Девід Іглмен

Девід Іґлман (англ. David Eagleman)  — американський нейробіолог, викладач Стенфорду, автор восьми бестселерів про роботу мозку.

Девід Іґлман

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Академічна наука функціонує так, що для вивчення конкретної проблеми потрібно отримати грант. І проблема має бути вузькою, тому її вивчення буде лише наступним маленьким кроком. Це також стосується багатьох людей, які мають великі ідеї і справді хочуть зробити науковий прорив. Але це дуже складно зробити в академічному середовищі. Тому я щасливий і вдячний, що існує світ, завдяки якому ми можемо цілити вище.

Виклик у тому, що всі ми багато говоримо про дезінформацію, але насправді цю проблему складно вирішити. Новинні агенції мали б тиражувати правдиву інформацію, щойно вони її отримали. Але так не відбувається. Життя – складне.

Візьмемо політ на Місяць. Якби ви були в наукових колах, ви б ніколи не змогли побудувати космічний корабель і потрапити на Місяць. Для цього потрібні компанії на зразок NASA, SpaceX чи Blue Origin. Бо академічна наука має обмежені можливості. Тому я вважаю, що дуже корисними є й академічне середовище для проведення фундаментальних досліджень, і підприємництво для реальної розробки продуктів і реалізації ідей.

Для мене не існує однієї частини мозку, бо це все гігантська мережа. Я маю на увазі, що все поєднано з усім. Тому, на мою думку, найважливіша річ про мозок – це його гнучкість, нейропластичність. І це те, про що я часто пишу. Якщо хтось втратить зір, його нюх, тактильність почнуть домінувати. Якщо хтось втратить слух, то його зір візьме гору. Все це пластичність мозку, яка справді цікавить мене більше, ніж якась конкретна ділянка.

Коли ми оцінюємо тривалість ретроспективно, то все це стосується пам’яті. А саме того, скільки спогадів ви маєте про те, що сталося. Тож якщо я думаю, коли востаннє бачив свого друга, я згадую, що відбувалося протягом цього часу, і так оцінюю його швидкоплинність. Якщо ви займаєтеся справді нудними справами, тоді у вас формується небагато спогадів. А якщо ви зайняті чимось захопливим, то у вас купа спогадів. І це впливає на те, як швидко чи повільно для вас пройде проміжок часу. Під час локдауну ми виявилися замкненими в чотирьох стінах. І справді складно сформувати чіткі спогади, коли ти постійно перебуваєш в одному місці. Ось чому люди за останні півтора року були дуже збентежені.

Ми знаємо, що у нас є мільярди нейронів, які щосекунди передають сотні електричних сигналів. Але ми не знаємо їхній код, тому зчитуємо лише випадкові речі.

Нам бракує розуміння того, як наш досвід перетворюється на точну структуру в мозку. У цьому лісі 86 мільярдів нейронів і 500 трильйонів зв’язків між ними. І все, що ми переживаємо, зокрема те, що ми зараз спілкуємося, змінює цей ліс у дуже детальний і специфічний спосіб. Але поки що ми не знаємо, як це читати. Це справжній виклик.

Спільнота має зосередитися, звичайно, на тому, що пов’язане з вдосконаленням технологій, які безпосереднього не втручаються в мозок, але які дають нам змогу його вимірювати та вивчати по-новому. Малоймовірно, що ми зможемо сформувати всеохопну теорію мозку, поки не навчимося досліджувати мільярди нейронів у реальному часі. Саме тоді, коли ми отримаємо дані, ми зможемо сказати: «О, гляньте, що показують дані».

У будь-якому разі все, що ми переживаємо і споживаємо, формує наш мозок. І чи це тотальна дезінформація, чи напівправда – все це впливає на мозок. Знаєте, ми живемо в XXI столітті. Є багато речей, в які ми віримо зараз, але в які не будуть вірити у XXII столітті. Але це просто робить нас тими, ким ми є.

У 1950-х роках величезним відкриттям, яке змінило наше життя, було ДНК. Ти просто стежиш за порядком букв, а все інше – дрібниці. Якби у вас був чарівний мікроскоп, за допомогою якого ви могли б зазирнути в ядро, ви побачили б мільйони частинок, що рухаються навколо. Тому знадобився теоретичний прорив, щоб сказати: «Подивіться, ви просто маєте дотримуватися порядку букв. І це єдине, що має значення». Те саме нам потрібно зрозуміти й про мозок: який в нього код, які фундаментальні речі стоять за його роботою.

Щоб отримати тривимірну електронну реконструкцію нашого мозку, знадобиться приблизно зетабайт даних. Це дуже багато. І ми навіть не знаємо, чи цього буде достатньо. Можливо, знадобиться більше даних, наприклад, про точне розташування білків або про те, які саме білки експресуються. Кількість даних приголомшує. Тож, на мою думку, перед нами два виклики – як ми зможемо отримати так багато даних і як ми їх зможемо прочитати.