Любомир (Гузар)

Любомир Гузар (1933—2017) — єпископ УГКЦ, кардинал Католицької Церкви. У 2005–2011 роках — Верховний архієпископ Києво-Галицький — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Любомир (Гузар)

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

В

Вдавати, що все можу — це неправда, це брак покори. Що можеш, те зроби, а чого не можеш, не бійся зізнатися у цьому. Смиренномудріє — це перебування у правді... Але треба ще бути обережним щодо того, як говоримо. Для прикладу: треба вміти сказати «ні». Якщо справді не маю таланту чи сили, здоров’я до чогось, треба вміти об’єктивно, чесно, спокійно відмовити. Не тому, що я вас не люблю чи мені ліньки, а цілком з об’єктивних причин браку сил і здоров’я, бо інакше це завдання занадто б виснажувало мене. Інколи треба мати відвагу сказати: «Пробачте, не маю сили», тому що смиренномудріє — це жити у правді.

Вечір у містечку Вифлеємі. Вулицями міста йшли чоловік і жінка. Було вже добре видно, що жінка вагітна. Це були Йосиф і Марія. Дехто з тих, що проходили повз них, люб’язно усміхалися, інші зверталися до них з насмішкою. Йосиф стукав у різні двері, але місця для них не було, їх не хотіли прийняти. Вони вийшли за місто — і там прийшов у світ воплочений Божий Син Ісус Христос. Дивне Боже Провидіння! Нелегко нам його зрозуміти: Бог прийшов до людей у дуже скромний спосіб.

Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо.

Відчуймо біль у своєму серці через поділ колись єдиної Христової родини в Україні! А водночас постановімо зробити щось конкретне, бодай маленьке, щоб те роз’єднання якнайшвидше відійшло в минуле.

Вірити — означає поставити Бога на перше місце у своєму житті, усвідомити, що все, чим ми володіємо, ми отримали від Бога, і що головне наше завдання полягає у виконанні Його волі.

Вірити — це значить у всьому впізнавати Бога й Боже, розуміти, що все, що діється довкола, - не випадковість, а прямий наслідок Божого бажання. ...Коли ми читаємо Євангеліє Ісуса Христа, Сина Божого, так би мовити, найважливіший документ, який походить від самого Бога, спитаймо себе: наскільки він для нас є джерелом радости? Так, ми читаємо святе Євангеліє, роздумуємо над ним, обговорюємо його, але чи ми справді ним тішимося? Чи є воно для нас спасенною звісткою? Варто замислитися над тим, варто подумати, як ми сприймаємо Євангеліє, як ми сприймаємо Боже слово?

Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного — тільки вбити. (15 лютого 2013)

Г

Героїчне мучеництво є яскравим свідченням зрі-лосте віри членів нашої Церкви. Це духовний скарб, з якого щедро черпають наступні покоління вірних. Нагорода для мучеників - на Небесах, а тут, на землі, мучеництво стає фундаментом, на якому зростає Церква. Основоположними елементами у цьому фундаменті є любов до Бога і ближнього, вірність правді, вміння прощати кривдників, відчуття солідарносте з тими, що в потребі тощо. Патріярхат, збудований на такому фундаменті, утвердиться навіки, бо його визнає сам Господь.

Господь Бог створив нас вільними. Що це означає? Дехто це розуміє так: Господь сотворив нас вільними, ми можемо робити, що хочемо і що маємо право робити, але так вважати помилково! Тому що бути вільними — означає свідомо чинити добро; ми маємо право робити добро, це є в нашій природі. Ми можемо (чинити зло — ред.), але не маємо права, а можемо помилитися, впасти у гріх, образити Господа Бога й потрапити в неволю до диявола. Людина не має права грішити, але має право робити добро. Це основа її свободи. Однак свобода має свою ціну. Це те, що ми можемо, але не маємо права робити щось погане.

• Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним — це означає бути відповідальним. Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання свободи, але насправді боїмося її.

Д

Деякі жінки хотіли би бути священиками, єпископами, мати владу в Церкві. Католицька і Православна Церкви це відкидають. Однак це не означає, що жінка не має місця чи завдання в Церкві. Як читаємо у Святому Письмі, жінки по-різному допомагали божественному Учителю в місійних подорожах, деяких із них вказано поіменно. Ми знаємо, що в той час, коли Ісуса розіп’яли, жінки були там. Вони не втекли — заявили своєю присутністю про віру. А коли тіло Божого Сина зняли із хреста, вони допомагали, щоби підготувати його до поховання. Тож жінки, не маючи якогось спеціального сану чи посади, дуже ефективно працювали. Пізніше, після воскресення, Ісус Христос саме жінкам, зокрема Марії Магдалині, дав доручення: «Ідіть і скажіть». Вони стали рівноапостольними, понесли у світ Добру новину.

Добрий священик любить книжку і намагається широко пізнавати різні аспекти людського життя та діяння. Він має бути ерудитом не задля людської слави чи самозадоволення, а для того, щоб могти краще зрозуміти Божу і людську правду.

До нас скеровані такі слова: «Хто хоче спасти свою душу, хто хоче осягнути мету свого існування, повинен наслідувати мене - узяти свій хрест і йти за мною». Ми запитуємо себе: чи можливо для нас узяти свій хрест, як зробив це Ісус Христос? Думаю, що ні. Бо Ісусова любов, яка спонукала Його робити те, що Він зробив, - видати себе на ганебну, болісну, страшн смерть, — це справді щось таке, що далеко перевищує можливості звичайної людини. Одначе я не думаю, що Господь Бог від нас вимагає такої самої жертви.

Є

Євангелізація — це процес, коли кожна охрещена особа (чи то єпископ, чи священик, чи монах, чи мирянин), якщо щиро вірить в Ісуса Христа, повинна своїм життям свідчити Христові, тобто так поводитися, так говорити, так ставитися до інших, щоби вони сказали: так, ця людина вірить у Христа. І тоді кожен зробить для себе висновок: може і я повинен бути таким самим.

• Європа відіграє значну роль в історії людства лише в останні дві тисячі років, а це зовсім небагато. Вона переживала становлення, злет, а зараз на неї, можливо, насувається занепад.
• Єдність — це теж є дар Божий. Та здається мені, що всі бажають його прийняти на власних умовах. Ніхто не хоче мінятися, кажуть — нехай цілий світ зміниться, але не примушуйте мінятися мене…

Ж

Жінки можуть служити у Церкві в різний спосіб. Для цього їм не потрібний сан священика. Щоб здійснювати служіння, треба його відчути, не обов’язково виконувати певний припис: маєш так і так робити. Жінки багаторазово робили добро і співпрацювали в ділі спасення. Вони повинні бути прикладом для нас у тому, що наше служіння має стати передусім реакцією на потребу, і в такий спосіб — тихий, скромний, малопомітний, але вагомий — ми можемо робити свій внесок у поширення Божого Царства і святої віри.

З

За допомогою християнської релігії ми набули тих чеснот, які стали надійними підвалинами для успішної розбудови суспільного життя. Розуміння дару людського життя і його вартости загалом, почуття лагідности і доброти у ставленні до ближніх, любов до правди, пошана до справедливосте, здатність стійко переносити труднощі, відсутність бажання панувати над іншими, побожність — усі ці риси стали важливими прикметами вдачі нашого народу, які майже незмінно збереглися аж до сьогодні.

Заступництво святого Йосифа потужне! Нам треба часто звертатися до нього, просити його заступ-ництва. За людською логікою, якщо Ісус Христос до нього звертався «тату» і слухав його, коли жив на землі, то чи сьогодні, коли святий Йосиф представить Йому наші прохання, Він їх не прийме? Сміливо звертаймося до святого Йосифа. Не може бути і найменшого сумніву, що він хоче і може успішно за нас заступатися.

І

Ісус Христос, коли розповідає нам про Страшний суд, згадує між голодними, спраглими й ув’язненими також і чужинців — немісцевих, нетутешніх: «Я був чужинцем, ви мене не прийняли». Скиталець, чужинець — що це означає? Сьогодні, думаю, ми дуже добре починаємо це розуміти. Ствердити факт, що вони є, навіть зрозуміти, що вони є, ще замало. Нам треба доповнити наше знання добрими ділами, щоб виконати слова Божого Сина: «Те, що ви зробили для моїх найменших братів, ви зробили для мене». Хоча Ісус Христос жив багато років тому, ми маємо нагоду послужити Йому сьогодні — послужити через скитальців.

Ісус Христос посланий рятувати людський рід, Марія, Йоан та апостоли — обдаровані, послані, щоб робити, допомагати людям знайти дорогу до небесного Отця. Але таке завдання мають не тільки вони — кожний із нас, одержавши багато дарів, повинен використовувати їх не тільки заради власної вигоди, а щоб могти послужити ближнім для здійснення діла спасення. Одержавши від Бога багато дарів, подякуймо Йому за них і використовуймо їх, щоб наблизитися самим і допомогти іншим наблизитися до небесного Отця.

Ісус Христос приходить, щоб звільнити нас, щоб знову відкрити нам шлях до Небесного Отця. Наша неміч, слабкість вже не є перешкодою на дорозі до спасення. Тому, оминаючи всі інші справи, звернімо особливу увагу на цю правду, що Господь Бог справді нас рятує у своїй безмежній любові.

К

Кінець одного і початок наступного року — це дуже важливі моменти в нашому житті. Люди по-різному до них підходять: дехто гучно святкує Новий рік, інші (може, більшість) стараються проаналізувати те, що було, і навіть відважуються трошки глянути в майбутнє. Наш підхід, наш спосіб зустрічати кінець старого і початок нового року повинно характеризувати усвідомлення, що найважливіше поставити в центрі всіх тих роздумів нашого Творця. Маємо насамперед згадати, що доброго сталося для нас того року. Наш підсумок повинен бути нагодою відчути близькість нашого небесного Отця. Це наше відчуття, що Бог близько до нас, є нашою вдячністю.

Кожний із нас, окрім основного дару — життя, одержує багато інших дарів: покликання, таланти тощо, одержує щось на дорогу життя. Нам треба усвідомити собі дуже одну велику правду, а саме: ми одержуємо справді дуже багато дарів від Бога, але не лише для нашої вигоди чи користи, а й для добра ближніх.

Л

Любити — означає наслідувати Ісуса Христа. У кожній людині бачити Божу дитину й допомагати кожному досягти ціль життя — спасення.

М

Ми, люди, збираємо заслуги перед Господом, коли робимо добро. Ми також можемо вважати себе знаряддям Господа Бога, через яке Він робить добро. Можливо, нам видається, що те добро, яке ми робимо чи стараємося чинити, дуже-дуже маленьке, порівняно з тим, що робить наш Небесний Отець, однак у цьому прихована добра воля передавати іншим Божу доброту, а це надзвичайно важливе для нашого спасення, для вічного добра нашої душі.

Ми повинні зустріти Христа. У певний момент, за певних обставин, на мою думку, це не залежить від самої людини — Господь Бог дає особливі благодаті, за допомогою яких людина робить це відкриття: зустрічає особу, яка є Божою Особою. І відтоді Христос, ця Божа Особа, починає набирати іншого значення, зумовлює інше ставлення, одне слово, змінює сенс життя людини.

• Мир — це коли ми створюємо позитивну атмосферу, в якій починаємо свідомо шанувати інших, любити їх, бажати й робити їм добро.

Молитва — це не тільки висловлювання прохання про щось, подяка чи перепрошення за щось. Молитва показує нам, хто ми є супроти Бога — показує, що ми Його потребуємо, що не можемо дати собі раду без Нього. Тому в молитві ми до Нього звертаємося: просимо, бо чогось потребуємо; дякуємо, бо щось одержали; перепрошуємо Його, якщо образили. Отже, наша молитва — це віддзеркалення нашого ставлення до Бога.

Монашество — це щось особливе. Це передусім свідчення певних вартостей — свідчення як приклад, як взірець для християнської громади. Монашество було від початків Церкви, є і буде серцем християнського життя. Монахи - це люди, які зобов’язуються радикально, дуже серйозно дотримуватися Божих заповідей, стаючи зразком для інших. їхня посвята Богові і ближньому є тим, що робить Церкву духовно сильною.

Моя мрія — щоб в Україні якнайшвидше, хоча це не станеться за рік чи за два, не залишилося людини, якій би не був представлений Ісус Христос. Це не означає, що всі ці люди Його приймуть, що всі Його визнають Сином Божим. Це їхня вільна воля. Але важливо, щоби кожній людині був правдиво, згідно з Божим об’явленням, представлений Ісус Христос як воплочений Син Божий. Це наш ідеал.

Н

Надання імени в Старому Завіті і тогочасній культурі було дуже важливим. Коли Господь Бог створив Адама, то привів до нього всіх тварин, щоб той дав їм імена, тобто щоб прийняв їх у посілість, узяв за них відповідальність. Також Бог змінює чи дає імена певним особам, щоб показати, що вони мають особливе покликання — життєве завдання. Кожний із нас має якесь ім’я. Усі християни мають хресне ім’я (зазвичай святого чи святої, що стають нашими заступниками перед Божим престолом), яке одержали під час хрещення. Що означає те, що мене назвали? Що ми належимо Богові?

Надіятися — означає бачити воскресення, висячи на хресті. У цьому полягає суть мучеництва. Чому мученик радше готовий умерти, аніж відректися від Бога? Він надіється і вірить, що коли віддасть своє життя тут, на землі, за Ісуса Христа, то навіки буде з Ним.

Наскільки серйозно ми трактуємо, що належимо Богові, тобто що ми не є нічиї, що ми не є самі собою, що Господь Бог створив і прийняв нас? Ми тією мірою серйозні в релігійному плані, почуваємося Божими, якою готові сказати комусь: «Пробачте, я не можу того чи того зробити, бо належу Богові».

Наступного дня після Різдва Христового є велике свято — Собор Пресвятої Богородиці. Що означає «собор»? Це сукупність усіх свят, можна сказати, усіх благодатей, які одержала від Господа Марія з Назарета. Упродовж року ми святкуємо різні Богородичні свята, а сьогодні є Собор Богородиці — це немовби всі ці свята сходяться в одне. І цього дня ми роздумуємо, який їхній корінь і яка причина цих свят. Ми щойно святкували Різдво Христове, народження воплоченого Божого Сина. А на день пізніше святкуємо Собор Його Матері, бо без Матері немає народження. Тому нині ми прославляємо Пресвяту Богородицю як Матір воплоченого Божого Сина.

	Націоналізм не може бути християнською чеснотою, бо він не є досконалим, робить людину дещо обмеженою, адже націоналіст любить лише своє. Проте патріотизм має бути притаманний християнину: він любить власну Батьківщину і водночас має відкрите серце до інших людей, готовий поважати їх гідність та права.
	— промова на ХІІІ науково-практичній конференції «Духовні цінності українського народу у світлі співпраці суспільствознавства і богослов'я» (Київ, 2013) [1]

Наша гідність — від Бога, але її треба розвивати, ушляхетнювати. Якби на світі було більше людей, то світ став би кращим. Бути людиною — це також ставати великою частиною святости.

Наше перебування на землі — тимчасове, а тоді маємо довести, як приймаємо Божі дари й орудуємо ними: передовсім самим життям, а по-друге, всіма талантами, які Він нам дає. Людина, котра вірить, дивиться далеко вперед, приготовляється до вічности, тому живе по-Божому, старається сповняти Його волю, щоби назавжди залишитися з Ним. Людина, яка відкидає це, противиться Йому, дуже свідомо противиться — також не закінчує свого існування. Вона тільки продовжує його трагічно, далеко від Господа Бога.

Не можна забувати що всі ми колись були молодими і про нас також старші казали, що ми нічого не варті, бо не такі, як вони. На мою думку, якраз навпаки, молоді люди назагал є ідеалістами, бажають кращого. Тільки часто ми залишаємо їм такий світ, в якому нелегко жити.

П

Прихід Ісуса Христа вимагає від нас покаяння. Ми мусимо відректися від усього того, що може нам перешкоджати зустріти Його. Ми мусимо, дослівно кажучи, змінити напрямок нашої ходи, бо це є та «метаноя», спосіб мислення, переміщення. І коли будемо пізнавати, що Ісус бере на себе наші гріхи і відкриває нам шлях до Отця, візьмімо собі до серця той заклик до покаяння. Щиро визнаймо свої гріхи, підготуймо свою душу до благодатей, які нам приносить Божий Син.

Прихід Ісуса Христа на Йордан — це дуже важливий, переломний момент. Бо впродовж усього того часу, коли людина і природа були під владою гріха, вони віддалялися від Бога. А коли Божий Син прийшов, вступив у ріку Йордан і освятив води, то розпочав процес повернення: людина і природа вже не віддалялися від Бога, а навпаки, шукали, як наблизитися до Нього. Ісус Христос прийшов, щоб освятити води, щоб почати процес повернення людини до небесного Отця, як було задумано під час сотворення. На Богоявлення наш Творець в особливий спосіб стає доступним для нас, а це — причина щирої радости для кожної віруючої людини.

Прихід на землю Сина Божого супроводжувало ба-гато прикрощів. Ісус Христос — це Богочоловік, одна Особа, яка має дві природи. Думаю, що з першої хвилини, коли людська природа здатна щось розуміти, Ісус Христос усвідомлював, що Його життя буде повне неприємностей і закінчиться трагічно. Ми можемо замислитися і спитати себе: чому це так? На мою думку, саме в цьому прихований зміст Різдва. Прийнявши всі ці терпіння, — а їх було дуже багато протягом життя, особливо коли Він уже діяв як Учитель, — Ісус Христос хотів переконати нас у тому, що Господь Бог нас дуже любить.

Про благодійників кажуть, що вони є очима і руками Бога. Це означає, що через них Господь Бог бачить, кому потрібно допомогти, і через них допомагає. Благодійність наближає нас до Бога.

	Проблема Інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я в дитинстві навіть не підозрював. Але вони не знають, що з цим усім робити.
	Ця цитата була обрана цитатою дня 26 лютого 2016 року.

Р

• Релігія — це не знання про Бога. Релігія — це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в Інтернеті чи, скажімо, по телефону? Ні. Зустріч — це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з Ним не має бути механічним, масовим. Це явище добре лише з тієї точки зору, що ми можемо подивитися Літургію, яку правлять, скажімо, у Римі. Завжди добре почути проповідь, гарну музику, але якщо ти бачиш це тільки через монітор, воно не гріє твого серця. …Порівняйте п'єсу, переглянуту на телебаченні, з тією, яку ви побачили в театрі — різниця колосальна.

Різдво Христове - це свято звільнення, велике незбагненне свято, бо в ньому для кожного з нас в особливий спосіб проявляється Божа любов. Тому нехай цей празник буде нагодою до глибокої радості, до щирої вдячності Богові за те, що так сильно нас любить...

Роздумуючи над добротою Небесного Отця, над бажанням у якийсь спосіб віддячитися Йому, щоб прославити Ісуса, ми повинні з’ясувати, що можемо від себе дати Йому. Думаю, що не треба гаяти часу, видумуючи щось особливе. Принесімо те, що виконуємо як обов’язок, і скажімо: «Ісусе, те, що маю і можу, приношу Тобі». Я думаю, що цього достатньо. Господь не очікує більше, як бажання від щирого серця подякувати Йому, прославити Його.

Розповідь про часи Йоана Хрестителя перед приходом Христа, підготовка до Його приходу — це не суто історичні факти, з якими ми маємо ознайомитися, а щось набагато більше. Ця підготовка була різнопланова. Прийшов Йоан Хреститель, люди сповідаються, стараються здійснювати його проповідь у своєму житті... Кожний із нас мусить готуватися до приходу Ісуса Христа. Бо Він і сьогодні до нас приходить, відчиняє для нас двері до неба, шлях до небесного Отця. Що нам конкретно треба робити, щоб підготуватися до приходу Ісуса Христа? Ключове слово, яке повинно стати своєрідною програмою для кожного з нас: «Покайтеся».

С

• Свобода — це можливість робити добро.

Святе Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа... Ці слова мають велике значення, збирають у собі дуже важливу для нас правду. Більшість думає, що слово «євангеліє» (у перекладі з грецької — «добра новина») є суто біблійним, християнським поняттям. Це не цілком так. «Євангеліє» — слово поганського походження, яке означало «декрет римського цісаря» Римські цісарі вважали, шо видані декрети, те, що вони кажуть, є для народу євангелієм, доброю новиною, чимось приємним і позитивним, навіть якщо воно каральне. ...Євангелист Марко каже: справжнє Євангеліє, Добру новину може сказати тільки Ісус Христос, Син Божий.

Святе Письмо говорить нам багато про те, що Йосиф був вибраний покровителем, названим батьком для Ісуса Христа. Подумаймо собі: Божий Син звертався до нього, людини не такої святої, як Пресвята Богородиця, словом «тату», і це чули люди. Ісус із ним працював, його слухав, поводився супроти нього як син. Попри цю високу гідність, у Йосифа було багато труднощів. Відповідальність, яку він мав, — це не була якась безконечна, безперервна слава. Він був змушений пережити багато важких моментів. Одначе Йосиф добре виконав завдання, яке йому дав Господь Бог.

Святий Василій Великий — визначний святий, який закарбувався в ментальності Східної Церкви своїми заслугами, зокрема тим, що дав натхнення для спільнотного монашества. Тому церковна спільнота з давніх-давен зве його Великим. І, згадуючи в коляді: «А той другий празник святого Василя...», виявляємо пошану до цього святого.

• Святість — це старатися цілковито віддати себе у Божі руки, віддати все, що робимо, і йти за Ним.

Святого Стефана можна назвати першим офіційним свідком, який завершив своє свідчення мучеництвом. Найважливіше не те, що цей диякон був каменований, а що він свідчив. І ця новостворена церковна громада, яка щойно починала розвиватися, була свідком Ісуса Христа. Стефан був першою людиною, яка віддала життя за Ісуса Христа, він — мученик. В українській мові слово «мученик» має одне значення — віддати своє життя за Ісуса Христа. Але в грецькій мові і в похідних від неї це поняття звучить «мартіс», що означає «свідок».

Смиренність, або покора — це практично синоніми. На жаль, люди загалом розуміють смиренність, або покору, як щось негативне. Чому? Бо їм здається, що покірна людина дозволяє себе використовувати. Також розуміють смиренність і покору як неміч, слабкість... Однак покора чи смиренність — це правда.

Старайтеся бути справжніми людьми, бо це Божа воля. Пам’ятаєте про Діогена, який серед білого дня ходив зі свічкою і шукав людину? На світі дуже мало добрих людей, які направду стараються бути людьми. Бути людиною — це велика гідність, яку, на жаль, ми не намагаємося розвинути.

Суть християнства полягає у свідченні нашим життям. У другій половині минулого століття були люди, які закінчили своє свідчення мучеництвом. Може від нас сьогодні Господь Бог не вимагає мучеництва, але Він, напевно, очікує свідчення.

Сьогодні звертаємо увагу на постать святого первомученика Стефана.... В Єрусалимі утворилася християнська громада, яка збиралася на молитву і старалася здійснювати Божу науку у своєму житті. Диякони були покликані до служіння, щоб допомагати апостолам у проповідуванні, але насамперед- у благодійному, тобто церковному, громадському житті. Також маємо прекрасний приклад благодійносте Церкви. Диякон Стефан успішно проповідував, був благодійником як усередині громади, так і поза її межами. Одне слово, був активним членом громади. Вороги християнства хотіли його позбутися, і їм це вдалося. Його каменували, тому ми святкуємо пам’ять першого мученика.

Сьогодні з нагоди Різдва Христового, приходу на землю Божого Сина, спитаймо себе: наскільки ми, які живемо у XXI столітті, є свідками новонародженого Христа? Дехто може вважати свідченням віри святкування, пов’язані з Різдвом — дарування подарунків, колядування, Святу вечерю тощо. Проте суть християнства полягає не лише в дотриманні церковних, народних традицій, а насамперед у свідченні нашим життям. Подумаймо про це, погляньмо на приклад святого Стефана, ревного члена Церкви, який старався, згідно зі своїм покликанням, якнайкраще свідчити Христа. Просімо заступництва цього святого сьогодні, щоб своїм свідченням ми утверджували самих себе у вірі в Ісуса Христа, у Його прихід і перебування з нами.

Сьогодні нам треба додатково усвідомити собі одну велику правду, що ми співали: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». Усі події, що стосуються Ісуса Христа, стосуються і нас. Це не лише свято спогадування того, що колись відбулося над Йорданом. Це свято нашого хрещення.

У

У певний момент обставини склалися так, що Йосиф мусив узяти Марію та Ісуса й утікати з ними до Єгипту... Ми живемо в час, коли в Україні є майже півтора мільйона біженців. Ми вживаємо сьогодні слово «біженці», а в сорокові роки минулого століття, під час Другої світової війни, було поширене слово «скитальці». Цей термін вказував на людей, що мусили не тільки бігти, тікати, а й скитатися на чужині. Подумаймо, яким є сьогодні життя сучасних скитальців, що мусили з різних причин покинути свої домівки, набуте майно... По-різному їх зустрічають: в одному місці гарно приймають, а в іншому - не з таким милосердям і розумінням... Подібно було з Йосифом, Марією та Ісусом... Немає підстав думати, що у Єгипті з’явилися ангели й оголосили єгиптянам: «Увага: тепер у вас перебуває воплочений Божий Син, відповідно з Ним поводьтеся».

У події Богоявлення, можна сказати, зібрана програма всього життя Ісуса Христа, яка пізніше завершиться Його смертю на хресті, принесеною за наші гріхи, потім — воскресінням, поверненням до небесного Отця. Коли Ісус Христос вийшов із води — відкрилося небо, Святий Дух злетів на Нього у вигляді голуба, і з неба почувся голос: «Це Син мій улюблений, у Ньому — моє вподобання». Ісус Христос не тільки звільнив нас від гріхів — Він відкрив нам небо. Ми отримали через звільнення від гріхів доступ до неба.

...У Святому Письмі, у різних текстах, особливо в псалмах, ми знаходимо такий цікавий вислів: «Радість спасення». Люди, які жили в Старому Завіті, боялися, щоб їх не було позбавлено тієї радости. Прикладом може слугувати цар Давид, який у Псалмі 50 молився про це.

Ч

Часто люди вважають, що всі, хто в монастирі, — святі! Далеко не так... Монастир, добрий монастир, взірцевий монастир — це не зібрання людей святих. Це зібрання людей, які стараються бути святими. Ми для того в монастирі, щоб освятитися. А якщо ми перебуваємо в монастирі й намагаємось бути відповідальними — не тільки одна чи кілька осіб, а й усі мають таке загальне налаштування, щоб якнайкраще сповняти свої духовні й інші зобов’язання — то це добрий монастир.

Часто нам бракує віри, тому ми повинні благати Бога, щоб скріплював її. Пригадуєте слова Христа про віру, як зерно гірчичне, за допомогою якої можна пересувати гори? Але що означає мати віру? Це розуміти, що не я роблю чудо, не я пересуваю гори, а Господь Бог це робить. Не ми творимо чуда, а віримо, що Бог їх творить.

Чоловік і жінка, з’єднані в подружжі, покликані одне одного освячувати, допомагати одне одному бути добрими. Чоловік і жінка, виконуючи різні життєві завдання, доповнюють одне одного.

Щ

...Що особливого було в житті святого Василія Великого, єпископа Кесарії? Він робив великий наголос на житті в спільноті. Він зрозумів, що для повного освячення душі, для побожного, християнського життя важливо бути в спільноті. Хоча його називають патріярхом монашества, він був великим учителем для християнської громади, — учителем спільнотного життя.

Що особливого у житті монахів? Вони ставлять Господа Бога на перше місце. І ще: вони дуже серйозно ставляться до основних релігійних вартостей, подаючи цим приклад і підтримуючи всю християнську громаду. Плекання покликань до богопосвяченого життя - це завдання усієї Церкви. Воно стосується не тільки тих людей, яких Господь запрошує до цього життя, а й усіх тих, хто щоденно молиться: «Нехай буде воля Твоя...».

Я

Я відчуваю слабкість інтелігенції в Україні сьогодні. Наша інтелігенція у сумі не сповняє своє призвання. Дивіться: світ політики, світ підприємництва — інтелігенції там не видно, є поодинокі люди.

Якщо глянемо на нашу історію, то побачимо, що в ній було багато трагічних моментів, але нам завжди вдавалося з того виходити і в якийсь спосіб підніматися: наш народ переконаний, що це завдяки Пресвятій Богородиці. Тому сьогодні згадаймо цю нашу традицію, властиве нам київське благочестя і дякуймо нашій небесній Покровительці за те, що вона турбується про нас. Просімо її, щоб ми завжди до неї горнулися, розуміючи, що вона є нашою доброю Мамою, яка нас підтримує.