarpetok-dla-zsu/
• https://localhistory.org.ua/texts/interviu/mene-zavzhdi-perepovniuvala-velika-gordist-ia-ne-moskalka-ia-ukrayinka/