Мурашко Олександр Олександрович
Олекса́ндр Олекса́ндрович Мура́шко (26 серпня (7 вересня) 1875, Київ, Російська імперія — 14 червня 1919, Київ, УСРР) — український живописець, педагог і громадський діяч.
| Олександр Мурашко | |
| |
| Автопортрет, 1918 рік | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.
Мені хотілося передати весь вихр, що рухався в каруселі, весь блиск її прикрас, стильний і сповнений радості вигляд сільських дівчат, що попали в місто, накупили собі міських обновок, одягнулись у них і вперше в житті сіли на дерев'яних коней каруселі[1]... — Про картину «Карусель» |
Одного разу я розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав добрячого прочухана. Мріяв: коли виросту — стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні[1]... — Зі спогадів |
Про Олександра Мурашка
ред.Життя Олександра Мурашка обірвалося трагічно. У Києві, на Лук’янівці, де художник жив разом зі своєю сім’єю, було вчинено жорстоку розправу — художника вбили вистрілом в потилицю. Найнедолугішою версією слідства було банальне пограбування, однак усім було зрозуміло — Мурашка вбили за його проукраїнську діяльність. Так вчергове було знищено одне зі світил української культури[1]. — Зі статті «Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею» |
|||||
| — Валерія Степаненко |
Його називають художником кольору, тихим імпресіоністом, фундатором нового українського малярства ХХ століття. Олександр Мурашко зумів увібрати в свою творчість новітні течії у мистецтві та поєднати їх з українською традицією та чуттєвим психологізмом[1]. — Зі статті «Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею» |
|||||
| — Валерія Степаненко |
Надзвичайно ліричною є картина Олександра Мурашка «Благовіщення», що вирізняється пастельністю та ніжністю відтінків. Релігійний сюжет художник інтерпретує на абсолютно на новий лад, адже, на перший погляд, на полотні зображені звичайні сільські дівчата, позбавлені будь-якого ореолу святості. Вражає філігранна Мурашкова техніка — постаті героїнь та їх одяг буквально світяться зсередини. Дівчина на передньому плані нагадує радше не Діву Марію, а збірний жіночий образ, позначений чистотою, ніжністю та непорочністю[1]. — Зі статті «Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею» |
|||||
| — Валерія Степаненко |
На полотнах Паризького періоду митець зображає бурхливе життя французів та француженок. На картині «Парижанки біля кафе» Мурашко схоплює рух та динаміку нічного Парижу, при цьому не нехтуючи емоційною складовою. Із надзвичайною майстерністю виписані обличчя двох жінок, їхній дещо схвильований та навіть трохи осудливий погляд[1]. — Зі статті «Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею» |
|||||
| — Валерія Степаненко |
Олександр Мурашко як губка вбирав у свою творчість новаторські мистецькі методи, постійно працював над своєю технікою та невпинно розвивав власне творче чуття. Митець не втрачав кревного зв'язку з національною традицією, надзвичайно щемко та ніжно зображаючи на своїх полотнах звичайних українців. Мистецька спадщина Мурашка прикметна тим, що в ній філігранно поєднувалися сюжетність, декоративність та винятковий психологізм[1]. — Зі статті «Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею» |
|||||
| — Валерія Степаненко |
Програмна робота Олександра Мурашка під назвою «Похорони кошового» справить прекрасне враження на вимогливих членів журі — шанованих та знаних у всьому світі живописців. За це полотно Мурашко отримає золоту медаль та можливість подорожувати Європою, пізнаючи нові провідні течії мистецтва[1]. — Зі статті «Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею» |
|||||
| — Валерія Степаненко |
Тихий імпресіоніст — так охрестили Олександра Олександровича в мистецькому світі, адже митець дійсно з усією любов’ю та щирістю вловлював моменти життя в його невпинному русі[1]. — Зі статті «Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею» |
|||||
| — Валерія Степаненко |
У Парижі живописець створює й одне з найвідоміших та нині найвпізнаваніших своїх полотен під назвою «Дівчина в червоному капелюсі». [...] Даються в знаки експерименти художника з кольором: на зміну стриманим та тьмяним відтінкам приходять насичені барви. Яскравий червоний капелюх на голові дівчини разюче контрастує з чорним волоссям молодої пані та її вишуканою сукнею. Мурашко не боїться густих та виразних мазків, скрупульозно вимальовуючи глибину полотна[1]. — Зі статті «Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею» |
|||||
| — Валерія Степаненко |
У студії було більше пошуків, цікавіше. Кожному учню Олександр Олександрович намагався відкрити очі на природу і показати, як передавати природу живописом. Він застерігав від розмальовування та від чорноти в картинах. Він вчив зустрічатися з природою як зі святом[1]. — Зі спогадів учня Анатоля Петрицького |
Примітки
ред.
