Даріо Фо
Даріо Фо (іт. Dario Fo, нар. 1926) — італійський драматург, режисер, теоретик театру, художник. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1997), почесний доктор римського університету «Ла Сапієнца» (2006).
| Даріо Фо | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Я не є політиком. Однак є людиною свого часу і повстаю проти того, як йдуть справи в нашій країні. Ми знаходимося перед лицем божевільного парадоксу, гідного Короля Убю (Фо згадує п'єсу Жаррі, наділяючи Берлусконі рисами Убю). Закони видаються спеціально для короля Берлусконі, міністри до двору підбираються такі, які захищають тільки власні інтереси. А публіка аплодує. Наш Лицар[1] володіє чотирма телеканалами і контролює все населення. Він скупив головні журнали та газети — інші придбав його брат, — а також видавництва, кінотеатри... Він закрив передачі, де могли очорнити його образ, і вигнав журналістів, які насмілилися виступити проти нього. Так з екранів прибрали Енцо Біаджі або Мікеле Санторо. Берлусконі користується повною безкарністю[2]. |
Я співчував комуністичної партії аж до того дня в 1970 році, коли наважився поставити під сумнів її устрій. Я написав кілька п'єс, як, наприклад, "Похорон господаря», де критикував сталінізм і деякі положення соціал-демократів ІКП, Італійської комуністичної партії. Гастролі були саботовані ІКП, так що десятки постановок були зірвані[2]. |
Сміятися і ще раз сміятися. Коли народжується дитина, батьки намагаються змусити її сміятися, кривляючись. Чому? Тому що той момент, коли вона засміється, означатиме, що у неї з'явилася здатність мислити. Вона навчилася розрізняти правильне і помилкове, реальне і вигадане, гримасу і загрозу. Навчилася бачити те, що приховується під маскою. Сміх звільняє людину від страху. Весь обскурантизм, вся система диктатури заснована на страху. Тому смійтеся[2]! |
Примітки
ред.
