Зульфікар Алі Бхутто (урду ذوالفقار علی بھٹو, англ. Zulfikar Ali Bhutto; 1928 —1979) — пакистанський політик. Президент, потім прем'єр-міністр Пакистану в 1970-х роках. Батько Беназір Бхутто.

Зульфікар Алі Бхутто
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Ми повернемося і битимемося. Моя країна чекає на мене, чому я мушу витрачати свій час тут? — із виступу на засідання Ради безпеки ООН під час індійсько-пакистанської війни 1965 року.

 

We will go back and fight. My country harkens for me, why should I waste my time here?.[1]

  •  

Якщо Індія збудує [ядерну] бомбу, ми будемо їсти траву чи листя, страждати від голоду, але також створимо свою ядерну бомбу. Ми не маємо вибору.[2][3]

  •  

Пакистан колись називали «найбільш союзним» союзником Сполучених Штатів. Тепер ми найбільший «несоюзник». — відносини Пакистану та Індії з Заходом значно погіршилися після трьох індійсько-пакистанських воєн, натомість ці азійські держави стали тісніше співпрацювати з Радянським Союзом і Китаєм

 

Pakistan was once called the most allied ally of the United States. We are now the most non-allied.[1]

  — цитата за «The New York Times», 6 липня 1973
  •  

Якщо донька Неру могла стати прем'єр-міністром Індії, то чому моя донька не мала б стати прем'єром Пакистану?[4]після перевороту Беназір Бхутто змушена була тікати з Пакистану, через 10 років її партія перемогла на виборах, а вона стала першою в історії жінкою-прем'єром у державі з мусульманською більшістю населення

  •  

Я волів би, щоб мене знищили військові, а не історія. — зрештою, Бхутто усунули від влади військовим переворотом і стратили

 

I would much rather be destroyed by military than by history.[1]

Примітки

ред.