Молчанова Катерина Ігорівна

Катерина Ігорівна Молчанова (нар. 14 вересня 1988, Одеса) — українська акторка кіно та телебачення. Заслужена артистка України (2021).

Катерина Молчанова

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Актор – частина мови дієслово. І тому актор має розвиватися кожен день, хоча б лежати в тому напрямку. Ось я сьогодні медитувала.

Два роки тому Жульєт Бінош отримала нагороду від Європейської кіноакадемії за досягнення. Вона сказала: «Дякую всім людям, які сиділи з моїми дітьми, поки я знімалася в кіно». До речі, Катрін Деньов сказала, що неможливо розділити кар’єру та батьківство. Ось на знімальному майданчику я актриса, а вдома – мати. То, звісно, складніше, ніж без дітей. Але з іншої сторони, батьківство збільшило мій діапазон акторських почуттів!

З кожного проєкту ти щось береш. Мені дарують деталі костюму, колір помади, блокнот. Це, як частина життя, твій досвід, який залишається з тобою і змінює тебе. Це, як двічі в одну річку не ввійдеш. Це робота з режисером, з партнером, навіть окремо вихоплені якісь фрази – та це вже щось нове.

Ось беремо фото... воно чорне-біле, але абсолютно передає це щастя. Це, як графіки, які пишуть одним кольором їхні графічні роботи. Наприклад, щоб подивитися, як працює сцена на кастингах, я вимикаю звук і дивлюся лише на картинку й мені здається, що це щось схоже. Навіщо колір? Там і так багато тонів. — Про фільм «Ми є Ми поруч»

Потім ми з Балаяном познайомилися в Будинку кіно, він нас пригощав. Він, до речі, така людина-застілля, тобто ти поряд із ним ситий, оповитий любов’ю, прийнятий. Втім, потім проєкт заморозили до весни. Сьогодні вже два роки, як ми його зняли. — Про фільм «Ми є Ми поруч»

Роман Гургенович нас направляв так, як йому потрібно. Мені було не складно підлаштуватися під нього. Ми з Ахтемом не завжди все розуміли, але довіряли режисеру. Ми йому віддалися, нам було спокійно, ми знали, що все добре. У нас був неймовірний оператор Юрій Король і взагалі класна команда. Завдяки Роману Гургеновичу була дуже приємна атмосфера на знімальному майданчику. — Про знімання у стрічці «Ми є Ми поруч»

Ти бачиш більше на великому екрані, ніж на маленькому! І все ж таки це більше такий візуальний ефект, який просто приносить задоволення. «Ми є Ми поруч» – це кіно для великих екранів.

У Києві мене прийняли, у Москві сказали: «В нас тут без освіти й своїх вистачає». Потім я майже два роки працювала асистенткою акторів: носила каву й так далі. Це було зовсім нелегко, тому що люди (актори – ред. 24 канал) втомлені, емоційні, вони зневажають, знецінюють твою роботу. Але це навчило мене багато чому, я подивилася на це з іншої сторони, зацікавилась.

Усе життя я займалась акторською діяльністю. Я працювала в садочку, у школі, грала на сцені, де зі мною працювали режисери. Потім я потрапила в дорослу театральну студію, де отримала неприємний досвід спілкування. Тоді я вирішила, що я не буду акторкою. Але мені ж усе одно було цікаво! Життя надалі «виносило» мене на якісь такі зустрічі, справи...

Це було після фільму «Моя русалка, моя Лореляй». За жанром це артхаус. «Моя бабуся Фані Каплан» – то драма. Як на мене, «Ми є Ми поруч» – це таке атмосферне кіно, якому треба віддатися. Але я б не сказала, що воно складне, але воно не як усі.

Це насправді дуже дивно, бо ти нібито звичайна людина, у тебе є справи, рахунки, родина, емоційний стан, твоє життя. А з іншої сторони – ось ти йдеш і тебе впізнають. — Про відчуття, як бути актрисою

Я була на 5 курсі, навчалася на економіста, менеджера. Я зрозуміла, що я не можу бути топменеджером. Я переживала, диплом писала... Й ось якось мені дзвонить телефон, незнайомий номер, я піднімаю слухавку й далі все розумію. Мені сказали, що знайшли мою фотографію, яку треба оновити. Я оновила. І знялася в одному епізоді режисера Сергія Крутіна.

Я грала жінку, яку б’є чоловік і вона не може піти, бо «куди ж я піду, бо діти». В мене також був кастинг в ситкомі на роль мами з трьома дітьми. Це дуже зручно: ти приходиш, тобі дають трьох дітей – 15, 10 і 5 років – ти з ними зіграв три дублі і їх забрали. Дуже зручно.

Я в кожному інтерв’ю наголошую, що, завдяки цьому фільму, я полюбила Київ. Тому що це насправді був такий травневий Київ, весняний. Було пусто, потім тепліше ставало. І то було кохання. — Про знімання у стрічці «Ми є Ми поруч»

Я приходжу до кожного режисера і приймаю умови знімального майданчика, те, як пропонує працювати режисер. Хтось пропонує імпровізувати, хтось працювати тільки за сценарієм, а хтось спільну творчість.

Я розумію, щоб знімати гарне кіно – має бути фінансування. Якщо буде фінансування і кіно будуть знімати – його буде все більше і більше. Балаян каже, що будь-який режисер має право на одну помилку коштом держави. Тобто люди мають якось знімати. І акторів у нас багато, вони мають зніматися і вони хочуть це робити!