Маріанна Каат

Маріанна Каат ( ест. Marianna Kaat; нар. 7 грудня 1957, Таллінн, Естонська РСР, СРСР) — естонська режисерка, продюсерка та сценаристка документального кіно.

Маріанна Каат

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Багато хто не розуміє, що насправді війна в Україні почалася не в 2022-му, а в 2014 році. Звісно, крім самих українців. Просто в 2022 році це набуло масштабів повномасштабного вторгненняі спроби ще більш потужної окупації вашої країни . Однак і на момент зйомок фільму війна в Україні вже тривала, тому взагалі уникнути цієї теми було неможливо. Наші герої багато говорили про Україну. Хоча багато цих та інших розмов не увійшли до фільму. Крім того, вже після початку повномасштабного вторгнення було б у принципі неможливо щось знімати в Росії. Та й майже всі герої фільму — хто зміг — уже покинули країну.

В цілому, наша країна точно буде останньою, яка зламається і перестане підтримувати Україну. Я впевнена, що цього не станеться. Причин тому багато. По-перше, наша недавня історія чудово пам’ятає депортацію естонців, окупацію росіянами. Це дуже боляче вдарило по нашій історичній пам’яті. Крім того, і Україна, і ми маємо спільний кордон з Росією, тому ми цілком можемо ідентифікувати себе з Україною, бо ми теж могли і можемо стати жертвою російської агресії.

В якомусь сенсі Естонія унікальна країна, бо у нас більшість стрічок неодмінно потрапляє на великий екран. Якісь можуть бути більш успішними в прокаті, якісь менш. Але всі їх рано чи пізно покажуть на естонському телебаченні. Деякі фільми мають справді великий резонанс. Приміром, «Сестринство лазні по-чорному». У нього дуже гарний бокс-офіс і успіх не лише в Естонії, а й в інших країнах. Це чудовий фільм.

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну я доволі часто їздила до Санкт-Петербурга, коли вчилася в університеті, мала там чимало друзів. Постійно відвідувала оперу і концерти класичної музики – я це дуже люблю. Але після 24 лютого я не можу собі уявити, щоб я поїхала туди зараз і насолоджувалася оперою і балетом.

Зазвичай у нас мають гарні перегляди фільми, пов’язані з природою Естонії, на які можна піти всією родиною. Звісно, вони мають бути якісними, з гарною картинкою, гарним звуком. Як і будь-яке документальне кіно, що демонструється в кінотеатрах і конкурує в прокаті з ігровими фільмами. Взагалі я не використовую терміни «художній фільм» або «документальний», як люблять казати в російськомовному просторі. Бо насправді документальні фільми як правило теж художні, тим більше, якщо вони повнометражні. Тому правильніше використовувати термін ігрове чи не ігрове кіно.

Згодом я зрозуміла, як працює ця система, зрозуміла, що у російських поліцейських немає інструкцій, що їм треба робити з кіношниками. Тож, коли я бачила, що в наш бік йде хтось із поліцейських, я здалеку йому кричала, що ми не медіа, що ми тут кіно знімаємо. І вони заспокоювалися і нас не чіпали. Коли вони бачили щось, що випадає з їхніх методичок, то робити щось за власною ініціативою вони не наважувалися. — Про знімання фільму «Останній релікт» у Росії

Коли ми знімали, російська влада арештовувала тих, хто намагався хоч якось протестувати, штрафувала цих людей. Ми бачили як російська поліція постійно щось знімає на відео – будь-яку демонстрацію, будь-який мітинг, щоб потім спокійно у своїх кабінетах усе це переглянути, підшити до справи, віддати наказ арештувати і довести людину до суду. Після 24 лютого 2022 року все змінилось. Та й, власне, навіть якби я мала можливість знімати щось у Росії, мені б просто нічого там було б знімати. Думаю, мені б і не дали цього зробити. Там же тепер навколо всі вороги. Хоча мене там чудово знали поліцейські, знали, що я з Естонії і чисто говорю російською. Але хтозна, що тепер у них може бути в голові…

Мені здається, що культура це єдиний спосіб діалогу. Просто зараз це дійсно не працює і не спрацює, навіть говорити про це неможливо, поки Росія продовжує бомбити і знищувати Україну і українські міста.

Нерідко мої знайомі порівнюють ситуацію в Україні і Росії, і як люди в цих країнах можуть вплинути на свою владу. Так, в Україні був Майдан, але все-таки тодішня українська влада в особі Януковича була слабкою. Напевно, у неї були певні моральні кордони, через які вона не захотіла переходити. Влада ж у Росії – це бандити без усіляких гальм і моральних принципів.

Тривога відчувається і в Естонії. Ми ж не можемо не реагувати на загрози, які виходять від Росії і збільшили фінансування військових потреб, плюс надаємо допомогу Україні і українцям. Поки економічна ситуація в Естонії непогана, хоча все це теж впливає й на неї. Але головне – це загальне нерозуміння, що буде і що може бути далі. — Про російське вторгнення в Україну

У своєму фільмі я намагалася показати людей, які готові чимось жертвувати, сидіти у тюрмі, щось зробити проти свавілля своєї влади. За час путінського правління кількість каральних органів там стала просто божевільною. Це я намагалася підкреслити в сцені зі спортивним «царським» марафоном. Вона вийшла одночасно і смішна, і абсурдна, бо в ній під час привітання перераховують безліч різних силових органів, які брали в тому марафоні участь. Всі вони обслуговують путінський режим, дбають, щоб він не рухнув. Усі їхні працівники отримують прекрасну зарплату, мають великі пільги. І їхня кількість просто шалена. — Про знімання фільму «Останній релікт»

Я пройшла через Совєтський Союз і добре це пам’ятаю. Але сама я ніколи не була дисидентом. Пам’ятаю як до таких людей ставилися з певним гумором. Коли я вчилася у Петербурзі, у нас була сусідка дисидентка. Ми над нею посміювалися, вона доволі дивна була жінка. Тож і в ті часи лише одиниці людей були готові на спротив владі. Те, що відбувається зараз – суцільний кошмар. Я не знаю, чим все може закінчитися. Звісно, ми віримо в перемогу України, але Путін же її не визнає ніколи. Але мені здається, що зміна Путіна в будь-якій формі могла б зупинити цю війну. І це вже немало. — Про російське вторгнення в Україну