Мушкетик Юрій Михайлович

Ю́рій Миха́йлович Мушке́тик (21 березня 1929, Вертіївка, нині Ніжинського району Чернігівської області — 6 червня 2019, Київ[1]) — український письменник, Герой України.

Мушкетик Юрій Михайлович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


  •  

Брак бажань — найкращий засіб проти страху.

  •  

Братам не варто рахуватися, хто кому приніс більший дарунок на храмове свято.

  •  

Відповідальність людини росте відповідно до її возвеличення.

  •  

Влада — це вогонь, яким можна спопелити інших і який пече власну руку.

  •  

Все під сонцем минуще, тільки влада лишається вічно молодою.

  •  

Декому здається: найважче — допастися до булави, і мало хто розуміє, як важко ту булаву втримати.

  •  

Коли тебе штовхають у калюжу, найкращий спосіб не стати посміховиськом — потягнути за собою нападника.

  •  

Людина таке створіння, що виправдається перед усіма судами світу.

  •  

Навіть найкраща коханка не подарує того, що дарує муза.

  •  

Нас найдужче вабить та тривожить те, що не збулося.

  •  

Націю творять сукупно всі, навіть великі лиходії.

  •  

Не ми обираємо путь, нас ставить на неї Бог.

  •  

Пізно заощаджувати, коли вже проглядаєш дно.

  •  

Причина страху смерті криється не в ній, а в тому, хто помирає.

  •  

Пущене поміж люди слово проростає швидше, ніж будь-яке насіння.

  •  

Світ гарний, і сотворений нам на втіху, тільки треба вміти брати його в душу.

  •  

Своєю правдою чужу макітру не наллєш.

  •  

Серед людських справ немає хисткішого і скороминулішого, ніж могутність, що опирається на силу іншого.

  •  

Силою криницю копать — води не пити.

  •  

Смерть ми бачимо лише перед собою, а вона ж, значною частиною, — вже позаду.

  •  

Ті, що йдуть на нашу землю з мечем, не думають про справедливість.

  •  

У мудреця багатство відіграє службову роль, а в дурня — панівну.

  •  

Хоробрість не завжди мудра, а мудрість не завжди хоробра. — «Смерть Сократа»

 
 
Ця цитата була обрана цитатою дня 21 березня 2016 року.
  •  

Щоб шукати істину, треба спочатку мати тихий куточок. — «Смерть Сократа»

  •  

Я з часом каявся і зараз каюсь в тому, що на той час майже все розумів про радянську владу, але ж того останнього кроку не ступив, який ступили знайомий мені добре Світличний і Стус... Я їх друкував під псевдонімами, коли їх уже ніде не друкували. Всі знайомі говорили, що мені за це тюрма буде. Про роботу в журналі «Дніпро» я написав спогади, коли помру, їх надрукують. Там знайдете і мої думки про те, хто був стукачем, сексотом, а дехто ще живий[2]...

  •  

Якщо дуже довго думати, ворог встигне відрубати думки разом із головою.

Історія – гіркіша за полин (промова) (1996)

ред.
  •  

Історія кожного народу крута й терпка, одначе на­ша – гіркіша за полин. Може, через те на сторінках наших історич­них романів та повістей не гуляють веселі мушкетери й рідко віддають в офіру свої життя прекрасним обраницям безпечні лицарі, подібні до Айвенго[3].
З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1996 року

  •  

Ми важко добуваємося до свого коріння, ми ще й сьогодні не загля­нули в душу нашого предка, не розгледіли його істинного обличчя в ту­мані історії. Наша історична свідомість деформована, пам’ять – прис­пана, приснула, а в більшості населення спить летаргічним сном. Ко­ли, хто і як її розбудить? І чи розбудить? І хто він, наш предок, чи як кажуть літописці – автецесор? Який він[3]?

  •  

Ми тільки сьогодні дочитуємося, що все населення України було майже всуціль грамот­не, грамоту знали навіть жінки, що й при запорозьких монастирях та паланках функціонували школи, в той час як у Московії шкіл і друка­рень не було й з попереписуваних від руки неграмотними дячками євангелій попи читали таке, чого не розуміли не тільки миряни, а й вони самі[3].

Цитати про Юрія Мушкетика

ред.
  •  

У Києві ще до Павла Загребельного успішно розробляє історичні пе­релоги Юрій Мушкетик. Власне, він як письменник і починав свою творчість із історичної теми, випустивши в 1954 році роман «Семен Палій», а в 1958 році вийшов роман «Гайдамаки». Дуже високо критика й чи­тачі оцінили його зрілі, повні роздумів про долю України романи «Яса», «Гетьманський скарб» та «На брата брат»[4].
З лекції «Історична романістика та національна свідомість» (1995)

  Роман Федорів

Примітки

ред.

Джерела

ред.