Дональд Віннікотт

британський педіатр і психоаналітик

Дональд Віннікотт (англ. Donald Winnicott, Плімут, 7 квітня 1896 — Лондон, 28 січня 1971) — британський педіатр і психоаналітик.

Дональд Віннікотт
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Деякі люди не в змозі піти на ризик любові. Не ризикуючи, вони багато втрачають, але водночас отримують гарну страховку від горя.[1]

  •  

Вагітна повільно, але вірно приходить до уявлення, що центр світу — в її власному тілі.[2]

  •  

Кожен чоловік і кожна жінка, які відчувають себе на своєму місці у світі, всі ті, для кого цей світ щось значить, кожна щаслива людина — всі вони в нескінченному боргу перед матір'ю.[2]

  •  

Немає такого створіння, як дитя, — тільки дитя і мати.[2]

  •  

Коли мати дає груди немовляті саме в той момент, коли немовля цього хоче, вона тим самим дає йому підстави вірити в те, що у світі існує надія на знаходження очікуваного, уявного і необхідного.[2]

  •  

Дитині не слід знати всього, що матері доводиться робити, чим вона жертвує заради неї.[2]

  •  

Найчудовіша особливість матері — її готовність зазнавати певних збитків від своєї дитини, терпіти її ненависть, будучи не вправі відплатити тим самим, і її здатність чекати нагород, яких може й не бути.[2]

  •  

Мати ненавидить дитину задовго до того, як дитина починає ненавидіти матір, і до того, як вона дізнається, що мати її ненавидить.[2]

  •  

Без любові дитину можна вигодувати, але виховання, позбавлене любові й людського тепла, ніколи не досягне успіху в тому, щоб зробити з неї самостійну людину.[3]

  •  

Будучи батьками, як би ви не намагалися, час від часу ви будете розчаровувати дитину, і в таких випадках вона буде гнівно плакати; гадаю, у вас у такому разі є одна розрада: гнівний плач означає, що дитина ще зберігає віру в вас. Вона сподівається змінити вас.[3]

  •  

Завжди поступлива дитина — насправді це страшно. Це означає, що батьки дорогою ціною купують собі спокій і рано чи пізно комусь доведеться за це платити — їм чи суспільству.[4]

  •  

Поза всяким сумнівом, ми страшенно нещасні, якщо абсолютно розсудливі.[5]

  •  

Гра і культура пов'язують між собою минуле, сьогодення і майбутнє; вони заповнюють простір і час.[6]

  •  

Ідея вічності у кожного з нас пов'язана з періодом дитинства, коли час ще не почався.[6]

  •  

Кожен із нас може почерпнути щось із культурного досвіду, якщо у нас є місце, куди покласти виявлене.[7]

  •  

Щоб контролювати те, що перебуває зовні, потрібно щось робити, а не просто думати чи хотіти, а дії вимагають часу.[8]

  •  

Спонтанний жест — це справжнє Я в дії.[9]

  •  

Якщо вдається звільнити заховане справжнє Я пацієнта, частиною лікування може стати зрив, і тоді психоаналітикові доведеться грати роль матері дитини, що прокинулася в пацієнтові.[10]

  •  

Психоаналітичне дослідження до певної міри є спробою частини психоаналітика продовжити свій власний аналіз далі тієї точки, на якій зупинився його власний аналітик.[11]

  •  

Психоаналіз — це не спосіб життя. Ми сподіваємося, що пацієнти закінчать лікування і забудуть нас, що вони виявлять, що саме життя — це цілком дієва терапія.[11]

  •  

Між пацієнтом і психоаналітиком стоїть професійна позиція останнього, його техніка, тобто та робота, яку він проробляє в голові.[12]

  •  

Психоаналітик приймає роль тієї чи іншої корисної фігури з дитинства пацієнта. Він наживається на успіху того, хто робив брудну роботу, коли пацієнт був дитиною.[12]

  •  

Якщо пацієнт не вміє грати, то потрібно зробити щось, щоб пацієнт зміг це робити, після чого можна починати психотерапію. Гра необхідна тому, що саме в грі пацієнт розкривається творчо.[13]

  •  

У певному сенсі аналітику важче, ніж будь-кому бути оригінальним. Усе те, що ми говоримо сьогодні, було викладено нам учора (нашими пацієнтами).[13]

  •  

Психоаналітик отримує негайну нагороду через ототожнення з пацієнтом, який досягає прогресу і передбачає ще більшу нагороду після закінчення лікування.[13]

  •  

Психоаналітик має можливість висловлювати ненависть. Ненависть виражається існуванням кінця години. Це так, навіть якщо немає жодних сумнівів у тому, що пацієнт сам бажає піти.[13]

  •  

Роблячи інтерпретацію, психоаналітик показує, як багато і водночас як мало він здатний почути і виокремити з повідомлення пацієнта.[13]

  •  

Психотерапія — це коли дві людини разом граються.[14]

  •  

Протягом свого робочого часу психотерапевт повинен залишатися вразливим і водночас утримуватися в рамках професійної ролі.[14]

  •  

Божевілля — це наслідок неможливості знайти тих, хто б нас стерпів.[15]

  •  

Психоз набагато глибше вкорінений і пов'язаний з елементами людської особистості та існування, ніж невроз, і ми воістину бідні, якщо всього лише нормальні.[15]

Примітки

ред.

Джерела

ред.

Под знаком Ψ: Афоризмы известных психологов / К. В. Ягнюк. — Москва: Когито-Центр, 2016. — 143 с.