З оповідань старого рибалки

оповідання Івана Багряного

«З оповідань старого рибалки» — оповідання Івана Багряного, написане 1927 року.

ЦитатиРедагувати

  •  

Жили Данило з Семеном удвох поряд, на вигоні. Отак двір одного, отак другого, — насупроти пустеля — розвалена і занедбана Степанова садиба, — того Степана, що, може, чули, зник десь безвісти. Кажуть, на шахтах ніби, чи що, а хто каже, спився та й помер у Ростові. Садибу продав був Дяченкові за безцінок. Удівцем він був і бездітним.

  •  

Дивлюсь на кострубату бороду, на волохаті брови, на сірий лоб, вкритий борознами, і думаю, власне, не думаю, а хочу розгадати, — що він, цей останній із могікан, з тої решти покоління, яке завтра мусить вимерти, — що він думає. Дідусь міцно затягнувсь і, не виймаючи люльки, випустив дим у ніс.

  •  

І любив Данила Семен, як свого батька. Данилові п’ятдесят літ, Семенові двадцять, а кріпкий Данило — вола наче підняв би; і жінка в нього молода та ладна, третя, мабуть; ну да: перша вмерла, друга… так, третя. Чепурна та гожа.

  •  

Гарний був хлопець Семен і гарного батька, чесного. Чи воно так і всюди ведеться, що батько в шані, а діти до Сибіру доходять.

  •  

Жив Данило погано, дуже погано; що піймає, ото тільки й його (а що в цих сагах путнього піймаєш? Перевелась риба, перевелась — жаби самі). Була й земля, та неудобна, пісок, неродюча. Халупа, шкапа, клуня поганенька — ото й всього. Плуг, правда, добрий був, хазяйський, — тільки й багатства. І всієї радості — що жінка молода, щира, — що гарна, то гарна. А то ж злидні…

ДжерелаРедагувати

  • Багряний І. П. Тигролови: Роман та оповідання. — Київ: ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1991. — 264 с.