Повага

абстрактна соціальна категорія, що відображає оцінку почуття гідності/вищості/більшої ідеальності того, на кого спрямована ця оцінка


Повага — абстрактна соціальна категорія, що відображає оцінку почуття гідності/вищості/більшої ідеальності того, на кого направлена дана оцінка. Вона базується на визнанні високих якостей кого-небудь чи чого-небудь, відносно яких проводиться ця соціальна оцінка.

Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Цитати

ред.
  •  

Рівень поваги, яку відчуває читач відносно автора, залежить від схожості напрямку їх думок[1].

  Гельвецій
  •  

Людинолюбство — це повне володіння собою, уміння поважати оточуючих в такій мірі, як і себе, ставитись відносно інших таким чином, щоб у відповідь отримувати тільки бажану поведінку[1].

  Конфуцій
  •  

Розійтися зі своєю дамою, не завдаючи їй образ, може лише чоловік, що має до своєї другої половини повагу[1].

  Вільям Сомерсет Моем
  •  

Знаючи напевно, чи вартуємо ми загальної поваги, навряд чи б з таким завзяттям домагалися її[1].

  Люк де Клап'є де Вовенарг
  •  

Благородна людина відчуває до тебе повагу за твої заслуги, а загальна маса — за те, що ти — улюбленець долі[1].

  Франсуа де Ларошфуко
  •  

Найлегше втратити повагу оточуючих: її крадуть злі язики і наклепи[1].

  П'єр Буаст
  •  

Поважаю людей, які навіть у нещасті не втрачають здатності посміхатися, знаходити сили в біді і, розмірковуючи, добувати джерело сміливості[1].

  Томас Пейн
  •  

Повагу вигадали для того, щоб приховувати пусте місце, де повинна бути любов. — «Анна Кареніна»

 

Уважение выдумали для того, чтобы скрывать пустое место, где должна быть любовь.[2]

  — Анна Кареніна (Лев Толстой)
  •  

Визнаючи, що всі люди однаково цінні, ми не визнаємо належно цінності людей, які справді в якомусь розумінні перевершують інших.[3]
Окрема людська діяльність неминуче викликатиме більшу повагу. Так суспільство поважатиме захисника, що ризикує собою (війського чи поліцейського) більше ніж боягуза чи зрадника. Посередній та видатний піаністи не рівні у майстерності. (там же)

  Френсіс Фукуяма
  •  

...в глибині душі мій батько завжди знав за собою, наче потаємну стидку недугу, оцю саму хай їй абищо, «гамлетівську-нездатність-до-рішучих-дій-при-виді-торжествуючого-зла», — і вона-то й штовхнула його, коли зло проїхалося можновладним тараном майже впритул, замість відсторонитися, — ринутися навперейми, і потім знову й знову кидатися під колеса тої самої машини, щоразу повторно відвойовуючи в себе самого право на самоповагу...[4]«Музей покинутих секретів»

  Оксана Забужко

Примітки

ред.

Джерела

ред.