Карен Горні

німецько-американська психоаналітикиня

Карен Горні (англ. Karen Horney, /ˈhɔrnaɪ/, уроджена Даніельсен; 16 вересня 1885 — 4 грудня 1952) — американська дослідниця в царині психоаналізу, психіатрії та психології норвезько-датського походження, яскрава представниця неофрейдизму, авторка оригінальної теорії особистості, одна з ключових постатей у області жіночої психології.

Карен Горні
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Ми знаємо і смутно відчуваємо, що пристрасть може вивести з рівноваги, привести в екстаз, змусити людину відмовитися від дуже багато чого, включно із собою самою, словом, означає стрибок у безмежне і безкрає. Тому справжня пристрасть надзвичайно рідкісна.[1]

  •  

Багатолике почуття, зване коханням, наводить мости від однієї самотності до іншої. Ці мости можуть бути казково надзвичайно красивими, але рідко будуються навічно.[2]

  •  

Сама напруженість почуття любові оживляє всі наші приховані очікування і надії на щастя, що сплять глибоко всередині кожного. Усі наші підсвідомі бажання, суперечливі за природою і безмежні за змістом, чекають свого виконання саме в коханні.[2]

  •  

Боротьба статей являє собою не тільки грандіозне тло для історичних подій протягом тисячоліть, а й кожен шлюб перетворює на поле битви.[3]

  •  

Стосунки між чоловіками і жінками дуже схожі на стосунки дітей і батьків, і нам хочеться бачити в них переважно позитивні моменти. Ми вважаємо за краще думати, що любов — їхній фундамент, а ворожість — лише нещасний випадок, якого можна уникнути.[3]

  •  

Наша освіта так мало стосується шлюбу, що більшість із нас навіть не знають, що закоханість ми отримуємо в подарунок, а гарний шлюб потрібно будувати крок за кроком.[4]

  •  

Та чи інша недосконалість чоловіка — будьте певні — неминуче проявиться за час довгого й тісного спільного життя. Спочатку це викличе лише холодну грудочку невдоволення, але потім, скочуючися схилом часу, вона виростає в снігову лавину.[4]

  •  

Напевно, у самій природі людини очікувати виконання бажань як подарунку замість того, щоб докладати зусиль для цього.[5]

  •  

Людина коливається між відчуттям безмежної влади у визначенні власної долі та відчуттям цілковитої безпорадності.[6]

  •  

Психоаналіз — це не єдиний спосіб вирішити наші конфлікти. Саме по собі життя є досить ефективним терапевтом.[7]

  •  

Бажання пацієнта досягти якоїсь мети — важливий чинник у будь-якій спробі психоаналізу. Аналітик не може відвести пацієнта далі, ніж той сам захоче йти.[8]

  •  

Основні засоби, якими невротик намагається досягти задоволення своєї потреби в коханні, це: привернути увагу до своєї любові, звернутися до жалю до себе і погрожувати.[9]

  •  

За допомогою самобичування невротик уникає звинувачень і, своєю чергою, звинувачує інших; постаючи хворим або необізнаним, він уникає докорів; принижуючи себе, він уникає небезпеки суперництва.[9]

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Под знаком Ψ: Афоризмы известных психологов / К. В. Ягнюк. — Москва: Когито-Центр, 2016. — 143 с.