Лоренс Ріс

британський історик

Лоренс Ріс — британський історик, автор історичних книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової війни. Колишній керівник історичних телепроєктів на BBC TV. Лауреат Премії Пібоді за найкращий документальний фільм, Британської книжкової премії, BAFTA та двох нагород «Еммі».

Лоренс Ріс
Стаття у Вікіпедії

Цитати

ред.
  •  

Для Сталіна з його дуже підозріливою вдачею було питомо думати, що ніщо не є тим, чим здається. Отже, якщо хтось наводить очевидні докази нападу німців, то цілком можливо, що хтось із такою натурою, як у Сталіна, подумає про підступ. Цей спосіб мислення також поєднувався із прагненням видавати бажане за дійсне[1].

  •  

Звичайно, будь-який українець знає про дії Сталіна в Україні в 1930-х роках. Але голод як інструмент у війні використовували обидві сторони. Я працював зі спогадами хлопця, який розповідав, як голод застосовували в нацистських концтаборах.
Якби не Голокост, найчисельнішим злодіянням Другої світової війни могло би бути те, як радянських військовополонених у німецьких таборах навмисно морили голодом. Я знімав інтерв’ю з червоноармійцем, який розповідав, як його товариші розрізали тіла й намагалися їсти легені. Інший розказував, як їх в Освенцимі нацисти випускали на траву пастися[1].

  •  

І Гітлер, і Сталін мали одну спільну фундаментальну рису — були лідерами епохи пост-Просвітництва. Для них Бог помер. Сталін був доволі відвертим у цьому питанні, а Гітлер ще вдавав, що він не відкидає християнства.
Отож чим замінити Бога? Метою Сталіна та кінцевою метою комунізму, згідно з марксистською інтерпретацією, був чудовий світ, де держава відмирає, а люди можуть жити щасливо. Хоча у промові, виголошеній перед Другою світовою війною, він певною мірою визнав, що це може статися лише тоді, коли весь світ одночасно домовиться.
Утопія Гітлера була іншою — абсолютно расистською. У ній справжні расові німці живуть щасливо разом, підкоривши собі всі інші раси. У ту колоніальну війну вони вступили з планом убити багато мільйонів. Вони хотіли землі, але не надто були зацікавлені в тому, щоб на ній жили люди[1].

  •  

Катастрофа перших місяців війни, коли сотні тисяч людей втратили життя через некомпетентність керівництва, є історично незручною. А героїчна візія полягала у тому, що нас несправедливо загарбали, а батьківщина стала на захист. Крім того, ми самі виграли війну, а західні союзники просто відступили й дозволили нам стікати кров’ю. Це була зрада, яка свідчить, чому не можна їм довіряти.
Другу світову кожна країна мітологізувала більше, аніж будь-який інший військовий конфлікт, намагаючись вибрати ті елементи, які пасують окремому національному наративові[1].

  •  

Можна побитися об заклад, що якщо тепер буде якась мирна угода, де Україну змусять віддати Путіну територію, яку він встиг окупувати, то частиною цієї угоди також стане те, що Путіна ніколи не притягнуть до відповідальности за злочини в Україні. І ми всі вдаватимемо, що начебто нічого не сталося — ніяких звірств і всіх інших жахливих злочинів, які росіяни коять на українській землі.
Як це впливає на наше розуміння суспільства? Це змушує вас думати, що справедливости не існує. Натомість існує право сили. Якщо ви вірите у світ, де важлива лише сила, то ми знаємо, до чого це може призвести[1].

  •  

Путін мав безглузду мрію повернути територію, втрачену під час розпаду Радянського Союзу. Він був достатньо кмітливим, щоб зрозуміти, що почати з країн Балтії буде набагато важче, оскільки вони є союзницями НАТО. Отже, очевидна мішень — Україна, тому що Захід не поспішить їй на допомогу. А потім усе вийшло не так, як він собі уявляв.
Тепер його сценарій полягає у тому, щоби зачекати і побачити, що буде далі. Йому байдуже, скільки росіян загине в окопах. Поки його еліта, служби безпеки та військове керівництво контролюють армію і не допускають там заколоту, то все решта не має значення. Санкції для нього нічого не змінять. Він їстиме ікру, літатиме, куди йому треба, носитиме свої годинники «Ролекс», які йому доставлятимуть звідки він захоче[1].

  •  

Сталінові довелося не лише відмовитися від свого абсолютизму щодо християнства, а й переглянути ставлення до своїх генералів, зокрема до Жукова. Він чудово знав історію і дуже боявся, що в його оточенні з’явиться інший «Наполеон». Він чітко усвідомлював, що йому може загрожувати армія — звідси й чистки 1930-х років. Єдина проблема — коли ви часто усуваєте своїх найкращих генералів, то починаються труднощі[1].

  •  

У своїй іншій книжці «Друга світова війна за зачиненими дверима» я пишу, як у Нюрнберзі радили собі з Катинськими злочинами. Західні союзники просто сиділи осторонь, коли росіяни вдавали, що вони викрили німців, які скоїли злочин. Водночас всі знали, що це зробив СРСР.
Чи буде Путін колись відповідати за свої злочини в Україні? Якщо проти Путіна не повстануть його політичні еліти чи сили безпеки, то як ми до цього прийдемо? Як фізично усунути такого диктатора, як Путін? Є два способи: можливо, є кілер-одинак — щось на зразок тих поодиноких убивць, які намагалися вбити Гітлера. Другий — переворот, що організують політичні еліти, які мають зброю[1].

  •  

У 1941 році Сталін усвідомив, що треба починати поступовий зворотний процес, особливо навесні після битви під Харковом. Це закінчилося операцією «Уран»[2] і Сталінградом.
Гітлер проходив зворотний шлях. Спочатку він дозволив своїм генералам придумувати інноваційні ідеї, щоб реалізувати його бачення. Але як тільки це ставало проблематичним, і війну на сході програвали, він нав’язував своє[1].

  •  

Це була війна за колоніальну експансію — принаймні з точки зору німців. Ще 1924 року в «Майн Кампфі» Гітлер написав, що майбутнє Німеччини бачить у просуванні територією, яку тоді окупував Радянський Союз. Через кілька днів після призначення його канцлером, у 1933 році, він зустрівся зі своїми генералами і сказав, що один із бажаних варіантів — це отримати східні простори, і це передбачатиме війну[1]. — про Другу світову війну

  •  

Я не думаю, що порівняння Путіна та Сталіна буде корисним. Гітлера і Сталіна можна так аналізувати, адже вони існували в одній історичній площині. Порівнювати сучасні постаті з історичними — спокусливо, але дуже важко.
Хтось може сказати, що диктаторам не суперечать. Мовляв, це занадто ризиковано. Втім це теж широке узагальнення і не завжди справедливе. Бути чесним з Гітлером не становило великої проблеми. Усе залежить і від обставин, і від диктатора — надто багато тут змінних[1].

Примітки

ред.