Леонов Євген Павлович

Євге́н Па́влович Лео́нов (рос. Евгений Павлович Леонов; 2 вересня 1926, Москва, Російська РФСР — † 29 січня 1994, Москва, Росія) — відомий російський і радянський актор театра і кіно. Народний артист СРСР (1978), лауреат премії Ленінського комсомолу (1978), Премії Росії бр. Васильєвих (1981), Державної премії СРСР (1976) і Державної премії Росії (1992). Один з найвидатніших акторів в історії радянського кінематографу.

Леонов Євген Павлович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Закінчив Московську драматичну студію (1947). Працював у театрах Москви (Московському драматичному театрі ім. К. Станіславського, Театрі ім. В. Маяковського, а з 1968 р. — у Театрі ім. Ленінського комсомолу). Знімався у кіно з 1947 р. (фільми «Донська повість», «Білоруський вокзал», «Премія», Державна премія СРСР 1976; «Старший син» та ін.). Грав в українських стрічках: «Між високими хлібами» (1970, Павло Стручок), "Я — «Водолаз — 2» (1975), «Лють» (1977), «Забудьте слово „смерть“» (1979, Поліщук).

Цитати

«Посадили мене в клітку, випустили тигрів. Тигри підійшли, понюхали і пішли далі палубу оглядати. Тигри не кидаються — комедія не виходить. Режисер кричить: «Дресувальник, чому твої тварини не нападають на артиста?» «Вони до нього принюхалися», — каже, а сам запихає до мене в клітку живе порося і шепоче: «Леонов, візьми вилку, поколи порося, а то тигри на нього не реагують». Я кажу: «Тобі треба, ти і коли, у мене інша професія». Зате що творилося на палубі за хвилину, коли тигри відчули порося! Вони його через дроти подряпали, порося верещить, тигри від цього ще більше скаженіють. Я кричу, порося притискаю. А порося від страху зовсім збожеволіло, на мене стало кидатися. Тигри гарчать, порося верещить, я кричу: «Дресувальник, стріляй, не те всіх зжеруть разом з палубою…» — про те, як у 1961 році став справжньою знаменитістю, коли на екрани вийшла стрічка «Смугастий рейс» Євген Леонов спеціально ходив до Бутирської в'язниці, щоб зрозуміти злодійський характер

«Я першим з акторів показав свій потужний зад радянському народові. Сцена, де мій горе-приборкувач тікає від тигра, вискочивши з ванни, вразила міністерку культури Катерину Фурцеву. Потім було багато нарікань». — про те, як під час зйомок «Смугастого рейсу» у актора народився син, а також став першим секс-символом радянського кіно: Євген Леонов спеціально ходив до Бутирської в'язниці, щоб зрозуміти злодійський характер

«Можу, але це буде ще гірше», — відповів Леонов. І став декламувати вірш Блоку «У ресторані». Євген побілів, внутрішньо зібрався і вирішив, що «тут така любов у вірші, така неможлива любов, що я повинен читати не як я, а як фатальний красивий чоловік, ну дуже гарний, розумієте, і дуже-дуже фатальний…» — про те, як читав перед приймальною комісією Чехова і Зощенко, а потім на пропозицію показати ще щось відповів та розсмішив членів комісії Євген Леонов спеціально ходив до Бутирської в'язниці, щоб зрозуміти злодійський характер

Про нього

	«У «Ленкомі», на початку, коли я вибігав у масовці, спостерігав, як батько працює з видатними акторами, наприклад, Тетяною Пельтцер. «Поминальну молитву» я сприймав дуже гостро, бо вона нашаровувалася на хворобу батька. Це був особливий етап у його житті. Він грав Тев’є-молочника останні п’ять років, а напередодні останньої вистави помер. Глядачі, яким оголосили про кончину Леонова, не здали жодного квитка, стояли біля театру до глибокої ночі. Його любили і глядачі, і актори «Ленкому». Янковський, Збруєв, Шаніна дуже тепло його згадують...» — про те, як працювалося разом iз батьком в інтерв’ю www.gzt.ru «Тато» Вінні-Пуха і Тев’є (6 вересня 2006 року)
	— син, актор Андрій Леонов

	«Я також люблю «Не сумуй!». І «Донську повість». Її було знято 1964 року. Пізніше батько говорив, що можна було зіграти цю роль по-іншому. Ще люблю «Білоруський вокзал», «Мій старший брат»... Батькові таланило з режисерами в кіно і в театрі: Данелія, Фетін, Коренєв, Рязанов, Смирнов, Захаров». — про улюблені усіма ролі Євгена Леонова — Шибалок у «Донській повісті» і епізод у «Не сумуй!» Данелії, там, де він з’являється на мосту з собачкою на кличку Ерзерум та вічна пісня «Мила Марусенька...» в інтерв’ю www.gzt.ru «Тато» Вінні-Пуха і Тев’є (6 вересня 2006 року)
	— син, актор Андрій Леонов

	«Мені це приємно чути. У «Ленкомі» також, щойно він з’являвся на сцені, лунали оплески. Я став із віком розуміти, хто мій батько, прислухатися до його порад, спостерігати за ним на виставах...Його немає вже 12 років, але він завжди поряд, його фільми поряд. Він залишив добру спадщину, свою книгу «Листи до сина». Сумна ознака нашого часу — дефіцит батьківської любові. Тому «Листи до сина» звернені до мене й до мого сина... Дуже важливо знати, що поряд є людина, яка тебе любить. Він писав: «Нічого не бійся, синку. Я стану за твоєю спиною, як живий ліс, як старий дуб розкину руки; як орел підставлю крила тобі»...» — про те, що на початку його кар’єри, коли він ще був актором Театру Станіславського, публіка його вихід зустрічала оплесками в інтерв’ю www.gzt.ru «Тато» Вінні-Пуха і Тев’є (6 вересня 2006 року)
	— син, актор Андрій Леонов

	«Він уважно стежив за моїми першими кроками в театрі, робив правильні, дуже цінні зауваження. Я тоді через молодість слухав, долаючи роздратування. Зараз я намагаюся свого сина захистити від помилок. Але бачу, що він слухає мене й не чує». — про те чи вчив вас батько акторської майстерності в інтерв’ю www.gzt.ru «Тато» Вінні-Пуха і Тев’є (6 вересня 2006 року)
	— син, актор Андрій Леонов

	« » — про те в інтерв’ю www.gzt.ru «Тато» Вінні-Пуха і Тев’є (6 вересня 2006 року)
	— син, актор Андрій Леонов

	«Ми всією родиною їздили на машині в Прибалтику. Тоді було безпечно ночувати в лісі. У батька був керогаз. Коли він знімався в фільмі «Між високих хлібів», ми з мамою приїжджали до нього в Україну. Але улюблене місце його відпочинку — це Юрмала, він туди і в санаторій для сердечників їздив. Ще ми відпочивали під Ленінградом у Дюнах, дуже славне місце». — про сімейний відпочинок в інтерв’ю www.gzt.ru «Тато» Вінні-Пуха і Тев’є (6 вересня 2006 року)
	— син, актор Андрій Леонов