Жук Михайло Іванович

український радянський художник

Жук Михайло Іванович (1883, Каховка — 1964, Одеса) — український графік, живописець, кераміст, поет, перекладач і педагог; член Асоціації революційного мистецтва України, Асоціації художників Червоної України у 1920-х роках та Спілки художників України з 1947 року; проректор Одеського художнього інституту.

Жук Михайло Іванович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.

З автобіографії (27 березня 1924 р.[1])

ред.
  •  

Знайомство з молодим тоді художником П. М. Ковальським; розмови по мистецтву породжують рожеві мрії і по укінченню школи в 1900 р. Михайло Жук виїздить за кордон і вступає до Краківської малярської академії, яку і кінчає медалістом по курсу проф[есора] Виспянського у 1904 році[2].

  •  

Писати почав Михайло Жук з 16-ти років.
Друкуватися — з 1906 року у «Літературно-науковому Вістнику». Дебютував першим оповіданням — «Мені казали: ще молодий». Починаючи з того-ж року М. Жук стає постійним співробітником «Літературно-наукового Вістнику», де і друкує як поезії так і прозу аж до останнього дня істнування «Вістника» на московській Україні Не малу прикрість справляють його твори на клерікальну частину передплатників. Оповідання «Дора» — викликає цілий ряд листів Галицького попівства до редакції з загрозами, що після таких річей вони полишають передплачувати журнал[2].

  •  

Михайло Жук друкує також свої річі і по газетах, як «Діло», «Рада», «Руслан» (Чернівці, на Буковині), та майже по всіх виданнях, що виходили по війні на Україні. Крім того приймає участь по журналах: «Українська хата», «Шлях», «Дзвін», «Молода Україна» (додаток до «Рідного краю»), «Музагет», «Волошки».
Вийшли окремими виданнями: «Співи землі», «Ох» (казка), «Казки», «Мефісто» (п'єса), «Правда та Неправда», «Дрімайлики»[2].

З поезії

ред.
  •  

(…)
Змалював би тобі
Рід людський не такий,
Не голодний, дрібний, —
Змалював би тобі
Ясний день, день весни,
І була б ти на мить
Так щаслива у сні.[3]«Чом я не сон?»

  •  

(…)
Твій образ, мов демон могутній,
Жахає і вабить мене;
Тоді його певно забуду,
Коли моє серце засне.[4]«Щодня я про тебе співаю»

Примітки

ред.
  1. Датується за штемпелем на конверті
  2. а б в Автобіографії, 2015, с. 198
  3. Чари ночі, 2015, с. 199
  4. Чари ночі, 2015, с. 200

Джерела

ред.
  • Чари ночі. Українська любовна лірика. — Харків: Фоліо, 2015. — 254 с. — ISBN 978-966-03-4568-3
  • Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3