Людвіг Вітгенштайн

Лю́двіг Йо́зеф Йо́ганн Вітгеншта́йн (нім. Ludwig Josef Johann Wittgenstein; 1889 — 1951) — австро-англійський філософ, один із засновників аналітичної філософії, один з найяскравіших мислителів XX століття.

Лю́двіг Йо́зеф Йо́ганн Вітгеншта́йн

(1910)

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Ludwig Wittgenstein (1929)

Цитати

• Більшість суджень та питань філософії мають коріння у нашому нерозумінні логіки мови… Уся філософія — це критика мови… Судження конструює світ за допомогою логічного каркаса, і тому в судженні, якщо воно є істинним, можна вгледіти усі логічні ознаки реальності.

«Trаctatus logico-filosoficus»

• Світ є все, що є подією. (теза 1. — С. 24)
• Світ є сукупністю фактів, а не речей. (теза 1.1. — С. 24)
• Те, що є подією, фактом, є існуванням станів речей. (теза 2. — С. 24)
• Мабуть, ми можемо відтворити в просторі стан речей, що не відповідає законам фізики, але не можемо відтворити стану речей, що не відповідає законам геометрії. (теза 3.0321. — С. 28)
• Думка є змістовним реченням. (теза 4. — С. 35)
• Мета філософії — логічне пояснення думок. Філософія — не вчення, а діяльність. Філософська праця складається великою мірою з пояснень. Підсумок філософії — не «філософські судження», а пояснення суджень. Філософія повинна пояснювати й чітко розмежовувати думки, що звичайно бувають доволі темні й невиразні. (теза 4.112. — С. 40)
• Правдивість тавтології безперечна, правдивість речення можлива, а правдивість суперечності неможлива. (Безперечна, можлива, неможлива — тут маємо позначення тієї градації, яку ми вживаємо в теорії імовірності). (теза 4.464. — С. 50)
• Речення є функцією правдивості елементарних речень. (Елементарне речення є функцією правдивості себе самого). (теза 5. — С. 51)
• Якщо я не можу подати апріорі елементарних речень, то якби я захотів їх подати, це б мало призвести до очевидної нісенітниці. (теза 5.5571. — С. 69)
• Межі моєї мови означають межі мого світу. (теза 5.6. — С. 69)
• Логіка заповнює світ; межі світу є і її межами. Отже, в логіці ми не можемо сказати: те й те є у світі, а того немає. Це скидалося б на припущення, що ми виключаємо певні можливості, а цього не може бути, бо інакше логіка мала б вийти за межі світу; а саме, вона повинна була б мати можливість бачити ці межі і з другого боку. Чого ми не можемо думати, того не можемо думати; отже, ми не можемо й казати того, чого не можемо думати. (теза 5.61. — С. 69-70)
• Це спостереження дає ключа до вирішення питання, наскільки соліпсизм є правдою. Бо те, що соліпсизм має на думці, цілком правильне, тільки його не можна сказати, його видно. Що світ є моїм світом, видно з того, що межі цієї мови (мови, яку лише я розумію) є межами мого світу. (теза 5.62. — С. 70)
• Світ і життя — одне. (теза 5.621. — С. 70)
• Я є своїм світом (мікрокосмосом). (теза 5.63. — С. 70)
• Суб'єкт не належить до світу, а є межею світу. (теза 5.632. — С. 70)
• Сенс світу має перебувати поза ним. У світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартості — а якби була, то не мала б вартості. Якщо є якась вартість, що має вартість, то вона має перебувати поза всім, що діється і так-існує. Бо все, що діється і так-існує,- випадкове. Те, що робить його невипадковим, не може перебувати у світі, бо тоді воно знову ж таки було б випадковим. Воно мусить перебувати поза світом. (теза 6.41. — С. 82—83)
• Якщо добра чи зла воля міняє світ, то вона може змінювати лише його межі, а не факти; не те, що можна віддати мовою. Одне слово, світ тоді має стати через це взагалі іншим. Має до певної міри як ціле звузитись або розширитись. Світ щасливих інший, ніж світ нещасних. (теза 6.43. — С. 83)
• Містика полягає не в тому, який світ, а в тому, що він є. (теза 6.44. — С. 84)
• Скептицизм — не незаперечний, але вочевидь безглуздий, коли він хоче сумніватися там, де нема про що питати. Сумнів можливий тільки там, де можливе якесь питання; питання — тільки там, де можлива відповідь; а відповідь — тільки там, де щось може бути сказане. (теза 6.51. — С. 84)
• Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється, це й є містичне. (теза 6.522. — С. 85)
• Мої тези надають ясності через те, що кожен, хто мене розуміє, наприкінці визнає їх безглуздими, коли завдяки ним — по них — підійметься над ними (так би мовити, мусить відкинути драбину, спершу піднявшись по ній). Він мусить їх подолати, тоді його погляд на світ буде правильний. (теза 6.54. — С. 85)
• Про те, про що не можна сказати, треба мовчати. (теза 7. — С. 85)

Джерела

• Вiтґенштайн, Людвіг. Trаctatus logico-filosoficus = Фiлософськi дослiдження / Пер. з нім. Євген Попович. — Київ: Основи, 1995. — 311 c.
• Петрушенко Віктор. Висловлювання та сентенції знаменитих філософів // Тлумачний словник основних філософських термінів. — Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009. — С. 234—261. — ISBN 978-966-553-828-8