Луїза Ґлік

Луїза Ґлюк (англ. Louise Glück, нар. 22 квітня, 1943, Нью-Йорк, США) — американська поетеса та есеїстка. 2020 року їй було присуджено Нобелівську премію з літератури «за її безпомилковий поетичний голос, який суворою красою робить індивідуальне існування універсальним».

Луїза Ґлік

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Луїзи Ґлюк

Подивися на нічне небо: в мені — дві сутності, два роди могутності. Я перебуваю тут, поруч з вами, у вікні, спостерігаючи за вами. Вчора місяць піднявся над вологою землею в саду. Сьогодні земля блищить немов місяць, немов мертва матерія під кіркою світла. — «Весняний сніг»

Можете закрити очі. Я чув ваші благання і молитви, що звучали раніше, і вимогу, укладену в них. Я показав вам те, що ви шукаєте: не віру, але капітуляцію перед владою, що покладається на насильство. — «Весняний сніг»

Прикуті до землі, не тягнулися б і ви до неба? Я живу в саду пані. Вибачте мене, леді: прагнення перемогло мою стриманість. Я не те, що ви хотіли бачити. Але подібно до того, як чоловіки і жінки бажають один одного, я теж бажаю знання, отриманого в раю, – і ось, на ваш жаль, голе стебло вимахало до підвіконня. І що чекає наприкінці? Блакитна квітка схожа на зірку. Ніколи не відірватися нам від землі! Чи не про це кажуть ваші сльози? — «Полемоніум»

Де закінчується одне, починається інше. Зверху — блакитна смуга, під нею — зелена і золота, зелена і темно-рожева. Джона привертає горизонт: Він хоче те й інше, він хоче все одразу. — «Небо і земля»

Крайнощі прості. Тільки середина бентежить. Середина літа — все можливо. Тобто: життя ніколи не кінчається. Як я можу залишити мого чоловіка, в саду, що поринає у такого роду мрії, з вилами в руці, та готується переможно оголосити про це своє відкриття, тоді як пекуче сонце застигло нерухомо цілковито поглинене палаючими кленами на кордоні саду. — «Небо і земля»

Я скажу тобі таке: щодня помирають люди. І це лиш початок. Щодня в похоронних бюро народжуються нові вдови, нові сироти. Вони сидять, склавши руки, і думають, що ж робити з цим новим життям. — «Фантазія» переклад Марти Госовської

Наприкінці моїх страждань є двері. — «Іриси», переклад Марти Госовської

Найкраще Не мати думок. Почуття: от їх варто мати. Мати мов володаря. Того, що на небі і називається сонцем. — «Червоний мак», переклад Олени Гусейнової

Мати померла минулої ночі, Мати, що ніколи не помирає. Зима була в повітрі за багато місяців звідси, а в повітрі одначе. — «Ноктюрн», переклад Лесика Панасюка та Дарини Гладун