Достукатись до небес (фільм)

«Достукатись до небес» (англ. Knockin' On Heaven's Door) — німецький художній фільм 1997 року. Сценарист і режисер Томас Ян.

Цитати

— Що весь будинок перевернули, бачу. А знайшли хоч що-небудь? — Так, шефе. Саме тут ми його і візьмемо. Запрошують до лікарні на обстеження. Встигнемо — у нас півгодини. — Воно вчорашнє. — Отже, запізнилися.

— Ну, Ви мене і приголомшили <…> І скільки мені залишилося? — Ніскільки.

— Руді, я хотів сказати… — Я знаю. Я зрозумів: боятися — нерозумно.

— Полиш, Френкі — чоловік не злий! — Ти серйозно? Він відкусив яйця своєму боржникові, причому обидва за один укус. І проковтнув їх!

— Але проти раку чи СНІДу у вас нічого немає. — Завжди будуть хвороби, проти яких ми безсилі.

— Знав би, освоїв іншу професію. — А цієї ти вчився в інституті?

Це публічний будинок, а не мюзик-хол. Забудьте про техніку, ви повинні завести клієнта на всю ніч.

— Тринідад, Вогняна земля, Боро-Боро… — О, Гаваї. — Або щось там ще з невимовною назвою.

— Трахнути відразу двох. — Переспати з двома. — Це називається «трахатись». — Це твоєю мовою. — Це будь-якою мовою.

— Ми прямуємо до моря, ти там ніколи не був. — Здається, я вже не хочу… — Тобі в раю не буде про що говорити. — Та знаю, я хочу на море, але мені страшнувато… — Знаєш, боятися нерозумно.

— Закури.. так легше. — Курити? Ні, це небезпечно для здоров'я. — У мене ж не рак легенів.

— Дівчино, зробіть мені мінет або чайку принесіть…

— Думаєш, ми дійсно будемо сидіти на хмарці і говорити про море? — Так, я в цьому переконаний.

Швидкий автомобіль, мільйон марок в багажнику, і всього один тиждень на життя.

— Алло! Мене звати Мартін Брест! Як ви бачите, я саме грабую ваш банк. А то, розумієте, вибрав собі кльовий прикид, а розплатитися не в силах! — Камера звук не записує, але слова я передам!

— Лікарю, операція вже закінчилася? — Так. Ти в раю. Я — Господь, а він — святий Петро. — Салям алейкум. — У мене ж тільки гланди вирізали…

Смерть — дуже неприємна форма буття.

Сестро, а не знайдеться солі і лимончика, а то текілку нічим закусити…

— Стоїш на березі і відчуваєш солоний запах вітру, що віє з моря. І віриш, що вільний ти, і життя лише почалося. І губи пече подруги поцілунок, просочений сльозою. — Я не був на морі… — Гаразд, не заливай… Жодного разу не був на морі? — Не довелось. Не був. — Вже постукали на небеса, накачалися текілою, буквально проводили себе … в останню путь. Хм. А ти й на морі не побував. — Не встиг, не вийшло. — Не знав, що на небесах нікуди без цього? — … — Зрозумій, на небесах тільки й говорять, що про море. Як воно нескінченно прекрасне. Про захід сонця, який вони бачили. Про те, як сонце, занурюючись у хвилі, стало червоним, мов кров. І відчули, що море увібрало енергію світила в себе, і сонце було приборкане, і вогонь вже догорав у глибині. А ти? Що ти їм скажеш? Адже ти жодного разу не був на морі. Там нагорі тебе охрестять лохом. — Що ж тепер поробиш…

Джерела

• «Достукатись до небес» на сайті citaty.info