Куліш Микола Гурович
Мико́ла Гу́рович Кулі́ш (1892–1937) — український драматург і режисер. Автор комедії «Мина Мазайло» (1929).
Куліш Микола Гурович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.- Але я знаю, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот і смерті в вічі скаже.
- («Патетична соната»)
- Без грошей і при сонці темно.
- Бо головне ж тепер — реформа людини…
- («Народний Малахій»)
- Бо тінь журби української впала і мені на плечі…
- («Народний Малахій»)
- Бо хіба ж може бути інтернаціонал без України, без бандури?
- («Патетична соната»)
- Всі дороги в світі — це лише орбіти: якою б не ішов, все одно повернешся туди, звідки вийшов, — в яму.
- («Патетична соната»)
- Гармат би нам та кулеметів замість мрій.
- («Патетична соната»)
- Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!
- («Патетична соната»)
- Кожен з нас живе в віках, бо ми, перш за все, — ідеї.
- («Патетична соната»)
- Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!
- («Патетична соната»)
- Кому? Більшовикам? Бандитам? Бидлові, що реве від крові і трощить наші найкращі ідеї?
- («Патетична соната»)
- На московському кумачі України самостійної не вишити!
- («Патетична соната»)
- Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.
- («Патетична соната»)
- Найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.
- («Патетична соната»)
- Невже, скажіте, вам чужа найрідніша і свята ідея національного визволення?
- («Патетична соната»)
- О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало.
- («Народний Малахій»)
- Ой — казали люди, що як прийде свобода, то вона, як мама, — не журися, мовляв, дівко, вискочиш із ями.
- («Патетична соната»)
- Пишу й писатиму, бо вірю в Петрарку і в вічну любов.
- («Патетична соната»)
- Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище.
- Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти.
- («Народний Малахій»)
- Своєї держави я хочу під прапором ось під цим!
- («Патетична соната»)
- Слухай, як дзвонить і гра Україна! Устають з могил сивоусі запорожці, сідають на коней. Цоки-цок!.. Чуєш, мчать? Сивоусі лицарі…
- («Патетична соната»)
- Сотні, тисячі, десятки тисяч українців заприсяглись образом Шевченка не складати рук, аж доки не відбудована буде вільна наша Україна.
- («Патетична соната»)
- Так, я чайка! Скажу: я тая чайка, що літала над Жовтими Водами, об дороги чумацькії билась, що літа і б'ється у кожному козацькому серцеві…
- («Патетична соната»)
- Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б'є жінку, наступить всесвітня соціальна весна.
- («Патетична соната»)
- Того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот.
- Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей…
- («Патетична соната»)
- Українче, спізнай самого себе!
- («Патетична соната»)
- Холодному й голодному не до школи.
- Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане!
- («Патетична соната»)
- Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати пора!
- («Патетична соната»)
Про Куліша
ред.Гострий гоголівський профіль, чорнильна щіточка вусів, нервові, але стримані рухи. І тільки очі були такі мінливі, такі щедрі, що через них ставало видно, яке складне, напружене, суперечливе життя кипить глибинах цього незмірно багатого людського єства. |
|||||
— Микола Бажан |
Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шілером, або Мольєром і Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургій він не мав собі ровних, а зтого, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба що з Піранделло[1]. |
|||||
— Юрій Смолич |
Я особисто вважаю п'єсу «Мина Мазайло» за виключну річ, як і взагалі Куліша я вважаю за геніальну людину.[2] |
|||||
— Лесь Курбас |
Примітки
ред.- ↑ Трагізм долі митця (Миколи Куліша)
- ↑ Життя і творчість Леся Курбаса / [упоряд., наук. ред. Богдан Козак]. — Львів; Київ; Харків: Літопис, 2012. — С. 167. — ISBN 978-966-8853-22-7