Каста. Витоки наших невдоволень

«Каста. Витоки наших невдоволень» (англ. Caste: The Origins of Our Discontents) — науково-популярна книга американської журналістки Ізабель Вілкерсон, опублікована 2020 року видавництвом Random House. Книга описує расизм у Сполучених Штатах як аспект кастової системи — системи соціального розшарування всього суспільства, що характеризується такими поняттями, як «ієрархія», «включення» та «виключення», а також «чистота».

Цитати з книгиРедагувати

  •  

Америка — це старий будинок. Ми не можемо оголосити роботу завершеною. Вітер, повені, посуха й людські заворушення руйнують споруду, яка вже й так бореться з вадами занедбаного фундаменту. Якщо ви живете в старому будинку, вам не захочеться спускатися в підвал після грози, щоб побачити, що наробила злива. Однак вирішивши не дивитися, ви зробили це на свій страх і ризик…

Ми, мешканці розвинених країн, нагадуємо домовласників, що успадкували будинок на ділянці землі, котра дуже гарна ззовні, але має нестійкий ґрунт із суглинку й каміння, який упродовж багатьох поколінь то здіймається й опускається, то стискається. Ми залатуємо тріщини, однак глибші розломи залишаємо поза увагою десятиліть і навіть століть. Багато хто цілком слушно може сказати: “Я не маю жодного стосунку до того, як це все почалося. Я непричетний до гріхів минулого. Мої предки ніколи не нападали на корінних жителів, у них ніколи не було рабів”. Так, нікого з нас ще не було, коли зводили цей будинок. Можливо, наші безпосередні предки не мали з цим нічого спільного, однак ось ми тут, нинішні мешканці будинку з тріщинами, похиленими стінами й розколинами у фундаменті. Ми спадкоємці всього, що є в цьому домі — хорошого й поганого. Ми не зводили цих нерівних стояків і балок, одна саме нам доведеться мати з ними справу тепер[1].

  •  

Кастова система — це штучна конструкція, закріплена й вбудована ієрархія людської цінності, яка встановлює уявну вищість однієї групи у порівнянні з гаданою нижчістю інших груп на основі походження й часто незмінних рис. Теоретично ці риси можуть бути нейтральними, однак у створеній предками ієрархії, що надає перевагу панівній касті, вони мають життєво важливе значення. Кастова система використовує жорсткі, часто довільно встановлені межі, аби тримати ієрархічні групи людей нарізно, окремо одна від одної, на відведених їхм місцях.[2].

  •  

За всю історію людства вирізняються три кастові системи. Трагічно швидко сформована, страхітлива й офіційно переможена кастова система нацистської Німеччини. Давня, тисячолітня кастова система Індії. А також мінлива, негласна кастова ієрархія в Сполучених Штатах Америки, заснована на расах.[2].

  •  

Суть кастової ієрархії полягає не в почуттях чи моральних цінностях. Суть у владі — які групи мають її, а які ні. Суть у ресурсах — яку касту вважають гідною їх, а яку ні, хто може їх отримати й контролювати, а хто ні. Суть у повазі, авторитеті й припущеннях стосовно компетентності — кому все це дано, а кому ні[3].

  •  

Слова «каста» й «раса» не є ані синонімами, ані антонімами. Вони можуть співіснувати й справді співіснують у межах однієї культури, підсилюючи одне одного. У Сполучених Штатах раса — це видимий агент невидимої сили кастової системи. Каста — це кістки, а раса — це шкіра. Раса — це те, що ми бачимо, фізичні ознаки, яким присвоєне довільне значення та які стали коротким описом сутності людини. Каста — це потужна інфраструктура, яка отримує кожну групу на своєму місці…

Використання успадкованих фізичних рис для диференціації внутрішніх здібностей та цінності групи — це, мабуть, найрозумніший спосіб управління та збереження кастової системи, який коли-небудь винаходила культура[4].

  •  

Саме невидимість кастової системи надає їй сили та довговічності. Ми можемо усвідомлювати або не усвідомлювати існування цієї системи, вона може спалахувати й знову заявляти про себе в часи потрясінь та знову відступати в часи відносного спокою — попри все це кастова система пронизує діяльність країни всюдисущою наскрізною лінією[5].

  •  

Без урахування закодованої в усіх нас людської ієрархії неможливо повністю зрозуміти сьогочасні потрясіння чи більшість переломних моментів у історії Америки. Кастова система та спроби захистити, зміцнити чи покласти край ієрархії — все це було причиною Громадянської війни в США й руху за громадянські права, що сформувався через століття й переважає в сучасній американській політиці. Подібно до того, як ДНК є набором інструкцій щодо розвитку клітини, касти стали операційною системою економічної, політичної та соціальної взаємодії у Сполучених Штатах з моменту їхнього заснування[6].

  •  

Ця книжка має на меті проаналізувати вплив ієрархії на всіх, хто входить до її складу. Однак значна увага приділяється в ній полюсам американської кастової системи — американцям європейського походження, які перебувають на верхньому щаблі ієрархії й першими мають від неї вигоду, а також афроамериканцям, яким дістався найнижчий щабель і на дегуманізацію яких кастова система спрямувала всю свою силу[7].

  •  

Люди не можуть рухатися вперед, стати цілісними й здоровими, не проаналізувавши домашнє насильство, свідками якого вони були в дитинстві, або алкоголізм, притаманний їхній родині. Так само й країна не може стати цілісною, поки не подивиться в обличчя тому, що було не розділом історії, а основою соціально-економічного устрою. Протягом чверті тисячоліття рабство становило суть цієї країни[8].

  •  

Рабство в Америці, яке тривало з 1619 по 1865 рік, не було подібним до рабства у стародавній Греції чи незаконного сексуального рабства сьогодення. Сучасне огидне рабство є цілковите незаконним; якщо його жертвам вдається втекти, вони тікають у світ, який визнає їхню свободу й робить все можливе, щоб покарати викрадачів. На відміну від цього, американська рабовласницька система була цілком законною й функціонувала за підтримки держави та мережі наглядачів. Якщо будь-яким жертвам такого рабства вдавалося втекти, вони тікали у світ, який не лише не визнавав їхньої свободи, але й повертав до поневолювачів, де вони зазнавали подальших немислимих жахів на знак відплати[9].

  •  

Лише у Новому світі європейці стали білими, африканці чорними, а всі інші жовтими, червоними чи коричневими. Лише у Новому світі людей розмежували на основі їхньої зовнішності, ідентифікували винятково у порівнянні одне з одним, а також розташували на різних щаблях ієрархії, щоб сформувати кастову систему, засновану на новій концепції під назвою “раси”. Саме в процесі створення цієї ієрархії всім нам призначили відповідні ролі заради задоволення потреб масштабнішої вистави. Ніхто з нас не є собою[10].

  •  

Без загальновизнаного визначення ми можемо сприймати расизм як континуум, а не як абсолют. Ми можемо відмовитися від тесту на чистоту стосовно того, чи є хтось расистом чи ні, й натомість вважати, що люди розподілені за шкалою в залежності від кількості токсинів, поглинутих ними з забрудненої й всюдисущої атмосфери соціальних настанов, які ми всотуємо з дитинства[11].

  •  

Ендогамія зміцнює межі касти, забороняючи шлюби поза своєю групою чи статеві стосунки або навіть найменші ознаки романтичного інтересу до членів інших каст. Вона створює захисний екран між кастами й стає головним засобом утримання ресурсів та спорідненості в межах кожного рівня кастової системи. Завдяки усуненню законних родинних зв’язків між кастами ендогамія позбавляє людей здатності до емпатії чи почуття спільної долі. Під впливом ендогамії члени панівної касти рідко виявляють особистий інтерес до щастя, самореалізації й добробуту тих, кого вважають нижчими за себе, втрачаючи здатність ототожнювати себе з цими людьми та їхньою долею[12]. — Про роль ендогамії у кастовій системі

  •  

Дегуманізувати іншу людину означає не просто оголосити, що хтось не є людиною, і це відбувається не випадково. Це процес, програмування. Заперечення того, що є самоочевидним в іншому представникові нашого виду, потребує неабиякої енергії й підкріплення.

Значно важче дегуманізувати окрему людину, що стоїть перед вами й витирає сльози через втрату когось із близьких, здригається від болю після падіння, чи сміється з несподіваного каламбуру, як зробили б ви самі. Важче дегуманізувати окрему людину, яку вам випало знати. Саме тому люди й групи, які прагнуть до влади й розмежування, не обтяжують себе дегуманізацією індивіда. Легше поставити клеймо забруднення на всю групу[13]. — Про дегуманізацію та стигматизацію як один зі стовпів кастової системи

  •  

Члени панівної касти, які усвідомили, що відстають від тих, кого вважали від природи нижчими, можуть зазнати величезної екзистенційної кризи. Перебування на одному щаблі з членами нижчої касти сприймається як зниження статусу. У грі лише з одним переможцем, яку веде кастова система, спираючись на гадану нестачу ресурсів, якщо член нижчої касти підіймається на вищий щабель, член вищої касти опускається на нижчий[14].

  •  

У кастовій системі, чи то в Сполучених Штатах, в Індії чи в Німеччині часів Другої світової війни, найнижча каста мимоволі виконувала функцію відвертання уваги суспільства від його структурних проблем, беручи на себе провину за колективне нещастя[15].

  •  

Пробудження дає нам вибір. Ми можемо народитися в панівній касті, однак вирішити не панувати. Ми можемо народитися в підлеглій касті, проте вирішити опиратися тим обмеженням, які нав’язують нам інші. І всі ми можемо посилити свою проникливість, щоб бачити далі зовнішніх рис і цінувати характер людини, а не принижувати вже маргіналізованих або поклонятися тим, хто від народження стоїть на фальшивих п’єдесталах. Нам потрібно не гніватися, коли ті, кого вважають членами підлеглої касти, стають вільними, а радіти тому, що ще одна людина зможе збагатити людство своїми справжніми рисами[16].

  •  

Хотілося б також покласти провину за всі несправедливості на одного тирана, тоді як насправді всьому виною дії або радше бездіяльність звичайних людей, які підтримують роботу кастової системи — тих, хто лише знизує плечима, дізнавшись про останній випадок убивства поліцією, у кого викликають сміх приховані принизливі коментарі щодо маргіналізованих людей, якими обмінюються за вечерею, і хто нічого не говорить, щоб не відштовхнути від себе улюбленого дядечка. Йдеться про людей, які готові сплачувати вищі податки на майно для шкіл своїх дітей, однак ухиляються від сплати податків для навчання дітей, яких суспільство не цінує. Або про людей, які через страх втратити кастову систему мовчать, коли на зборах переривають маргіналізовану людину (кольорового чи жінку), і відкидають її ідеї (хоча згодом можуть прийняти їх). Усе це зберігає цілісність системи, що тримає всіх у своїх лабетах[17].

  •  

У світі без каст замість хибного вихваляння своїм племенем, родиною чи приписуваною спільнотою ми сприймали б усе людство з подивом, захоплюючись красою ефіопського бігуна, хоробрістю шведської дівчинки, рішуче налаштованої врятувати планету, повітряною акробатикою афроамериканського олімпійця, що порушує закони фізики, геніальністю композитора пуерторіканського походження, здатного викласти історію заснування Америки в стилі реп за допомогою 144 слів за хвилину. З огляду на всі ці досягнення нас мають вражати можливості нашого виду й ми повинні бути вдячними за те, що можемо жити заради цього.

У світі без каст народитися чоловіком чи жінкою, мати світлу чи темну шкіру, бути іммігрантом чи корінним мешканцем — від цього всього ніяк не залежало б те, на що здатна людина. У світі без каст ми всі були б зацікавлені в добробуті інших членів нашого виду хоча б заради власного виживання, й усвідомлювали б, що потребуємо одне одного більшою мірою, ніж нас змусили повірити. Ми об’єднали б зусилля з корінними народами в усьому світі й піднімали б тривогу, коли лютують пожежі чи тануть льодовики. Ми зрозуміли б, що коли інші страждають, це зупиняє розвиток людства.

У світі без каст усі стали б вільними[18].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Ізабель Вілкерсон. Каста. Витоки наших невдоволень; Пер. : Наталія Яцюк. — Київ: Лабораторія, 2022. — 432 с. — ISBN 978-617-7965-77-9