Дичко Леся Василівна

Ле́ся (Людми́ла) Васи́лівна Дичко́ (24 жовтня 1939, Київ) — українська композиторка, педагогиня, громадська діячка. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1982). Народна артистка України (1995). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1989). Член-кореспондент Академії мистецтв України (2009).

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Дичко Леся Василівна

Цитати

Я дуже люблю писанки. Це для мене цілий світ^[1].

Я дуже люблю подорожувати, але ніколи б не залишила своєї землі, де народилася... Я так люблю свою Україну, а Київ для мене найкраще місто у світі^[1].

Мені так хочется передати в музиці красу і різнобарв'я квітів, які малювала Білокур!^[1] — про балет «Катерина Білокур»

Я дуже люблю природу, різну землю. Кожен акорд я бачу в кольорі^[2].

Примітки

↑ ^а ^б ^в Грица С. Леся Дичко в житті і творчості. — Дрогобич, 2012. — С. 51, 108, 147.
↑ Німилович О. Мальовнича палітра музики Лесі Дичко / Олександра Німилович // Музика. — 2017. — № 3. — С.14—21 : фот.

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Грица_С.-1] а ^б ^в Грица С. Леся Дичко в житті і творчості. — Дрогобич, 2012. — С. 51, 108, 147.

[Німилович_О.-2] Німилович О. Мальовнича палітра музики Лесі Дичко / Олександра Німилович // Музика. — 2017. — № 3. — С.14—21 : фот.

[1]

[2]