Йоаникій Галятовський
Йоаникій Галятовський (пол. Joannicjusz Galatowski; бл. 1620, Волинь? — 12 січня 1688, Чернігів) — український православний монах, архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові (1669—1688). Випускник, викладач і ректор (1657—1669) Києво-Могилянській колегії. Письменник, агіограф, проповідник і гомілет (теоретик церковного красномовства), педагог, публіцист.
Йоаникій Галятовський | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.Із книги «Ключ розуміння», 1659 р.
ред.Не жаль мені, що б’є мене те дерево і залізо, яке в стрілі є, бо то чуже, але жаль мені, що мої ж пера орлині б’ють мене, орла[1]. |
Із «Розмови білоцерківської», 1663 р.
ред.Не без голови свята церква, бо має головою, царем і володарем самого Господа Христа[1]. |
Одне тіло, коли має дві голови — виродок; відтак і церква, коли 6 мала дві голови — Христа і папи, була б виродком, чого не годиться казати[2]. |
Монархія там, де одна людина управляє, аристократія там, де кілька людей володіють і панують; демократія там, де управляє весь народ[2]. |
Із книги «Ключ розуміння», 1665 р.
ред.Морем скляним світ зветься, бо начиння скляне є слабке, легко і прудко б’ється, псується, відміняється[2]. |
Світ є морем мертвим, бо на світі численні люди є грішні, у них тіло хоча й живе, здорове, але душі їхні через гріхи є мертві[3]. |
У світовому морі люди ловлені бувають різними сітками[3]. |
Багатства є сіткою золотою та срібною, бо коли люди в золоті та сріблі кохаються і його збирають, то про Бога не дбають[3]. |
Павук пекельний — дух нечистий; по всіх домах між всіма людьми світськими та духовними і по всьому світу він розтягає свої сіті-гріхи на людей[3]. |
Відає сумління твоє, відає і серце твоє, що ти вчинив[3]. |
Хто багато їсть і багато п’є, той небагато буде жити на світі[3]. |
Багаті через те не можуть довго жити на світі, бо вони печаляться, що не мають де багатства свого сховати[3]. |
Мають багаті люди відати, що вони є убогими, а убогі є багатими. Через те багаті є убогими, бо вони ще більшого багатства прагнуть мати, ніби нічого не мали. І ніколи багатством не наситяться. Убогі ж люди є багатими через те, що вони жодного багатства мати не хочуть, бо вони в серці своєму мають скарб духовний: цноти і добрі вчинки[3]. |
Одні люди хоч чисті на тілі, але нечисті на душі[3]. |
Чотири колеса у возі — чотири головні цноти. Перше колесо — мудрість; друге колесо — мужність; третє колесо — повстримність; четверте колесо — справедливість[3]. |
Світ ідолом зветься, бо як ідол зверху гарний, світиться на ньому золото чи срібло[3]. |
Маємо відати, що двояка є воля Божа: та, що упереджує вчинки наші, і та, що настає після вчинків наших[4]. |
Як темність світлості, як гіркота солодкості, як хвороба здоров'ю і як смерть живому, так невірні люди вірним, злі добрим протиставляються, ненавидять їх та переслідують[4]. |
Перша причина, через що злі люди на світі добрих ненавидять: добрим людям Бог дає свою велику ласку, а злим людям не дає такої ласки. Друга причина: добрі люди віддаляються від злих людей, не хочуть із ними товариства. Третя причина: добрі люди не хочуть тих учинків чинити, котрі злі люди чинять[4]. |
Небагато людей буде в небі, більше їх буде в пеклі[4]. |
Тепер більше людей є на світі, котрі кохаються в порожнюванні, у пияцтві, у збитках і в інших розпустах; менше є таких, котрі тих гріхів стережуться і в добрих учинках кохаються[4]. |
Дерев’яним та глиняним начинням називаються люди злі, безбоязні, грішні[4]. |
Не можуть багаті неба доступитися, бо вони зле свого багатства заживають[4]. |
Люди пишні є ідолами високими та широкими, багато-бо про себе розуміють, великими себе чинять і над інших людей виносяться[4]. |
Вугіллям вогненним називають любов, яку ми збудимо до себе в неприятелі нашому, коли його нагодуємо й напоїмо, бо вже матиме в горні своєму любов до нас і з неприятеля приятелем нам стане[4]. |
Світ яблуко є райське, яке зверху було гарне, а всередині мало смерть[5]. |
Духовний сенс у Божих таємницях захований[5]. |
Через те гріхи тяжкими вагами називаються, бо вони нахиляють і тягнуть додолу чоловіка[5]. |
Світлістю накази Божі називаються, що їх духовні наші розум та сумління просвічують. Тьмою звуться гріхи, що душевні очі наші засліплюють[5]. |
Коло є оборотне і нестатечне, і світ є оборотний і нестатечний: піднесе людину на гонор високий, потім її додолу кине й розіб’є[5]. |
Не забезпечуйся, чоловіче, котрого піднесло догори, бо швидко будеш під колом; прудко тебе, чоловіче, світ зрадить: багатого убогим, пана слугою, покровителя невільником учинить[5]. |
Котрі люди світом погорджують, тим світ є розіп’ятий. Так само, котрими людьми світ погорджує, ті є для світу розіп’яті[5]. |
Маємо розуміти грішника такого, який грішив в немочі або невідомості, а не зі злості[5]. |
Тіло є ворогом душі, бо воює на душу пожадливостями своїми тілесними і часто душу губить[5]. |
Працюймо і порожнювання вистерігаймося, бо в морі вода гірка і солона через те, що море не тече. В ріках-бо вода солодка через те, що тече і рухається[5]. |
Люди, коли порожнюють і нічого не роблять, о на них неприятелі душі воюють і душі їхні гріхами забивають[6]. |
Назви людину стрілою, яку Бог із всесилля свого, як стрілу, в світ випускає і до неба скеровує. Але часто та стріла летить до пекла, коли чоловік живе зле на світі[6]. |
Із книги «Небо нове», 1665 р.
ред.Немає-бо спокою незгідним, але тільки людям доброї волі[6]. |
Із твору «Гріхи різноманітні», 1685 р.
ред.Волає про помсту до Бога насилля над людьми убогими, сиротами, вдовами, приходними й невільниками[6]. |
Супроти Духа Святого є гріх спротивлення явній правді, коли хто бачить явну правду, однак противиться їй і не хоче її признати[6]. |
Супроти Духа Святого є сіяння неприязні межи братією, коли хто сіє неприязнь поміж приятелями і поміж іншими людьми і до звади їх приводить[6]. |
Двоякий гріх є: один наш власний, котрий самі чинимо, другий — гріх чужий, що його інша людина чинить, однак ми того чужого гріха стаємо учасниками[7]. |
Двоякий знову гріх є: один явний, про якого люди знають, другий — таємний, котрого таємно чоловік чинить, бо того ніхто не бачить[7]. |
Примітки
ред.Джерела
ред.- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7